Збережи пам'ять. Збережи правду

                                                                            Це було в Україні!

                                                                                  Господи!

                                                                      Це було на білому світі!

                                                        

                                                                                      

 

 

 

Щороку у четверту суботу листопада Україна і світ вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років.

Інформаційна кампанія Українського інституту національної пам'яті до 87-х роковин геноциду українців проходить під гаслом "Збережи пам'ять. Збережи правду". Вона покликана нагадати, що до збереження пам'яті про Голодомор може долучитися кожен, наприклад, записавши спогади ще живих очевидців геноциду або передавши до музею сімейні артефакти, що збереглися з того часу.

А вшанувати пам'ять жертв Голодомору в умовах карантинних обмежень можна традиційною хвилиною мовчання о 16:00, 28 листопада, а також запаливши на підвіконнях своїх осель свічку у пам'ять про вбитих голодом

Також до 87-х роковин геноциду УІНП розробив просвітницький ролик про передумови та причини Голодомору 1932-1933 років. 

 

Вбиті Голодомором: реальна кількість жертв та докази штучності

Вбиті голодом зникнуть без нашої пам'яті(за матеріалами методиста районного методичного кабінету Коваленко Оксани Юріївни)

Інтернет-експедиція «Голод над Посинюшшям» до роковин Голодомору 1932-1933років (Матеріали підготовлені вчителями історії Новоархангельського освітнього округу) 

Щоб розуміти, через що пройшли наші предки, відчути, яку складну історію переживала Україна 87 років тому, у бібліотеці підготовлено добірку художніх та публіцистичних книг, у яких розкривається тема Голодомору.

 

Великий голод в Україні 1932-1933 років. В ІV томах.

Чотиритомне видання матеріалів Конгресово-президентської Комісії США з вивчення Великого голоду в Україні 1932-1933 рр., що містить свідчення очевидців-емігрантів з України, зібрані впродовж 1983-1984 рр. за спеціальною методикою oral history і є доказом геноциду українського народу. Ключова акція уряду (конфіскація всіх продовольчих продуктів тривалого зберігання в українських селах у січні 1933 р.) була здійснена на основі усних вказівок. Вона може бути встановлена тільки за подібністю дій чекістів і комнезамівців у різних селах України, засвідченою людьми, які бачили такі дії на власні очі. Тому свідчення є одним із найцінніших джерел з історії колективізації та Голодомору в Україні 1932-1933 рр. На підставі зібраних і проаналізованих матеріалів Комісія Конгресу США сформулювала 19 висновків, найголовнішим серед яких стало визнання злочину проти українського народу актом геноциду.

«Невідома Україна» Голодомор 1932-1933 рр.

На підставі багатьох документів і свідчень автор Станіслав Кульчицький встановлює, що Голодомор 1932-1933 рр. в українському селі являв собою результат замаскованої під хлібозаготівлі каральної акції з вилучення у селян всього наявного у них продовольства. В книзі доведено, що Сталін застосував цю терористичну акцію в ситуації гострої кризи і голоду в багатьох регіонах СРСР, які були наслідком здійснюваної Кремлем прискореної «революції згори».Книга допомагає усвідомити, що терор голодом у поєднанні з репресіями проти безпартійної української інтелігенції та членів КП(б) У мали на меті попередити соціальний і політичний вибух в найбільшій національній республіці.

 

 

Читачі також можуть ознайомитися зі спогадами українців, які описували події 1932-1933 років у своїх щоденниках. Ці спогади підготовлено редакцією журналу «Країна» № 45 і надруковано на його сторінках. Такі сумні та бентежні рядки занотовано у спогадах очевидців: «На березень – серпень 1933 року припадає пік смертності від голоду в Україні. Люди вимирають повсюдно: на базарах і вокзалах міст, на вулицях, у хатах і клунях у селах… Щодоби від голоду гинуть у середньому 28 тис. осіб»; «Спочатку навколо визбирували все їстівне, а потім бралися за омелу, страхополох і блекоту. Від них боліли животи й починалися розлади психіки. Хліба в селі ніхто не випікав. Були тільки коржики з картопляного лушпиння. Варений буряк вважався делікатесом. Варили юшку із зелених листків буряків, щавля, лободи, щириці, кропиви. Їсти таке було гидко. Але таким рятувалися». 

Марія

"Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933", - посвята, якою Улас Самчук почав свій роман - перший художній твір про події Голодомору.Його автор, живучи у Чехословаччині, написав ще у 1933 році, одразу після описаних у книзі подій. У 1934-му твір видали у Львові, однак потрапити до читача в Україні йому було дуже складно. У наступні роки його видавали у різних країнах світу, зокрема в Аргентині - у 1952-му. В Україні ж він офіційно вийшов лише після відновлення незалежності.У романі-хроніці описана трагедія України через трагедію однієї жінки. Головна героїня – сімдесятирічна Марія, разом із рештою українців зазнає страшного голоду. Сильна характером жінка пережила у своєму житті багато горя. У образі Марії уособлена сама Україна. Твір відображає реальний стан речей у 30-х роках, дає розуміння, наскільки важко було жити селянам, змушує задуматись про істинні цінності.

Жовтий князь

Роман "Жовтий князь" Василя Барки, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки, написаний у 1958 - 1961 роках і відомий у багатьох країнах світу. Автор розкриває одну з найстрашніших сторінок в історії українського народу і розповідає про голодомор 1933 року, який йому довелося пережити. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, що несе з собою руйнування, спустошеність, сіє страждання і смерть серед людей.

Початковий рукопис Василь Барка переписував чотири рази, від початку до кінця, усі 600 сторінок, щоб якнайточніше передати жах руйнування українського світу. Жах, який він бачив на власні очі, і який усі ці 25 років носив у собі, старанно записуючи згадки про голод після війни у таборі «ДІ-ПІ» (Displaced Persons, табори для переміщених осіб – у 1947 році в таких таборах  перебувало 1,6 млн біженців, у тому числі близько 200 тисяч українців), де він опинився після капітуляції Німеччини. Усі записи після написання роману він знищив – щоб не накликати лиха на інших свідків трагедії. Особливо його вразила історія однієї родини, що практично вся вимерла під час Великого Голоду, яку йому розповів один українець з Австралії. Хоча й самому Василю Очерету було що згадати. У 1932 році він жив на Кубані, працював у Краснодарському художньому музеї, був одружений, за рік народився син Юрко. Чорне крило голоду накрило і Кубань – там, за свідченнями Василя Барки, тоді вимерла третина населення.

 

Дума про дитинство

 Ця повість написана Запаренком П. З. на автобіографічному матеріалі, навіть зі збереженням імен майже всіх виведених у ній героїв. Певно, так автор висловив  свою вдячність людям, які допомогли йому вижити. «І все ж таки не судилося мені пропасти. Мабуть, під щасливою зорею народила мене мати, бо, як у тій казці, в найтяжчу мить мого сирітського життя ХТОСЬ з’являвся на роздоріжжі і виривав із цупких обіймів здавалось би неминучої смерті».У повісті немає приголомшливих пригод, напруженого сюжету з багатьма несподіванками. В її центрі — доля 13-річного хлопчини Павлика Загоренка, який, залишившись сиротою, бореться за своє існування, з великими труднощами дістаючи шматок хліба, навчаючись і здобуваючи освіту.Герою «Думи про дитинство» притаманна дивовижна здатність пам’ятати добро: і незнайомого чеченця, що дав йому коржа, і молочницю Марію Стасенко за її привітне слово і пляшку молока... Виживши в голодному тридцять третьому, Павлик дивом уникнув арешту через кілька років. Автор залишає свого героя на роздоріжжі, і читач не знає, як складеться його подальша доля. Страшна пам’ять повсякчас ятритиме його душу, але в тій душі назавжди оселилося світло.