День партизанської слави

 22 вересня – День партизанської слави

22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, у нашій країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента України № 1020/2001 від 30.10.2001.

Свято партизанської слави встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їхньої пам'яті...».
Про це сказано в Указі Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року N1020/2001.

Це - державне визнання внеску народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.
30 липня 1941 року німецькі загарбники захопили Новоархангельськ. Більше двох з половиною років (31 місяць і 12 днів) селище було окуповане. Неволю, муки принесли новоархангельцям фашистські орди. Вони катували людей, гнали в Німеччину на каторжні роботи, грабували і спалювали хати. 1056 жителів району опинилися в далекій чужині за колючим дротом. В селі фашисти створили 2 табори військовополонених, та на цьому не припинилися звірства, 1254 було розстріляно, над 322 жорстоко познущалися. 

 Але терор окупантів не зміг зламати людей. Боротьбу проти німецьких поневолювачів організувала партійна організація. Для підпільної роботи в тилу ворога були залишені К.А.Тимофєєв, Ю.А.Фрединський, Г.З.Кондратьєв, А.Л.Ткаченко, вони з честю виконали свій обов’язок перед Батьківщиною. В травні 1942р., після розрізнених спроб вести підпільно-диверсійну боротьбу проти окупантів, в Новоархангельську з ініціативи Фрединського був заснований комітет сприяння Червоним партизанам КСЧП. До його складу увійшов разом з іншими патріотами і нині відомий український письменник Василь Павлович Козаченко, який потрапивши в оточення і опинившись на тимчасово окупованій території, наполегливо шукав своє місце в боротьбі з ворогом.
Тут все йому було знайоме з дитинства та юності – і прозорі води Синюхи, і прямі під лінійку прокреслені вулиці рідного Новоархангельська, і  школа, перебудована із колишнього, часів миколаївських військових поселень, шпиталю. Та на все це, до болю знайоме і рідне, ніби впав невидимий чорний попіл. Люди неговіркі, похмурі. Лютують окупанти – розстріли, вивіз молоді до фашистського рейху. В селі - два концентраційних табори, де гинуть сотні полоненних. Особистий досвід підпільної роботи та пережите послужило йому матеріалом для повістей «Атестат зрілості», «Серце матері», «Блискавка». Мету своєї діяльності КСЧП вбачав у всебічній допомозі партизанам зброєю, розвідкою, квартирами, харчуванням, в організації диверсій і саботажів, знищенні нацистської літератури. До половини червня 1942р. КСЧП створив навколо себе підпільну організацію з 35 осіб. Комітетчики організували втечу з табору військовополонених. Було врятовано від фашистської неволі 45 червоноармійців і 7 жителів району. В червні через Т. Погорєлова і В.Козаченка комітет налагодив зв’язок із штабом партизанських загонів Уманщини, зокрема загоном, яким командував Верхов-Гриб, відомий український дитячий письменник Кузьма Гриб.За дорученням комітету учениця-складальниця О.Є.Матвійчук винесла з друкарні близько 20 кг шрифту і передали уманчанам. А від них одержали майже 4 тисячі антифашистських листівок, які розповсюджували у своєму і навколишніх селах.
8 січня 1943 року з підпільних груп було організовано дві розвідувальні групи. Перша збирала відомості про дислокацію ворожих військ, друга – шляхом диверсій діставала зброю. Активною учасницею однієї із розвідницьких груп була старша піонервожата Новоархангельської середньої школи – Клавдія Байраченко, відважна дівчина, патріотка. Їй часто доручали супроводжувати втікачів з табору, передавати розвідувальні дані, розповсюджувати листівки. Загинула вона 16 січня 1944 року в нерівному бою з фашистами поблизу с.Борщова. Клавдія Опанасівна Байраченко народилася 24 липня 1918 р. в сели­щі Новоархангельську в звичайній трудовій сім'ї. Росла кмітливою, при­вітною, невтомною, енергійною дівчинкою. 1 вересня 1925 р. Клава ста­ла школяркою, а в 1929 році вступила в піонери. Після закінчення се­мирічки, а потім річних курсів піонервожатих, працює в Покровській та Ганнівській школах, заочно навчаючись в Первомайському педтехнікумі. Найповніше талант піонерського вожака, умілого організатора дітей роз­крився ц 1936—37 навчальному році, коли Клава стала працювати в Новоархангельській СШ. Фізично розвинена, морально загартована, ду­шею чиста і добра. Клава швидко стала душею шкільного колективу. Є такі люди в житті, які здається і не вражають зразу зовнішньою красою, але душі їх світяться такою людською теплотою і чуйністю, що понево­лі тягнешся до них, віддаєшся їх волі, хочеш стати таким же. Була в неї така теплота і людяність, такий каприз і хист, що як магніт манив до себе симпатії і старого і малого.

Перед початком Великої Вітчизняної війни К. Байраченко працює в райкомі комсомолу інструктором і подружила з секретарем Новоархангельського райкому комсомолу Ольгою Захарівною Бражко. Ця дружба визначила дальший шлях комсомолки. 30 липня 1941 року чобіт окупан­та ступив на Новоархангельську землю. По парку, який Клава садила своїми руками з вихованцями, повзали фашистські танки, ламаючи тендіт­ні деревця, що тягнулися до сонця, до життя.

Стогнала сплюндрована чужинцями рідна земля, похмурими, непривіт­ними тінями вигляділи люди. Людина з таким характером, як Клава, з перших днів окупації не захотіла дихати з фашистами одним, повітрям, бо повітря рідної землі мало належали тільки їй, таким як вона чесним людям. Треба боротися з ворогом. І вона почала боротися з першого дня: шукала підпілля, підбадьорювала людей, сіяла ненависть до чужинців. За завданням КСЧП (комітет сприяння червоним партизанам), створеного за ініціативою колишнього секретаря Новоархангельського рай­кому Компартії України Фрединського Юхима Андрійовича та Козаченка Василя Павловича, збирала трофейну зброю, розповсюджувала листівки, збирала ядро майбутнього партизансь­кого загону, допомагала військовополоненим вирватись з фашистського полону. Це була на диво смілива, безстрашна і відчайдушна дівчина.

Колишня випускниця нашої школи Куйбіда Г. П. підпільниця, а далі вчителька, в газеті «Колос» № 153 від 24 грудня 1983 р. в статті «Без­смертний подвиг партизанки» згадує, що з Клавою можна було сміливо йти на саме небезпечне завдання.

Ніч. Темрява. Холодний дощ. Клава і Галина потай добралися до будинку комендатури і наклеїли партизанські листівки, потім біля криниці, на містку, і, на кінець, на будинку начальника поліції. Взавтра ці листівки зігріють душі радянським людям, а запроданці затремтять ще в більшій нестямі.



  Коли утворився партизанський загін ім. Чапаєва під командуванням Ю. А. Фрединського Клава Байраченко стає зв'язковою загону. Розповсюджує листівки на Уманщині, тальнівщині, зв'язується з керівником партизанського руху на тальнівщині Кузьмою Грибом, колишнім учителем української мови та літератури нашої школи, відомим українським радянським письменни­ком, із загоном ім. Сталіна, що діяв на території колишнього Підвисоцького району (командир Матвєєв Петро Йосипович (Суський), а потім Страйков Микола Михайлович . 16 січня 1044 р, у важкому .бою біля с. Борщова Клава загинула. Фашистська куля знайшла її за кулеметом, з якого вона поливала свинцем наступаючі ряди фашистів.
Там і похована Клава. В квітні тіло партизанки перенесли в Новоархангельськ; На могилі героїні споруджено чудовий пам’ятник. Сюди часто приходять учні місцевих шкіл, її ім'я носить вулиця, на якій вона народилась і жила, площа райцентру.
Активно допомагав народним месникам десятирічний Вітя Гавриленко. Сім'я Гавриленків жила на око­лиці села під лісом. Батько був на фронті, а мати - Фросина Арсентіївна залишилась з трьома дітьми (2 хлопці, а дівчинці Лілі - 3 роки). Вітя був середнім. Фросина Арсентіївна допомагала пораненим червоноармійцям. що вибиралися з оточення та полону, а потім стала партизанкою. Вітя виконував доручення зв'язкового загону. Біжить часто через ліс до дідуся ніби за продуктами, а завтра загін має точні дані про дислокацію німців та поліцаїв, Невловимим зв'язківцем значився Вітя в загоні. Люта ненависть до ворогів, гаряча любов до рідної сплюндрованої нелюда­ми землі примножували сили юного месника. Він говорив з партизанами з’єднання Наумова, чув в загоні голос Москви, твердо вірив в перемогу народу - все це примушувало юного партизана дисципліновано і муж­ньо виконувати свій партизанський обов'язок. Та біда не ходить за моря­ми. Йшов якось лісовою стежкою. Ніс в кошику продукти, а під ними медикаменти і бинти. Раптом, як привид, серед стежки став поліцай. Зна­ли що Вітя зв'язаний з партизанами. Неймовірно били, катували, але жодного слова правдивого не добились. А потім муки і тортури в місце­вому гестапо (гестапо розміщувалося в колишньому будинку райупонмінзагу - напроти нинішнього райфінвідділу). Жодного слова з вуст юного героя вони непочули.
Після звільнення Новоархангельська радянськими військами в берез­ні 1944 р. знайшли знівечений труп героя і з військовими почестями по­ховали біля колишньої лікарні поряд з могилами червоноармійців та партизан, що померли від ран.
В березні 1943р., підпільні групи влилися в партизанський загін імені Чапаєва. Командиром його був - Ю.А.Фрединський, начальником штабу – А.С.Синиця. Новоархангельські партизани тримали тісний зв’язок з загоном Матвєєва /під цим іменем виступав офіцер радянської Армії П.Й.Суський – командир партизанського загону в районі урочища «Зелена Брама», який загинув в бою незадовго до визволення району і похований в братській могилі с.Підвисоке/. До останніх днів окупації партизани загону імені Чапаєва нищили ворожу силу та техніку, руйнували телефонний в’язок, обстрілювали обози.
З лютого 1943р. члени загону вели двогодинний бій з карним загоном ворога на хуторах біля с.Ганнівка. Було вбито 9 гітлерівців і 10 поранено.
У червні 1943 року стало відомо, що районну друкарню переносять в інше приміщення. Тим і скористалися члени партизанського загону імені Чапаєва, щоб обладнати свою друкарню. Влаштували її в хаті батька Василя Козаченка. На величезну небезпеку наражалась уся сім’я молодого письменника. Адже варто було окупантам дізнатися про місце знаходження підпільної друкарні, усіх рідних чекала б жахлива смерть. На це патріоти не зважали, листівки ночами друкували Василь Павлович зі своїм найменшим братом Анатолієм.
Мешканці селища з усіх сил чинили опір гітлерівцям. Боротьба із сильним і підступним ворогом була нелегкою. За свободу і незалежність рідної землі в жорстоких боях загинули партизани М.С.Синиця, І.Л.Кравченко, П.М.Курта, П.П.Томак, та інші.
Визволили Новоархангельщину 13 березня 1944 року війська другого Українського фронту, зокрема, бійці 110-гвардійської стрілецької дивізії, під командуванням гвардії полковника Дмитра Пилиповича Соболєва.
Хоробро билися за Батьківщину і воїни - новоархангельці. Зокрема, проявив мужність наш земляк капітан Іван Миколайович Курта, його нагороджено двома орденами Червоного Прапора. орденом Олександра Невського, медалями «За звільнення Варшави», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною». Це ж саме можна сказати і про Григорія Павловича Гулого, Василя Гнатовича Бевзенка, Бориса Павловича Вовнянка, Якова Григоровича Ліподата, Володимира Ксенофонтовича Сущенка. Ось, що повідомляла фронтова газета «На захист Батьківщини» про сержанта 375 Бухарестської Червонопрапорної дивізії В.К.Сущенка: «Сержант Сущенко прославився своєю винахідливістю і хоробрістю в боротьбі з німецькою піхотою… За відмінні бойові дії, за військову майстерність і відвагу комсомольця Сущенка нагородити орденом Слави ІІІ ступеня».
Бойовими нагородами відзначено 636 воїнів - новоархангельців, 325 сімей селища отримали повідомлення про те, що їхні батьки, сини, брати і сестри загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Свято шанують новоархангельці світлу пам’ять про загиблих воїнів-земляків, що поклали голови за звільнення нашого селища в 1941-1944 роках. На їх могилах встановлено 2 пам’ятники ( в парку поховано 717 чоловік, біля бувшої районної лікарні – 70, з них 27 партизани).