На допомогу шестикласникам.Ігор Калинець.Вірші

Ігор Миронович Калинець народився 9 липня 1939р. в м. Ходорові на Львівщині. Є автором великої кількості творів.
У 1956 р. закінчив середню школу й вступив до Львівського університету. 1961р., закінчивши філологічний факультет Львівського університету, почав працювати в обласному архіві. Творчий доробок І. Калинця становить 17 поетичних збірок, що згруповані в двох циклах: «Пробуджена муза» (9 збірок) і «Невольнича муза» (8 збірок). За громадянську непокору в тематиці віршів був репресований радянською владою: отримав 6 років суворих таборів і 3 роки заслання, які відбув на Північному Уралі і в Забайкаллі. В ув'язненні поет працював токарем і кочегаром. Після повернення із заслання, він працював редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури. У 1991 р. у Варшаві вийшов перший том циклу «Пробуджена муза», а в США — другий том «Невольнича муза». У 1977 році Ігор Калинець був нагороджений премією ім. І. Франка в Чікаго, у 1992 році отримав премію імені В. Стуса, а за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій» був удостоєний Національної премії України ім. Т. Шевченка. Остання книжка «Слово триваюче» вийшла друком у Харкові в 1997 р.

В автобіографії Ігор Калинець пише: «В ув'язненні працював токарем і кочегаром. Мучився, але не каявся — і радий з того, бо чую, що лишився людиною. Поезія допомагала вистояти і в перший, і в другий періоди. Зумів зберегти усе написане, що теж дивовижно...» Справді, у радянські часи залишатися поетом правди було просто неможливо, а Ігор Калинець не зрадив своїх переконань і своєї батьківщини, завдяки цьому й залишився людиною. До речі, у цьому нас переконують світлі й легкі його твори. Ніколи не скажеш, що їх автор — уярмлена свого часу в'язницею й засланням людина: від його поезії та прози віє чистотою, безпосередністю і навіть дитячою наївністю.

Усе це від любові до своєї донечки, про що ми дізнаємося з розповіді самого Ігоря Калинця: «У таборі на Північному Уралі, де я опинився в 1973 році, я знову взявся до писання. І не тільки для себе (для дорослих), але й для дітей. Моя дочка закінчувала саме другу клясу. І мені (з туги також) хотілося щось і від себе вкласти в душу маленької школярки. Хотілося й собі бути причетним до її виховання, до формування і світогляду, і смаків».

Найперше були віршики про явища природи, про все прекрасне, що є навколо нас, хотілося, щоб донька подивилася на світ з подивуванням. Тому і названо було цей перший цикл "Дивосвіт, або Книжечка для Дзвінки", видана в Києві в 1991 році. Дзвінка — це ім'я коханої видатного карпатського ватажка опришків Олекси Довбуша, пам'ять якого й досі вшановують на Західній Україні. Також ім'ям Дзвінка Ігор Калинець назвав свою доньку.

У поезії «Писанки» поет змальовує образ найдорожчої для кожного людини — мами. А в першій книжечці для Дзвінки — «Дивосвіт» автор оживлює образи Стежечки, Блискавки, Веселки, Диму тощо, примушуючи читача замилуватись красою природи і пробудити любов до неї.

Стежечка

ходім зі мною

стежечко

обережно

не зачепися за камінець

переступи соломку

і під спориш не ховайся

все одно бачу а там

за городом

ого як ти виросла

сама біжиш

через струмок перескакуєш

батіжком по пилюці цвяхаєш

а суницею збочуєш

топчеш горох при дорозі

коли б глянути

стежко

он з тої гори

на всенький світ

тільки не поспішай

така верчена ти

як дзиґа

але ж світ красний

голова крутиться

Блискавка

пливе собі королева
королева темряви

у дзеркало

а темно

зблисне

на мить

світлом

зазирне

хто на світі найгарніший

ви ваша темність

відкаже дзеркало

похапцем

заспокоїться королева

на часину

сказано писана красуня

Веселка

надягла веселка

стрічок

стрічок

як у свято

взяла коромисло

і пішла до річки

дорогою перестрів її

князенко Соняшник

із золотим черевичком

в руці

поміряла веселка

якраз на ніжку

от вони й побралися