В Україні відзначають День писемності та мови

Мова, наша мова, мова кольорова,
В ній гроза травнева, тиша вечорова.
Мова наша, мова - літ минулих повість,
Вічно юна мудрість, сива наша совість.

Мова, наша мова -- мрійнику - жар-птиця,

Грішнику - спокута, спраглому - криниця.

А для мене, мово, ти - як синє море,

У якому тоне і печаль, і горе.

Мова наша, мова - пісня стоголоса:

Нею мріють весни, нею плаче осінь.

Нею марять зими, нею кличе літо,

В ній криваві рими, сльози "Заповіту".

Я без тебе, мово, - без зерна полова,

Соняшник без сонця, без птахів діброва.

Як вогонь, у серці я несу в майбутнє

Незгасиму мову, слово незабутнє! 

                                                          Юрій Рибчинський

 У четвер, 9 листопада, в Україні відзначається  День української писемності та мови.

Свято встановлено 9 листопада 1997 року, коли Президент України Леонід Кучма видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови».

В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця».

В ній гроза травнева й тиша вечорова…

Єдиний скарб у тебе – рідна мова, Заклятий для сусіднього хижацтва. Вона твого життя міцна основа, Певніша над усі скарби й багатства.                                                                       П. Куліш

  Мова-найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава.

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.                                                                       Панас Мирний

Мова – це серце нації і канва, на якій людина вишиває узори свого буття. Мова – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, своє минуле і майбутнє. Мова – це невичерпна духовна скарбниця, до якої народ безперервно докладає свій досвід, розум і почуття.

Мова така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізнявся від других людей...   

                                                                                  

                                                                    Панас Мирний                       

Поглянути на історію свого народу, збагнути роль рідної мови в утвердженні української державності дають змогу писемні документи, праці істориків, етнографів, громадських діячів та лінгвістів. Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Українська мова була ще до того, як українські князі (починаючи від Аскольда та Діра) почали об’єднувати руські землі. Ще в 448 році візантійський мандрівник та історик Пріск Палійський записав у таборі гунів три слова: мед, страва, квас.
  
Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.
                                                              Олесь Гончар