А он де, під тином, опухла дитина

Голоднеє мре…

І не в однім отім селі,

а скрізь на славній Україні…

Т.Г. Шевченко

Щороку в четверту суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 років., про що не повинен забувати жоден українець, адже «хто не пам’ятає минулого, той приречений пережити його знову».Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця.
Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно – надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!

 Саме цим страшним подіям  присвячені були години памʼяті для учнів 5-Б та 6-Акласі.

В шкільній бібліотеці також оформлено виставку"Україна памʼятає...Світ визнає".

Запали свічку пам'яті — поділись теплом з захисником

Відео із закликом 25 листопада 2023 року вшанувати пам’ять жертв Голодомору хвилиною мовчання та акцією «Свічка у вікні»

 До Дня пам’яті жертв Голодомору Український інститут національної пам’яті ініціює акцію «Пам’ятай про жертв Голодомору. Підтримуй тих, хто бореться за Україну». Закликаємо вас зігріти своїм теплом і підтримати тих, хто зараз протистоїть ворогу на передовій. Задонатити знайомим волонтерам на такі необхідні зараз бійцям необхідну амуніцію, техніку та інвентар. Розшукати адресу найближчих волонтерських центрів і допомогти з плетінням маскувальних сіток чи виготовленням окопних свічок. Передати з волонтерами дитячі листи і малюнки, сувеніри-обереги, смаколики і нашу віру в них. Нехай наша пам’ять стане дієвою.

Символом акції стала окопна свічка, адже живий вогонь - це символ пам'яті, це тепло, це надія. Надія на те, що нам вистачить сил вистояти та перемогти. Бо ми – народ-воїн. День пам’яті жертв Голодомору. Запали свічку пам'яті за вбитими голодом. Передай тепло, стань поряд із тим, хто нині бореться, аби більше цього ніколи не сталось.

Зніманню відео сприяли командування бригади швидкого реагування Національної гвардії України «Рубіж» та бійці 8-ї роти батальйону «Свобода». Режисерка – Діана Горда. У ролику знялася Віра Горда та бійці 8-ї роти батальйону «Свобода» бригади швидкого реагування НГУ «Рубіж».

10 фактів про Голодомор

На думку більшості істориків, причиною виникнення в Україні та інших частинах СРСР голоду 1932-33 років стала примусова і репресивна для селян політика хлібозаготівлі, яку провадила комуністична влада.

Від голоду в Україні, відомого як Голодомор, померло, за уточненими даними, від 3 до 3,5 мільйона людей. Кількість жертв у всьому Союзі оцінюють до семи мільйонів.

Понад 20 країн визнали голод в Україні 1932-33 рр. геноцидом української нації. Однак це питання досі викликає запеклі дискусії серед істориків та політиків.

1. Геноцид


Автор фото, president.gov.ua 

Моторошна описка в акті про смерть Андрія Остапенка, 1933 рік

2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. За законом, публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не уточнюється.
Однак серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.
При цьому "батько Конвенції про геноцид", доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав цей термін, у 1953 році сказав, що "винищення української нації" - це "класичний приклад геноциду".
У 2010 році президент України Віктор Янукович, виступаючи у Стасбурзі в ПАРЄ, заявив, що "визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо". За його словами, це була спільна трагедія держав, що входили до складу СРСР.
Такої ж думки дотримується і російський уряд.

Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан як окрема держава.

2. Кількість жертв

Ще один камінь спотикання серед дослідників проблеми – кількість жертв Голодомору.
Це число вираховують, порівнюючи смертність у охоплених голодом регіонах з нормальним рівнем смертності.
Через брак достовірних демографічних даних того періоду чисельність втрат серед українців оцінюють дуже по-різному: від 1,8 до 7,5 і навіть 10 млн.
Однак більшість фахівців нині сходяться на думці, що прямих жертв Голоду було 3-3,5 млн.
За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, їх було 3,2 млн.
У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору вказано число 3,9 млн.
"Президент Віктор Ющенко зробив своїй країні ведмежу послугу, заявивши про 10 мільйонів смертей і втричі завищивши кількість убитих українців", - написав американський історик Тімоті Снайдер.

 

З тим, що дані екс-президента перебільшені, погодилися Стівен Дж. Віткрофт, Станіслав Кульчицький, Людмила Гриневич та інші дослідники цієї теми.
Серед дослідників також немає єдиної думки щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР у 1932-33 рр. Деякі іноземні історики говорять про 5,5-8 мільйонів загиблих, стверджуючи, що більше половини з них були українцями.
За підрахунками Снайдера, серед мільйона жертв на території Російської РСР близько 200 000 були етнічними українцями.

3. Географія голоду

У 1932-33 роках масовий голод був також на Поволжі і Кубані (де жило багато етнічних українців), у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані.
Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді була складом УРСР.
Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% - росіянами, 1,4% - євреями та 1,1% - поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.
Дослідники відзначають, що розподіл жертв Голодомору за національністю відповідає національному розподілу сільського населення України.
"Вивчаючи дані РАГСів про національну приналежність померлих, ми бачимо, що в Україні люди гинули за ознакою місця проживання, а не національності. Невисока питома вага загиблих росіян і євреїв у їхній загальній кількості, оскільки вони жили переважно в містах, де функціонувала карточна система забезпечення продовольством", - пише історик Станіслав Кульчицький.

4. Де не було Голодомору?
За даними Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі.
Попри це, 1500 колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.

5. Дюранті і перша згадка в пресі


Автор фото, president.gov.ua

 Вимерле від голоду село на Харківщині, 1933 р.

Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян.
Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.
Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.
У березні сенсаційні відкриття Маґеріджа спробував заперечити кореспондент "Нью-Йорк Таймс" у Москві Волтер Дюранті. Його замітка називалася: "Росіяни голодують, але не вмирають від голоду".
Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду.
Дюранті відомий також тим, що єдиний з іноземних журналістів взяв інтерв’ю в Йосипа Сталіна та отримав Пуліцерівську премію за свою діяльність. В Україні деякі активісти вимагали, щоб Пуліцерівський комітет посмертно відібрав у Дюранті цю престижну журналістську нагороду, однак цього не відбулося.

6. Офіційне визнання
Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про "труднощі з продовольством", але не про голод.
Із вуст партійного високопосадовця слово "Голодомор" вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр.
Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки "Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів".
За словами Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стала бібліотечним раритетом.
У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.

7. Натуральні штрафи


Автор фото, memorialholodomors.org.ua

 Трудівник колгоспу з села Ольшана Харківської області, комсомолець Гончаренко охороняє насіннєві і страхові фонди, 1933р.
У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували будь-яке інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було.
Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.
Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: "У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали".
87-річна Ніна Карпенко з села Мацківці, Лубенського району Полтавщини, розповідає, що в селі досі пам'ятають людей, які від імені влади відбирали в своїх сусідів харчі.
У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: "Найбільший результат дає застосування натурштрафів. За корову і свиню нині колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються".
На Поволжі та Північному Кавказі натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично.

8. Закон "про п’ять колосків"


Автор фото, memorialholodomors.org.ua

Комсомолець Іван Дибенко стереже колгоспний урожай. Полтавщина, 1932р.
У серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та "інші антисоціальні елементи" розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.
Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшкуючих обставин – 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії.
За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п’ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.
За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.
Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.

9. Чорні дошки
 

Символічні "чорні дошки" з назвами сіл - частина Меморіалу пам'яті жертв голодоморів у Києві

 У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства.
На боржників, які потрапили на ці "чорні дошки" (на противагу до "червоних дощок" – списків пошани), накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.
У роки голоду потрапляння села на "чорну дошку" означало вирок його жителям.
Право вносити села і колективи до такого списку мали обласні представництва ЦК Компартії України за поданням районних і сільських осередків. Іншими словами, формально це була ініціатива знизу.
Система "чорних дощок", окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані – територіях, де жило багато українців.

10. Канібалізм
Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей.
"Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: "Їсти власних дітей – це варварство", - пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету.
За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.

День Гідності і Свободи в новітній історії

21 листопада 2013-го - знакова дата для кожного українця. Десять років тому, обстоюючи свободу, гідність та європейський вибір українського народу, вільні та нескорені вийшли на Майдан Незалежності проти злочинного рішення тодішньої влади - відмови від законодавчо закріпленого курсу на євроінтеграцію. Так розпочалась Революція Гідності - наймасштабніший протест в новітній історії України. Вшановуючи Героїв, які своєю мужністю, героїзмом і жертовністю відкрили шлях для мільйонів українців жити у вільній, демократичній, успішній країні, пам’ятаємо про подвиг Героїв Небесної Сотні. Революція Гідності стала каталізатором виходу України із російської зони впливу. Ми єдині в боротьбі проти ворога, в захисті наших кордонів, обороні національної ідентичності. Продовжуючи битву за національні цінності - українську мову, історичну пам’ять і духовність, ми творимо своє переможне майбутнє. Визволяючи від “руzzкого міра” кожен клаптик української землі, наші воїни гордо піднімають державний прапор у звільнених містах та селах, повертаючи рідне слово на деокуповані території. В умовах повномасштабного вторгнення російських злочинців весь світ побачив, що націю вільних не спинити.

Про День Гідності і Свободи в новітній історії говорили з майбутніми випускниками школи у читальному залі шкільної бібліотеки.Саме їм незабаром творити власне майбутнє в незалежній суверенній Україні.

21 листопада - День Гідності та Свободи

Щорічно 21 листопада відзначаємо День Гідності та Свободи як пам'ять про доленосні події нашого недавнього минулого, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року - лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та європейського вибору України. 

Помаранчева революція у 2004 році та Революція Гідності у 2013 є одними з ключових моментів історії України, виявом здатності до консолідації суспільства, готовності обстоювати базові демократичні свободи та людську гідність, брати на себе відповідальність за власний вибір.

Цього року відзначення десятої річниці Євромайдану особливе,адже 10 років - це досить солідна історична дистанція, коли ми можемо зважено усвідомити, що відбулося з Україною після подій Революції гідності.Стає очевидним, що Революція Гідності і російсько-українська війна - це єдиний процес, продовження боротьби українців за цінності, свою історичну пам'ять, свою культурну ідентичність, своє майбутнє.

Під час президентських виборів 2004-го року здійнялися акції протесту. 

За попередніми результатами другого туру, оголошеними 21 листопада Центральною виборчою комісією, перемогу в президентських перегонах здобув Віктор Янукович. Масові та брутальні фальсифікації під час голосування та підрахунку голосів збурили українське суспільство. Прихильники опозиційного кандидата – Віктора Ющенка, 22 листопада вийшли на мітинги незгоди. Протестний рух охопив найбільші міста України, а центром став Майдан Незалежності у Києві. Внаслідок цих подій відбувся повторний другий тур президентських виборів за результатами якого переміг Ющенко.
У листопаді 2005 року новообраний Президент заснував свято – День Свободи.
У грудні 2011 року наступний Президент України Віктор Янукович скасував День Свободи і об’єднав його з Днем Соборності. 

 

 21 листопада 2013 року півтори тисячі людей вийшли на площу в знак протесту проти того, що проросійський президент Віктор Янукович відмовився підписувати документ, до якого держава йшла роками: угоду про асоційоване членство України в Європейському Союзі.

Після того як 29 листопада на Євромайдані відбувся мітинг із закликом до відставки уряду та дострокових парламентських виборів, влада застосувала силу.Вночі 30 листопада на вулиці продовжували залишатися кілька сотень активістів, переважно студентів. Їх жорстоко розігнала поліція, в відповідь на що 1 грудня в центр Києва з’їхалися сотні тисяч людей. Міліцейське свавілля скликало людей, обурених корупцією, узурпацією влади, політикою русифікації та зближення з Росією.Стало зрозуміло, що країна рухається до  авторитаризму, засадничі принципи якого відчуло на собі українське суспільство: зневага до прав людини, корупція, свавілля правоохоронних органів, репресії проти незгідних. Протести перетворилися з проєвропейських на антиурядові та стали значно масштабнішими.
Євроінтеграційні гасла дали безперервному мітингу назву Євромайдан. Перетворившись на проект повного оновлення державної системи, він отримав назву Революція гідності. Люди вимагали покарати винних у погромі мітингарів. Після жорстокого побиття молоді спецпідрозділами силовиків на головній площі Києва – майдані Незалежності, протестний рух перетворився на тривалу кампанію громадянської непокори владному режиму, корупції та порушенням прав людини.

Три місяці тисячі людей жили на площі столиці. Вільний час і творча енергія не могли не спрямуватись у дієві товариства та цінні проекти. Майдан обріс громадськими ініціативами, десятки з яких діють і розвиваються досі. Майданівські волонтери створили загальнодержавні волонтерські організації та благодійні фонди. Вільний універститет Майдану вже пропонує курси безкоштовних відеолекцій у 30 темах. Об’єднання дипломатів “Майдан закордонних справ” стало впливовим дорадчим майданчиком у царині міжнародних відносин. Багато членів імпровізованих охоронних груп “Самооборони Майдану” зголосилися добровольцями, коли після Майдану Росія зазіхнула на українські території. Деякі сотні централізовано влились у Збройні сили України.

На відміну від подій Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи коштувало Україні багатьох життів патріотів.
13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про День Гідності та Свободи». Метою запровадження пам’ятної дати є утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, вшанування патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів держави та її європейського вибору. 

17 лютого 2021 р. Верховна Рада України прийняла постанову № 2739 про заяву ВРУ у зв`язку із сьомою річницею Євромайдану і подій Революції Гідності.  Саме  цією постановою ВРУ визнала Революцію Гідності одним з ключових моментів становлення держави і виразником національної ідеї свободи. 

У заяві Верховної Ради України підтверджується  відданість України ідеалам та принципам демократичної побудови держави, а також -  рішучий і остаточний вибір України щодо європейського майбутнього, зафіксований в Конституції України. Водночас у цій заяві зазначено, що «Розслідування злочинів, скоєних під час Революції Гідності має бути завершене і проведене ефективно. Винуватці мають постати перед судом та в ході справедливого та неупередженого процесу притягнуті до відповідальності. Подальше зволікання в цьому питанні недопустиме, бо непокаране зло зростає». Крім того, депутати наголосили, що «протиправна діяльність окремих працівників підрозділів міліції особливого призначення "Беркут", міліціонерів, військовослужбовців внутрішніх військ, судових виконавців, прокурорів, суддів та інших посадових і службових осіб під час Революції Гідності засуджується як така, що завдала непоправної шкоди державі та суспільству».

Адже Україна заплатила надто високу ціну за звільнення від диктатури і свій цивілізаційний вибір - бути частиною Європи. Герої Небесної Сотні - українці та іноземці, віддали життя під час Революції Гідності, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. Пам'ять про їхній героїчний чин є частиною історії національного державотворення. 

Європейські цінності, за які віддали свої життя Герої Небесної Сотні, - гідність, демократія, рівність та верховенство права, необхідні для нормального функціонування суспільства.

Схиляємо перед Героями чола, молимося за їхню стійкість, звитягу, дякуємо за самопожертву в ім`я майбутнього України! Сподіваємося, що таки постане в Україні споруда Національного музею Революції Гідності, який збереже пам`ять про події та імена всіх учасників Революції Гідності.

Ми проростаємо в Майдани

Серцями, повними надій.

Уже не маси, а титани,

Герої на землі святій.

Свій шлях торуємо до щастя,

До несфальшованих свобод.

І віру вкрасти в нас не вдасться,

Бо ми – нескорений народ.

                      Сергій Сірий.