середу, 28 вересня 2016 р.

«Пам'ятаємо»

Бабин Яр пам'ятає…

Україна, Київ. Пам'ятник дітям загиблим у Бабиному Яру
Стародавній Київ багато чим вражає своїх гостей. І однією з його "візитівок" є кручі й численні яри на правому березі сивого Дніпра. У місті багато ярів: Протасів і Реп'яхів, Вознесенський і Кмитів, Хрещатий і Кучмин, Мокрий і Кожем'яцький… Але найбільш відомим з них є Бабин Яр.
Навколо крутих глинистих схилів Бабиного Яру тривалий час були пустища та дикі чагарники. До Великої Вітчизняної війни це була малонаселена північна околиця Києва, на території якої військові проводили свої навчання. На початку 1940-х років було прийнято рішення про влаштування тут лижної бази, побудувати яку не судилося…
Фашисти зайняли Київ 19 вересня 1941 року. Вже 27 вересня вони запустили конвеєр смерті: розстріляли 752 душевнохворих – пацієнтів психіатричної лікарні імені Івана Павлова, розташованої неподалік Бабиного Яру.
27-28 вересня на стінах будинків з'явилося оголошення:
"Наказується всім жидам міста Києва і околиць зібратися в понеділок дня 29 вересня 1941 року до год. 8 ранку при вул. Мельника – Доктерівській (коло кладовища).
Всі повинні забрати з собою документи, гроші, білизну та інше.
Хто не підпорядкується цьому розпорядженню, буде розстріляний.
Хто займе жидівське мешкання або розграбує предмети з тих мешкань, буде розстріляний".
Цей текст також було надруковано російською й німецькою.
Скульптура хлопчика, що читає зловісне оголошення 1941 року (р-г вулиць Петропавлівської і Фрунзе; пам'ятник присвячено письменнику Анатолію Кузнєцову,чиє воєнне дитинство минуло на київській Куренівці
...Нескінченна процесія простяглася вздовж вулиці Мельникова. На роздоріжжі з нинішньою вулицею Дорогожицькою, майже біля воріт єврейського кладовища, було розміщено оповиті колючим дротом протитанкові "їжаки". Тих, хто потрапляв за дріт, назад уже не випускали. Далі у людей забирали документи й речі, наказували роздягатися, вишикували шеренгами на схилах яру й поливали смертоносним свинцем. Після розправи з черговою "партією" знаходили і добивали поранених. Потім все повторювалося знов. На вбитих падали нові й нові жертви, поступово заповнюючи, здавалося б, бездонний яр. Аби заглушити крики приречених, голосно грала музика, а над яром безперервно кружляв літак.
Дуже швидко мешканці Києва зрозуміли справжні масштаби трагедії. Про події, що відбувалися в Бабиному Яру, почали говорити не тільки пошепки, а й уголос.
6 листопада 1941 року спадковий православний священик (у його родині священики не переводилися 300(!) років), архімандрит Олександр (Вишняков) виступив перед киянами зі словами: "Фашистські розбійники напали на нашу Батьківщину... Церква Христова благословляє всіх православних на захист священних границь". Зразу після цього його схопили й доправили до Бабиного Яру. Тут православного священика відокремили від приведених на розстріл євреїв, комуністів, підпільників і партизанів. Його роздягнули, прикрутили колючим дротом до хреста й підпалили. Після цього палаючий хрест з людиною штовхнули в яр...
За даними айнзацгрупи "Ц" (спеціального загону німецької поліції, СД і СС) зазначалося, що протягом 29 і 30 вересня було вбито 33771 особу (і ця кількість розстріляних не включає дітей до трьох років, яких теж розстрілювали впродовж цих двох днів, але не рахували). Одночасно з "вирішенням єврейського питання" в Києві так само вчинили і з циганами (ромами), знищивши тільки в перші дні масових розстрілів п'ять циганських таборів. В яру знищували в'язнів розташованого неподалік Сирецького концтабору, заручників, засуджених до смерті підпільників та українських патріотів. Загалом за період окупації за різними оцінками тут було знищено від 70 до 200 тисяч людей (найчастіше в різних документах значиться 100 тисяч).
…Коли наприкінці літа 1943 року стало зрозумілим, що невдовзі окупанти будуть вимушені залишати Київ, вони вирішили прибрати сліди своїх злочинів і руками військовополонених з Сирецького концтабору провели акцію зі спалення тіл убитих. Під пильним наглядом нацистів і місцевих поліцаїв в'язні табору розкопували схили яру, витягали тіла і складали їх на спеціальних помостах з металевих рейок і кам'яних плит, принесених із сусіднього єврейського кладовища. Потім ці моторошні штабелі обливали бензином і спалювали.
Проте гітлерівцям не вдалося повністю знищити сліди своїх злодіянь. Небагатьом приреченим на смерть таки пощастило вирватися з яру (з Бабиного Яру врятувалося лише 29 людей). Серед врятованих була й тридцятирічна актриса лялькового театру Діна Миронівна Пронічева (Діна Миронівна Вассерман (1911-1977). Вона на власні очі бачила майже всі подробиці масового вбивства. Ось уривок з її свідчення:
"Перед очима моїми людей роздягали, били, вони істерично сміялися, мабуть, божеволіли, ставали за кілька хвилин сивими. Немовлят виривали в матерів і кидали вгору через якусь піщану стіну, усіх голих шикували по дві-три людини та вели на якесь узвишшя до піщаної стіни, у якій були прорізи. Туди люди входили й не поверталися".
Відомості про події, що сталися в Бабиному Яру, як незаперечні факти звірств гітлерівців на окупованих територіях, були долучені до обвинувачень під час Нюрнберзького процесу над гітлерівськими злочинцями.
Проте в повоєнні роки правда про закатованих євреїв була небажаною. Аби позбутися навіть згадки про цю страшну подію, влада вирішила позбутися яру, закачавши туди рідку глину з розташованого неподалік цегельного заводу, а на його місці влаштувати парк з атракціонами. Та в березні 1961 року дамба, що стримувала цю глину, не витримала, і грязьова лавина в сотні тисяч кубометрів, заввишки до 14 метрів бурхливим потоком пішла на Куренівку. Ніби сама Природа повстала проти байдужості людей до трагічної долі Бабиного Яру.
Куренівська трагедія коштувала життя багатьом киянам, серед яких в першу чергу були мешканці Куренівки, працівники трамвайного депо імені Красіна (нині – Подільське трамвайне депо), а також пацієнти і медичний персонал Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1 імені академіка І.П.Павлова (більш відомої серед киян як "Павлівська лікарня", або "Психлікарня"), розташованої біля Кирилівської церкви.
Згідно з офіційним повідомленням урядової комісії з розслідування причин катастрофи, "у районі аварії загинуло 145 людей". За оцінками сучасних дослідників Куренівської трагедії реальна кількість жертв сягала півтори тисячі.
Багато років у Бабиному Яру не було жодного пам'ятного знака, який би нагадував про події 1941–1943 років. "Над Бабьим Яром памятников нет..." – так починається вірш Євгена Євтушенка, написаний 1961 року під враженням від поїздки до Києва і зустрічі зі свідком тих подій – письменником Анатолієм Кузнєцовим. Лише 1966-го року, після резонансного мітингу громадськості, присвяченого 25-річчю розстрілу євреїв у Бабиному Яру, у верхів'ї яру було зведено тимчасову стелу. У тому мітингу брав участь і відомий радянський письменник-дисидент Віктор Некрасов, якому належать слова: "Так, у Бабиному Яру були розстріляні не тільки євреї, але тільки євреї були розстріляні тут лише за те, що вони були євреями". Того самого року світ побачила і значно скорочена версія роману-документа Анатолія Кузнєцова "Бабин Яр".
Було оголошено конкурс проектів пам'ятника на місці трагедії. На конкурс було подано багато цікавих проектів, але радянські чиновники зупинили свій вибір на помпезному, але доволі безликому пам'ятнику «Радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими нацистами у Бабиному яру», який було відкрито 2 липня 1976 року. У композиції пам'ятника немає навіть і натяку на національності жертв. І лише в 1991 році у Бабиному Яру біля основи цього монумента до напису українською мовою було додано плити з написами російською та ідиш.
Пам'ятник розстріляним  у Бабиному яру
Водночас, над уцілілим у первинному вигляді відгалуженням Бабиного Яру звели пам'ятник "Менора" у вигляді єврейського символу – семисвічника. Барельєф на менорі зображує біблійну сцену – жертвопринесення Авраама, а поруч на двох каменях українською та ідиш викарбовано слова з Біблії: "Голос крові брата твого волає до Мене із землі".
На початку третього тисячоліття, до 60-х роковин трагедії, в парку, свого часу влаштованому над замитим яром, було встановлено пам'ятник "Дітям, розстріляним у Бабиному Яру". Невелика, але зворушлива бронзова композиція зображає кілька ляльок, що назавжди втратили своїх маленьких господарів. Жертвами Яру стали насамперед єврейські діти, і про це нагадує капелюшок-кіпа на голові ляльки-хлопчика, яка ледь тримається на зламаній шиї.
Також є пам'ятні знаки, що нагадують про розстріляних пацієнтів психіатричної лікарні імені Івана Павлова, про розстріляного архімандрита Олександра (Вишнякова) (1890–1941), про закатовану гестапівцями київську підпільницю Тетяну Маркус (1921–1943), про українських патріотів – жертв нацизму, серед яких згадано ім'я і талановитої поетеси Олени Теліги (1906–1942), про поневіряння вивезених до Німеччини трьох мільйонів "остарбайтерів", про Куренівську трагедію 1961 року…
На превеликий жаль, пам'ятники в Бабиному Яру, яких уже налічується майже три десятки, не лише з'являються, але й зникають. Так, було виготовлено незвичний і абсолютно не схожий на інші пам'ятник знищеним у Яру ромам у вигляді сталевої циганської кибитки, простріляної автоматною чергою й оповитою гірляндами з викуваних металевих квітів. Проте після встановлення пам'ятника міська влада терміново прийняла рішення про його демонтаж. Зараз про ці події нагадує лише скромна гранітна табличка з написом "В пам'ять про ромів, розстріляних в Бабиному Яру".
Є й інші пам'ятники, але зроблені на них написи більше нагадують про окремих політиків новітньої української історії та їхні партії, ніж про трагічні події цього скорботного місця.
Тим не менше, поки існує Київ, існуватиме і пам'ять його мешканців про трагедію Бабиного Яру, яка ніде й ніколи не повинна повторитися.

Чому українцям варто пам'ятати про трагедію Бабиного Яру

 

Що змінилось у заповіднику "Бабин Яр", про який згадують лише на ювілейні роковини
29 вересня цього року в Україні відзначають 75-ті роковини трагедії Бабиного Яру. Ця місцевість у Києві є одним з символів нацистської політики геноциду, таким, наприклад, як концтабір Освенцим.
Незважаючи на зусилля громадськості, ще рік тому пам'ять про жертв цієї братської могили не була увічнена належним чином. На території Бабиного Яру не було музею, а меморіал перебував у незавершеному стані.
Однак, як це часто буває в Україні, наближення «ювілейних» роковин викликало бажання влади навести лад у цьому питанні. Зокрема, напередодні 75-тих роковин трагедії зрушила з місця добудова меморіального комплексу у районі Бабиного Яру.
Точна кількість жертв невідома…

Коли 19 вересня 1941 року моторизована розвідка вермахта вступала до Києва, Бабин Яр був околицею міста. Спочатку гітлерівці планували здійснити свої каральні акції у Голосіївському лісі. Вони його добре знали, бо саме звідти починали облогу Києва. Однак потім виник «варіант» з Бабиним Яром.
Першими жертвами каральної машини стали київські євреї. Гітлерівська расова доктрина передбачала знищення євреїв та ромів. Також жорсткі репресії мало бути застосовано щодо противників окупаційного режиму.
Тому під час окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів євреїв та ромів, радянських військовополонених, в’язнів Сирецького концтабору, підпільників, членів ОУН, душевнохворих, заручників.


Лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року, зондеркоманда 4а айзнатцгрупи «С» (каральні підрозділи гітлерівської Німеччини) під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за участі двох батальйонів німецької поліції розстріляла в Бабиному Яру майже 34 тисячі євреїв.
Дані про це збереглись у німецьких документах. Історики вважають, що розстріли євреїв тривали до 3 жовтня 1941 року.
Також у Бабиному Яру було розстріляно 621 члена ОУН, серед них відому поетесу Олену Телігу. Вважається, що протягом двох років гітлерівської окупації у Бабиному Яру було розстріляно від 100 до 150 тисяч осіб.

Точна кількість жертв залишається невідомою. Люди гинули цілими сім’ями і після завершення війни було важко встановити усі прізвища загиблих. Радянська влада і не дуже цікавилась цим питанням, бо приховувала кількість жертв війни як серед військових, так і серед цивільного населення.
Напередодні відступу з Києва восени 1943 року гітлерівці провели роботи по знищенню могил Бабиного Яру і це ускладнило подальше розслідування. Зокрема, нацисти примусили в’язнів Сирецького табору викопувати та спалювати трупи.
Забута трагедія
Радянська влада приховувала як кількість жертв,так і характер трагедії у Бабиному Яру. Зокрема, йшлося про загальну трагедію цивільного населення, не наголошуючи, що переважно жертвами Бабиного Яру були євреї, яких знищували за етнічною ознакою.
Все ж окремі дії у вшануванні пам’яті жертв було здійснено на початку сімдесятих років. В 1974 році приблизно в кілометрі від місця трагедії був споруджений монумент. Його було виконано у традиційному для того періоду стилі, який погано відображав, що жертвами були цивільні люди.

Пам'ятник жертвам Бабиного Яру
Після 1991 року, коли Україна здобула незалежність, ситуація стала змінюватися. Ближче до місця розстрілів була встановлена менора - єврейський національний символ.
Потім неподалік від виходу із станції метро "Дорогожичи" з'явився пам'ятник вбитим восени 1941 року дітям. Вважається, що саме він зараз є найбільш символічним відображенням тої трагедії. Також було встановлено хрест на пам’ять про загиблих у Бабиному Ярі оунівцях.

Розмови про створення в Києві меморіалу та музею Бабиного Яру йшли ще на початку дев'яностих років. Проте бюрократичні перешкоди і хронічний розбрат в середовищі єврейських громадських організацій загальмували роботи в цьому плані.
На початку 2000-х років американські єврейські організації запропонували проект громадського центру, який мали побудувати в Бабиному Ярі разом з музеєм та науковим центром. Однак, цей проект викликав негативну реакцію громадськості і не був реалізований через свою невідповідність трагічній темі загибелі людей.
У 2011 році київський підприємець, президент Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабинович повідомив про те, що Благодійний фонд "Бабин Яр" будує на місці трагедії меморіальний комплекс". Однак цей проект також не був реалізований через бюрократичні труднощі, нестачу коштів та критику з боку інших єврейських організацій.
Ювілейні роковини

Фото німецького військового фотографа зроблене в Бабиному Яру на початку жовтня 1941 р.
В Україні активна діяльність по вшануванню пам’яті починається під приводом ювілейної річниці чи ювілейних роковин. Не став винятком і Бабин Яр. 75-ті роковини трагедії спонукали уряд та громадських активістів приступити до впорядкування території, запланованої як меморіал Бабиного Яру.
12 серпня 2015 року президент Петро Порошенко підписав указ "Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру". Було створено оргкомітет з підготовки та проведення заходів у вересні 2016 року.
Співголовами оргкомітету було призначено прем'єр-міністра та главу Адміністрації президента.
Указом було передбачено проведення жалобних заходів на території Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" (який поки що не веде активну діяльність). Йшлося, зокрема, про створення експозиції про злочини нацистів під час окупації Києва у роки Другої світової війни, в тому числі про масове вбивство євреїв у 1941 році у Бабиному Яру.
13 вересня цього року оргкомітет провів виїзне засідання у Бабиному Яру. Високопосадовці оглянули реконструйовані пам'ятник дітям-жертвам геноциду та пам’ятник ромським жертвам "Кибітка". Також вони перевірили стан справ на Алеї Праведників і Алеї Мучеників, які були спеціально реконструйовані до траурних роковин.
У планах Міністерства культури України, під егідою якого працює історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр", заплановані роботи по реконструкції будівлі колишньої контори єврейського Лук'янівського кладовища, який передбачається перетворити на Музей історії Бабиного Яру.
В уряді обіцяють, що в заповіднику будуть продовжені роботи за проектом архітектора Анатолія Гайдамаки по увічненню пам'яті жертв цієї трагедії.
Плани на майбутнє

Бабин Яр з висоти пташиного польоту
Якщо подивитись, що було зроблено за цей рік, то можна побачити певні позитивні зрушення.
Меморіальний комплекс став більше схожим на самого себе, бо дві впорядковані алеї – це вже певний прогрес в наших складних умовах.
Було б непогано відокремити територію комплексу від парку, бо зараз це майже одне й те саме. Цікаво також,коли будуть реалізовані подальші кроки з розвитку меморіалу, чи все обмежиться заходами ювілейного характеру.
Більш складним є питання створення в цьому районі музею Бабиного Яру. В незалежній Україні є не так багато прикладів створення музеїв практично з нуля. Якщо казати у спрощеному вигляді, то для цього потрібні приміщення, гроші, люди та експонати.
Виставка до 75-х роковин, яка зараз відбувається у Музеї історії Києва, показує, що експонати в певному обсязі є. Питання з приміщенням для музея можна вирішити адміністративним шляхом.
Складніше з грошима та людьми. Хронічне недофінансування музейної сфери призводить до того, що туди не йде працювати молодь. Отже виникає кадрове питання, бо для якісного музею потрібні менеджери, екскурсоводи та науковці.
…Тим часом, поки йдуть розмови про подальший розвиток меморіалу та створення музею, навколо Менори діти грають у футбол, а дорослі відпочивають як у парку. Можна зрозуміти людей, які, як і в радянський період, приходять до Бабиного Яру, як до парку відпочинку. Тим паче, що це і є парк, який починається від метро «Дорогожичі» і йде аж до Кирилівської церкви.
У цьому густонаселеному районі Києва майже немає іншого великого парку, де можна гуляти. От і виходить, що веселі компанії влаштовуються прямо у тих ярах, де в 1941 році, можливо, вбивали людей...
Трагедія Бабиного Яру в контексті Голокосту і Голодомору на території України
Вшанування жертв розстрілів у Бабиному Яру. Київ, архівне фото

Вшанування жертв розстрілів у Бабиному Яру. Київ, архівне фото
 24-29 вересня вшановуватимуть трагедію Бабиного Яру.
Єврейські погроми у часи козацьких постань проти польської деспотії, сталінські розстріли української, єврейської, польської інтелігенції у 1930-х роках, масове знищення єврейської спільноти України нацистами у роки Другої світової війни – ці чи не найбільш криваві сторінки історії українських та єврейських взаємин найчастіше згадують дослідники. І водночас зазначають: не лише євреї, а й українці та інші народи, які проживають в Україні, були жертвами тих, хто намагався Україну завоювати чи встановити над нею контроль – Російська імперія, Річ Посполита, Радянський Союз.
Це така тактика – створювати конфлікт між людьми різних віросповідань або різних націй, які живуть на спільній території, щоб «розділяти і владарювати»
«Мова йде, насамперед, про ті режими, які науковці називають «окупаційними». Це така тактика – створювати конфлікт між людьми різних віросповідань або різних націй, які живуть на спільній території, щоб «розділяти і владарювати». Раніше на стосунки між українськими та єврейськими, й іншими громадами в Україні впливали зовнішні чинники, які також намагались писати «правильну історію». Але тепер, коли Ізраїль та Україна мають свою державність, вони можуть без втручання «третьої сили» досліджувати історію, формувати оцінку тих чи інших історичних подій», – зазначив директор проектів Меморіального музею пам’яті жертв Голокосту у Вашингтоні Вадим Алцкан під час лекції у Києві.
Український історик Людмила Гриневич у цьому контексті зазначила, що Україна, яка у ХХ столітті стала ареною двох світових воєн, зазнала репресій за тоталітарного радянського режиму, фактично була «територією геноцидів». Про це свідчать, серед іншого, численні спогади і дослідження Голодомору 1932-33 років і Голокосту в Україні, які експонують у різних музеях країни.
«Українці пережили масштабну гуманітарну катастрофу в ХХ столітті – Голодомор; на українській території відбулись Голокост і депортація кримських татар. Досить часто ці трагедії подавались як локальні етнічні драми, але це є абсолютно неправильно», – зауважила Гриневич.
На її думку, дослідження щодо геноцидів (Голодомору 1932-33 років і Голокосту), які відбулись на території України, необхідно розглядати комплексно і з «прив’язкою» на сьогодення, адже подібні трагедії можуть відбуватись на окупованих територіях сучасної України. Акції, які чинять російські спецслужби проти кримських татар в анексованому Росією Криму, змушують по-новому подивитись на події, пов’язані з виселенням татар з Криму за радянських часів, каже Гриневич.
Лідер Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров стверджує, що сучасна путінська Росія іде шляхом Гітлера і Сталіна, намагаючись розпалити на території України кривавий міжетнічний конфлікт. Тож вкрай важливо аналізувати процеси, які передували Голодомору і Голокосту, Волинській трагедії і депортації кримських татар, щоб не дозволити тоталітарній імперії Путіна знищити Україну, упевнений Чубаров.
Рефат Чубаров
«Коли за Сталіна говорили про куркулів, які начебто «заважали» будувати «щасливе майбутнє», ніхто і гадки не мав, що знищення куркулів буде переформатоване у штучний Голодомор, щоб зламати хребет українській нації.
Коли почали говорити про євреїв, які нібито «не є достойними жити серед нас», людство мало би усвідомити, що готується велика катастрофа.
Як тільки на російських екранах з’явилося твердження про те, що українці нібито «окрема», але «частина російського народу», – ми мали бити тривогу і казати, що той, хто таке стверджує, бути нападати на Україну», – зауважив Чубаров.

Немає коментарів:

Дописати коментар