пʼятниця, 24 листопада 2017 р.

Пам'ять про Голодомор 1932-1933

Україна в 1932-1933 роках пережила страшну трагедію – Голодомор, який забрав мільйони людських життів.

У четверту суботу листопада в Україні на підставі Указів Президента Л. Кучми № 1310/98 та Президента В. Ющенка № 431/2007 відзначається День пам’яті жертв Голодомору. Щороку Український інститут національної пам’яті пропонує спеціальну тему Дня для підкреслення певного аспекту трагедії Голодомору 1932–1933 рр.



Корисні інтернет-посилання
1. Геноцид Голодом:
2. Електронний архів Голодомору: зведений реєстр архівних документів:
3. Енциклопедія голодомору 1932-1933 років в Україні:
4. Національний музей «Меморіал жертв Голодомору»:
5. Пам’ятники жертвам Голодомору в Україні:
6. Розділ порталу Державного комітету архівів України, присвячений Голодомору:
7. Сайт Українського інституту національної пам’яті:
8. Спецпроект «Історичної правди» – «Голодомор 1932-1933»:
9. Український науковий інститут Гарвардського університету. Проект. Мапа. Великий голод:

Голодомор 1932–1933 рр.

Мертві люди на вулиці Харкова, 1932р.
Мертві люди на вулиці Харкова, 1932р.
Другий за хронологією Голодомор стався через одинадцять років після 1921 року. За соціально-демографічними наслідками він виявився найтрагічнішим, а за методами та формами творен­ня перевершив усі Голодомори в Україні у ХХ столітті.
Хлібозаготівлі, враховуючи їх обов’язковість та карально-репресивний механізм виконання, виявилися одні­єю із фіскальних форм натурально-продуктових повинностей українських селян і стали головною причиною жахливої трагедії Голодомору. 
У липні 1932 р. на конференції ЦК КП(б)У у Харкові було визначено затверджені московським центром розміри хлібопоставок з урожаю 1932 р. у розмірі 356 млн пудів. Новий план був непосильний для все більше деградуючого сільського господарства. Від червня до жовтня 1932 р. з колгоспів та одноосібників вдалося зібрати тільки 136 млн пудів хліба. Станом на 5 жовтня того ж року з 23 тис. 270 колгоспів виконали план тільки 1 тис. 403 колгоспи.
З мізерного збору зернових у 1932 р. в Україні вилучили 52 %, внаслідок чого виникла криза сільськогосподарського виробництва. «Боротьба за хліб», яку ініці­ював В. Молотов та Й. Сталін, перетворилася на війну проти селян. Запопадлива партноменклатура вимагала абсолютного виконан­ня плану хлібозаготівель до 10 грудня, запроваджуючи всілякі репресії.
Голодні селяни залишають село і йдуть до міста шукати хліб
Голодні селяни залишають село і йдуть до міста шукати хліб
Жовтневий візит Молотова в Україну виявився «переломним». Він вимагав від партійних організацій активної «боротьби за хліб», а від колгоспників - «виконання своїх першочергових зобов’язань перед пролетарською державою». 9 листопада 1932 р. Наркомюст УСРР та Генеральна прокуратура розіслали вказівки місцевим судовим органам, щоб вони забезпечували стягнення хліба із селян.
11 листопада 1932 р. Раднарком УСРР видав інструкцію «Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі», яка озброїла місцеві органи влади нормативним доку­ментом. Відповідно до цього документу дозволялося застосовувати репресії, чинити свавілля та знущання над селянами, які не «виконують своїх зобов’язань». Селян-одноосібників штрафували, позбавляли земельно­го наділу, садиби, виселяли поза межі району та області, конфісковували майно. Держава не дбала про селян, вважала їх «во­рожим елементом», забороняла торгувати, не видавала кредиту, насіння.
18 листопада 1932 р. ЦК КП(б)У видав постанову «Про за­ходи по посиленню хлібозаготівель», положення якої виходять за межі політичного рішення. В основних стат­тях Конвенції ООН від 9 грудня 1948 р. йдеться про те, що положення цієї постанови створили умови, несумісні з виживанням, що відповідає поняттю геноцид.
Партійна постанова зобов’язу­вала радянські органи влади «негайно заборонити будь-які витрати всіх натуральних фондів, створених в колгоспах, повністю припинити видачу будь-яких натуравансів у всіх колгоспах, що незадовільно вико­нують план хлібозаготівель», організувати повернення хліба, виданого для громадського харчування, вилучити в окремих кол­госпників та одноосібників, украденого ними зерна під час жнив. У колгоспах, які не виконували плану хлібозаготівель, влашто­вували публічний обмолот зернових з присадибної ділянки кол­госпника, зараховуючи її як видачу на трудодні. Крім переліче­них заходів пропонувалося занесення колгоспів на «чорну дошку», коли відбувалася продовольча та комунікаційна ізоляція кол­госпників у селах. «Чорні дошки» як система примусових заходів і соціальної ізоляції населення на­лежали до карально-репресивного арсеналу партійно-радян­ських органів влади, спрямованих проти «злісних утримувачів хліба».
Охорона зерна від голодних селян
Охорона зерна від голодних селян
Шість перших експериментальних сіл, занесених на «чорну дошку», стали випробувальним майданчиком сталінської зброї масового фізичного знищення за національною ознакою. Понад 30 тис. українських селян перших шести сіл опинилося в резервації. Згодом майже все сільське населення України було приречене на «чор­ні дошки»: колгоспи 82-х районів України відчули на собі їх руйнівний вплив, а це майже четверта частина адміністративних районів республіки, тобто 5 млн сільського населення.
20 листопада 1932 р. Раднарком УСРР, виконуючи партійне рішення, видав постанову «Про заходи до посилення хлібозаготівель». Відповідно до цієї постанови партійно-радянський тандем засвідчив початок антигуманної акції, яка мала виразні ознаки геноциду.
Жовтнево-листопадовий наступ 1932 р. проти українських хліборобів, керований В. Молотивим за вказівкою Й. Сталіна та кон­сультативної підтримки Л. Кагановича, спричинив апогей голодомору 1933 року. Свавілля судових органів, уповноважених, голів та активістів сільських рад, забезпечене партійними директива­ми та інструкціями Наркомюсту, не мали меж.

Для «успішного» завершення хлібозаготівель почали засто­совувати так звані загороджувальні загони навколо українських сіл і на залізницях, які унеможливлювали перевезення «хлібонасіння».
Голод розпочався восени 1931 р., а про­тягом 1-ї пол. 1932 р. набув виразних ознак Голодомо­ру, охоплюючи все більшу кількість районів. Протягом січня–липня 1933 р. територією Голодомору стали усі області УСРР та райони Молдавської АСРР. Жертвами Голодомору стали українські селяни, які переважа­ли в сільських районах УСРР. Від го­лоду страждали також етнічні меншини, які компактно проживали в Україні. Жертвами голоду виявилися не лише померлі, а також ті, які лежали опухлими, хворіли висипним та черевним тифом, дизентерією, шлунковими отруєннями, малярією. Смертність від голоду була масовою. Значна категорія людей, особливо діти віком до одного року, а також особи похилого віку помирали відразу. Певна група помирала від тифу – до 20% хворих. Решта гинула від різних хвороб. Загалом під час Голодомору 1932-1933 рр. Україна втратила померлими від 3,5 до 5 млн осіб.
Голодні діти на вулиці, 1932 р.
Голодні діти на вулиці, 1932 р.
Під час трагедії голоду держава вдалася до масового вилучення золотого запасу у населення за допомогою створених філіалів системи «Торгсину», де були встановлені завищені ціни на хліб. Голодний 1933-й рік вирізнявся ваговими показниками заготовленого золота. Якщо протягом 1932 р. «Торгсин» купив в обмін на хліб 21 т., то у 1933 р. – 44,9 т. побутового золота.
Політика заготівель хліба і золота, основним чинником яких стала торгівля борошном за валюту, мала єдину мету – мобілі­зацію валютних цінностей. Селяни, одержавши в приймальних пунктах квитанції, ордери, бони, поспішали до магазинів "Торгсину". В обмін на золото купували переважно борошно, крупу, цукор, жири.
Хлібозаготівлі та золотозаготівлі відбувалися за принципом рознарядки, які вирізнялися небувалим цинізмом та зухвальством конкретних виконавців. За торсинівську валюту держава придбала обладнання для 10 «велетнів» перших сталінських п’ятирічок: Горьківського автозаво­ду, Сталінградського, Челябінського та Харківського тракторних заводів, Уралмашу, Кузнецькбуду, Магнітбуду, Дніпрогесу.
Спалах людоїдства в Україні припадає на весну – поч. літа 1933 року. Поїдання людей були зафіксовані в усіх областях УСРР. В українських селах у 1933 р. зникли коти та собаки, яких з’їли го­лодні селяни. Голодний психоз і тривале недоїдання спричинили мутацію моралі. Селяни-канібали втратили людський облік.
Померлі з голоду, 1932-1933 рр.
Померлі з голоду, 1932-1933 рр.
Найвразливішою соціальною групою сільського населення, яка масово помирала від голоду, були діти. Вони помирали, тому що належали до категорії «непрацездатних». Першими відчули кістляву ходу Голодомору діти інтернатних установ 180-ти районів УСРР, які зняли з централізованого продовольчого постачання. Смертність дітей в українському селі стала причиною непо­вноцінного навчального року.
Голодомор став наслідком терористичної діяльності комуністичного режиму, який штучно створив умови існування, несумісні з життям, то­му радянська соціально-економічна політика тих років мала ви­разні ознаки геноциду. Примусові хлібозаготівлі, «червоні валки», «червоні толоки», «чорні дошки», натуральні штрафи, «хлібозаготівельні глибинні пункти», «конвеєрний метод», поз­бавлення житла, присадибної землі, унеможливлення пересу­вання та інші форми терору (розкуркулення, депортації, ув’яз­нення, розстріли) розкривають далеко неповний перелік репре­сивних дій зі свідомою мотивацією масового вбивства великих груп людей. 

вівторок, 21 листопада 2017 р.

Хроніка 21 листопада. День, коли почався Євромайдан

2013, четвер
– Зранку Верховна Рада провалила всі сім законопроектів щодо лікування ув'язнених за кордоном. Раніше передбачалося, що після ухвалення відповідного закону Юлію Тимошенко відпустять лікуватися до Європи, і це усуне останню перешкоду на дорозі до євроінтеграції.
Через кілька годин стало зрозуміло, чому депутати так проголосували. Уряд Миколи Азарова вирішив призупинити підготовку до укладання Угоди про асоціацію з ЄС. Лідер фракції "Батьківщина" Арсеній Яценюк звинуватив президента Віктора Януковича та прем’єра у державній зраді.
Скасовано візит в Україну єврокомісара Штефана Фюле. А член моніторингової комісії Європарламенту Александер Квасневський заявив, що на саміті у Вільнюсі не буде підписано Угоду про асоціацію. Він підкреслив: це рішення України, а не Європи.
Українські чиновники кинулися виправдовувати рішення влади: мовляв, це ще не кінець. А сам Янукович стверджує, що Україна продовжує йти шляхом євроінтеграції.
Близько десятої ночі на Майдані Незалежності зібралися люди, незгодні з зупинкою євроінтеграційних процесів. Вони вирішують провести тут ніч. Так почався Євромайдан, що переріс у Революцію Гідності.

Україна, 2014-й: «Україна - це територія гідності і свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції - наш Майдан 2004-го року, який був Святом Свободи, і Революція 2013-го року, Революція Гідності. Це був дуже важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи», - зазначив глава держави, Петро Порошенко.
Раніше Указом від 19 листопада 2005 року № 1619/2005, Президент України Віктор Ющенко встановив свято - День Свободи. Було запропоновано святкувати це свято щорічно, 22 листопада, з метою затвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання почуттів національної гідності.
День Свободи в Україні був затверджений Президентом України Віктором Ющенко, враховуючи історичне значення революційних настроїв.
22 листопада 2004 дата початку «помаранчевої» революції в Україні, компанії загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших акцій громадянської непокори проти свавілля влади. Події були організовані та проведені прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді - грудні 2004 року.
Акція почалася після оголошення Центральною виборчою комісією результатів другого туру президентських виборів (у результаті першого визначилися два кандидати - Віктор Ющенко і Віктор Янукович), згідно з якими переміг В.Ф.Янукович. Після рішення Верховного суду було проведено повторне голосування другого туру, в результаті якого президентом України став Віктор Ющенко.
На жаль, влада, встановлена в Україні на той момент, не змогла реалізувати більшості очікувань, покладених на неї українським суспільством.
Згодом, наступним Президентом України став Віктор Янукович. День Свободи в Україні був скасований і об’єднаний з Днем Соборності України Указом від 30 грудня 2011 №1209 / 2011 "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят" і відзначався з 2012 року - 22 січня.
Після подій 2013-го - 2014-го року, революції Гідності і трагедії початку неоголошеної війни Росії проти України, окупації «братнім російським народом» Кримського півострова і декількох обласних центрів на сході України, відповідно до Указу Президента України Петра Порошенка № 872/2014 від 13-го листопада 2014-го року, з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддаючи належне шанування патріотизму і мужності громадян, які восени 2004-го року і в листопаді 2013 - лютому 2014 стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору, святковий День отримав нове дихання. «Встановити в Україні День Гідності та Свободи, який відзначати щорічно 21 листопада» - йдеться в Указі № 872/2014.
В цей День вітаємо все українське суспільство! Єдність і свобода робить нас гідними нащадками наших батьків! Будемо з шаною зберігати і захищати цей безцінний скарб! Хай береже нас усіх Господь і слава Йому за цю прекрасну країну - Україну!

 
 
 


 

День Гідності та Свободи

День Гідності та Свободи: історія і традиції свята

21 листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи, що об’єднав дві знакові події у новітній історії країни – Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію Гідності 2013 року.
Свято встановлено Указом Президента України Петра Порошенка від 13 листопада 2014 року.
Метою запровадження пам’ятної дати стало донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору.

З чого все почалося


22 листопада 2004 року – початок Помаранчевої революції в Україні, загальнонаціональних протестів, мітингів та інших акцій громадянської непокори. Останньою краплею стало оголошення Центральною виборчою комісією результатів другого туру президентських виборів. Через фальсифікації під час голосування і підрахунку голосів Віктор Янукович випередив Віктора Ющенка. Українці тоді вперше вийшли на Майдан і добилися повторних виборів.
Через рік, у листопаді 2005 року, Ющенко заснував свято – День Свободи.
Однак, влада, встановлена в Україні на той момент, так і не змогла реалізувати більшості очікувань, покладених на неї народом.
Згодом, наступним Президентом України став Віктор Янукович. Він скасував День Свободи і об’єднав його з Днем Соборності Указом від 30 грудня 2011 року.
У листопаді 2013 року українці знову вийшли на Майдан. Три роки тому, увечері 21 листопада, на майдані Незалежності почали збиратися учасники мітингу, незабаром їх було вже 1500, а 24 листопада – понад 100 тисяч прихильників євроінтеграції. Протести відбулися також у Львові та Харкові.

Потім відбувся загальностудентський страйк, а 29 листопада на Євромайдані влаштували великий мітинг із закликами до відставки уряду та дострокових виборів у парламент.
Кривавою стала ніч на 30 листопада. Тоді для розгону майданівців злочинна влада застосувала силу. І це був тільки початок. Протести перетворилися з проєвропейських на антиурядові та стали значно масштабнішими.
18-20 лютого – пік Революції гідності. Відбулися криваві сутички в центрі Києва, підпалено Будинок профспілок та вбито багатьох євромайданівців, які стали Героями Небесної сотні.
У ніч з 21 на 22 лютого Янукович втік з України, а Росія незабаром анексувала Крим та без оголошення війни вторглася на Донбас.

Події  Революції гідності згуртували не тільки націю,але й митців.Музиканти, натхненні Майданом, записали низку пісень, а літератори один за одним публікували свої книги, в яких висвітлили події крізь призму власного сприйняття. Не обійшов увагою вплив Революції Гідності й кіноіндустрію. Українські фільми, які досі не славились популярністю за кордоном, тепер збирали овації на світових прем'єрах. Відтак світ українського кіно поповнився популярним жанром – документалістикою.
Музиканти, натхненні Майданом, записали низку пісень, а літератори один за одним публікували свої книги, в яких висвітлили події крізь призму власного сприйняття. Не обійшов увагою вплив Революції Гідності й кіноіндустрію. Українські фільми, які досі не славились популярністю за кордоном, тепер збирали овації на світових прем'єрах. Відтак світ українського кіно поповнився популярним жанром – документалістикою.
https://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy
Музиканти, натхненні Майданом, записали низку пісень, а літератори один за одним публікували свої книги, в яких висвітлили події крізь призму власного сприйняття. Не обійшов увагою вплив Революції Гідності й кіноіндустрію. Українські фільми, які досі не славились популярністю за кордоном, тепер збирали овації на світових прем'єрах. Відтак світ українського кіно поповнився популярним жанром – документалістикою.
https://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy
Музиканти, натхненні Майданом, записали низку пісень, а літератори один за одним публікували свої книги, в яких висвітлили події крізь призму власного сприйняття. Не обійшов увагою вплив Революції Гідності й кіноіндустрію. Українські фільми, які досі не славились популярністю за кордоном, тепер збирали овації на світових прем'єрах. Відтак світ українського кіно поповнився популярним жанром – документалістикою.
https://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy
Музиканти, натхненні Майданом, записали низку пісень, а літератори один за одним публікували свої книги, в яких висвітлили події крізь призму власного сприйняття. Не обійшов увагою вплив Революції Гідності й кіноіндустрію. Українські фільми, які досі не славились популярністю за кордоном, тепер збирали овації на світових прем'єрах. Відтак світ українського кіно поповнився популярним жанром – документалістикою.
https://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy
одії Революції Гідності згуртували не тільки націю, але й митців. Музиканти, натхненні Майданом, записали низку пісень, а літератори один за одним публікували свої книги, в яких висвітлили події крізь призму власного сприйняття. Не обійшов увагою вплив Революції Гідності й кіноіндустрію. Українські фільми, які досі не славились популярністю за кордоном, тепер збирали овації на світових прем'єрах. Відтак світ українського кіно поповнився популярним жанром – документалістикою.
https://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy
1. «Зима у вогні: Боротьба України за свободу»

Режисером документального фільму став ізраїльтянин Євген Афінеєвський, який на запрошення свого друга приїхав до Києва в розпал Революції гідності. Спільно з 28 операторами чоловік упродовж 93 днів брав інтерв'ю в активістів, медиків, відомих митців, священиків. Фільм відтворив не тільки історичні події Євромайдану, але й думку та настрої людей різних поколінь, соціального та політичного статусів.Дебютувало кіно на Венеційському кінофестивалі 3 вересня 2015 року. Після оприлюднення документальний фільм отримав схвальні відгуки критиків, завоював приз глядацьких симпатій на Міжнародному фестивалі в Торонто та був номінований на премію "Оскар".

2. "Усе палає"

Фільм був створений дебютантами в кіноіндустрії – Олександром Течинським, Олексієм Солодуновим і Дмитром Стойковим. Троє режисерів по-своєму відтворили протистояння активістів на Євромайдані. Документальна стрічка показує, як мирний протест у Києві перетворився на кровопролитне зіткнення.
Цей фільм – не про революцію, яка змінила Україну. Не зовсім про неї. Скоріше, він показує універсальний зразок особливого виду повстань – тих, які закінчуються кровопролиттям,– зазначили творці фільму.
Кінострічка принесла режисерам визнання. Зокрема, на фестивалі DOK Leipzig у Німеччині роботу українців визнали найкращим східноєвропейським документальним фільмом.

3. "Зима, що нас змінила"

Цикл документальних фільмів від телеканалу "1+1" складається із 7 частин. Автори намагались зібрати всі кадри подій на Майдані та в повному обсязі відтворити Революцію Гідності. Відтак в кінострічці йдеться про смерть Сергія Нігояна та Небесної Сотні, про бої на Грушевського, пожежу в Будинку профспілок, Автомайдан та резиденцію Януковича.
"Це історія про тих, хто загинув за свободу і за власну державу. Досі невідомо, скільки людей насправді входить до "Небесної сотні"… Це не тільки ті, кого вбили в центрі української столиці в кінці лютого. Це також і всі ті, хто виступив проти режиму в різних куточках країни, а потім пропав безвісти чи був замордований з самого початку Євромайдану", – зазначили автори проекту.

4. "Жіночі обличчя революції"

 

Кінострічка режисера Наталії П'ятигіної відтворює долі жінок на тлі Революції Гідності. До документального фільму ввійшли історії 5 українок, не знайомих між собою, проте їх об'єднує одне – Євромайдан.
Це мати, яка виховувала свідомого сина, а виховала Героя Небесної Сотні. Дружина, яка стояла на лінії вогню пліч-о-пліч зі своїм чоловіком. Дівчина, яка закохалася в простого хлопця, а втратила героя. Жінка, яка перетворилася на воїна. Мати, яка опинилася зі своїм сином по різні боки барикад,– йдеться в анонсі фільму.

5. "Євромайдан. Чорновий монтаж"

 

Це збірка короткометражних фільмів молодих режисерів. Кожен із авторів по-особливому висвітлив події на Майдані, показавши різні сторони Революції Гідності.
Це фільм про три місяці революції, від обуреного протесту до народного єднання, від каструль на голові до кийків і бронежилетів. Від ейфорії перемоги до оплакування загиблих Небесної Сотні. Революція, як вибух пробудженої гідності, як ейфорія свободи, як біль усвідомлення ціни, як народження новітньої історії України,
– йдеться в повідомленні творців фільму.
Кінострічку показали у Швейцарії, Грузії, Угорщині, Литві, Чехії, Канаді, Швеції і навіть в Росії. На фестивалі в чеському місті Їглаві фільм отримав нагороду "Срібне око".



 

"Зима у вогні: боротьба України за свободу"
https://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy
21 листопада 2013 року назавжди змінило історію українського сьогодення. Саме в цей день вперше почались мирні протести за євроінтеграцію. Сотні людей, а згодом уся свідома нація, повстали проти чинного режиму президента-втікача в надії змінити державу на краще.
Євромайдан – це знакова подія для українців. Його початок ознаменував прагнення створити справді європейську країну без корупції, брехні та політичних ігор. Суспільство зробило перший крок до Європи та показало рішучість своїх намірів. На жаль, українці заплатили за Майдан велику ціну...

https://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy
21 листопада 2013 року назавжди змінило історію українського сьогодення. Саме в цей день вперше почались мирні протести за євроінтеграцію. Сотні людей, а згодом уся свідома нація, повстали проти чинного режиму президента-втікача в надії змінити державу на краще.
Євромайдан – це знакова подія для українців. Його початок ознаменував прагнення створити справді європейську країну без корупції, брехні та політичних ігор. Суспільство зробило перший крок до Європи та показало рішучість своїх намірів. На жаль, українці заплатили за Майдан велику ціну...

https://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy
21 листопада 2013 року назавжди змінило історію українського сьогодення. Саме в цей день вперше почались мирні протести за євроінтеграцію. Сотні людей, а згодом уся свідома нація, повстали проти чинного режиму президента-втікача в надії змінити державу на краще.
Євромайдан – це знакова подія для українців. Його початок ознаменував прагнення створити справді європейську країну без корупції, брехні та політичних ігор. Суспільство зробило перший крок до Європи та показало рішучість своїх намірів. На жаль, українці заплатили за Майдан велику ціну...

https://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy

четвер, 9 листопада 2017 р.

Сірники не чіпай - вогонь не закликай!



   В рамках тижня знань безпеки життєдіяльності на тему:"Сірники не чіпай - вогонь не закликай!"у бібліотеці оформлена тематична  виставка,
проведено зустріч з п'ятикласниками,в ході якої учні згадали й закріпили свої знання з правил пожежної безпеки,навчились, як правильно діяти в різноманітних надзвичайних та екстремальних ситуаціях.Бібліотекар у цікавій тадоступній формі  застерегла учнів від небезпечних забав із сірниками й запальничками.Діти з інтересом  переглянули документальний фільм "Служба 101. Поради від рятувальників щодо дотримання правил пожежної безпеки."

В Україні відзначають День писемності та мови

Мова, наша мова, мова кольорова,
В ній гроза травнева, тиша вечорова.
Мова наша, мова - літ минулих повість,
Вічно юна мудрість, сива наша совість.

Мова, наша мова -- мрійнику - жар-птиця,

Грішнику - спокута, спраглому - криниця.

А для мене, мово, ти - як синє море,

У якому тоне і печаль, і горе.

Мова наша, мова - пісня стоголоса:

Нею мріють весни, нею плаче осінь.

Нею марять зими, нею кличе літо,

В ній криваві рими, сльози "Заповіту".

Я без тебе, мово, - без зерна полова,

Соняшник без сонця, без птахів діброва.

Як вогонь, у серці я несу в майбутнє

Незгасиму мову, слово незабутнє! 

                                                          Юрій Рибчинський

 У четвер, 9 листопада, в Україні відзначається  День української писемності та мови.
Свято встановлено 9 листопада 1997 року, коли Президент України Леонід Кучма видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови».
В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця».

В ній гроза травнева й тиша вечорова…

Єдиний скарб у тебе – рідна мова, Заклятий для сусіднього хижацтва. Вона твого життя міцна основа, Певніша над усі скарби й багатства.
                                                                      П. Куліш




В ній гроза травнева й тиша вечорова…

  Мова-найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава.
Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування. 
                                                                     Панас Мирний                                                                                                           
Мова – це серце нації і канва, на якій людина вишиває узори свого буття. Мова – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, своє минуле і майбутнє. Мова – це невичерпна духовна скарбниця, до якої народ безперервно докладає свій досвід, розум і почуття.

Мова така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізнявся від других людей...   
                                                                                  
                                                                    Панас Мирний                       

Поглянути на історію свого народу, збагнути роль рідної мови в утвердженні української державності дають змогу писемні документи, праці істориків, етнографів, громадських діячів та лінгвістів. Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Українська мова була ще до того, як українські князі (починаючи від Аскольда та Діра) почали об’єднувати руські землі. Ще в 448 році візантійський мандрівник та історик Пріск Палійський записав у таборі гунів три слова: мед, страва, квас.
  
Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.
                                                              Олесь Гончар


Мова-серце нації

Ласкава, сонячна, грайлива,

 Прекрасна, дужа, гомінлива.

 Вишнева, чиста, росяниста,

 Легка, щаслива, промениста,

 Осяйна, зоряна, безмежна,

 Неподоланна, незалежна!

 Шевченкова, моя, Франкова,

 Вербова, дивно-калинова.

 Велика, горда, неповторна.

 Свята. Єдиная. Соборна.
Мова – це серце нації, а нація – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, свої святощі, своє минуле, теперішнє і майбутнє. Мова – це невичерпна духовна скарбниця, в яку народ безперервно вносить свій досвід, всю гаму свого розуму і почуття. Мова – це канва, на якій людина вишиває узори свого життя.
Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна, наша невмируща мова, мужньо витерпівши наругу і найлютніших царських сатрапів та посіпак шляхетно-панських, і своїх панів та підпанків. Перетерпіла вона і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги українською мовою, окрім творів художніх, і ганебний із най ганебніших Емський указ 1876 року, який зовсім заборонив друкувати книги українською мовою.
Українська мова невіддільна від українського народу, від його історичного розвитку, від самої держави, від рідної землі.
Українська мова – мова української нації. В ній тисячолітня історія нашого народу – історія тяжка, кривава, із злетами і падіннями, осяяна духом свободи та незалежності Української держави, бо ж український народ віками змушений був із зброєю в руках оборонятися і відстоювати своє право на вільне життя. Тому в українській мові ми відчуваємо брязкіт схрещених шабель уславлених на весь світ козаків запорожців , незламних опришків і гайдамаків, заповзятих січових стрільців, феноменально мужніх юнаків-лицарів, які смертю хоробрих загинули під Крутами, відчайдушних воїнів УПА.
Мова — то душа народна!
Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня линеш, рідне слово,
ти наше диво калинове, кохана,
материнська мова!
                                         Д. Білоус
Рідна мова... Вона така неповторна, мелодійна і співуча, бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, полів і лісів, духмяний, п'янкий запах рідної землі. У народу немає більшого скарбу, ніж його мова. Бо саме мова — це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції, побут народу, його розум і досвід, краса і сила душі, вона його, народу, цвіт і зав'язь. Ще в дитинстві рідна мова допомагає нам пізнавати світ, відкривати для себе великий і чарівний світ життя. Без мови не може існувати і розвиватися суспільство, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.
Слово надто багато важить в житті, як відомо, воно може впливати на долю, воно вмить змінює настрій, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному із словників. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Слушно згадати слова М. Рильського:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно.
Політь бур'ян.
Чистіша від сльози вона хай буде!
 
Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, до рідного народу, не вартий уваги і поваги. І це болить нам, тим, хто любить рідну Україну, рідну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звіряємося у дружбі, словами ніжними відкриваємо серце коханій людині, словами гос­трими і твердими, «мов криця», даємо відсіч ворогові. Не можна ходити по рідній землі, не зачаровуючись рідною мовою, не знаючи і не вивчаючи її. Українська мова — це барвиста, запашна, нев'януча квітка, яка вічно квітне, долаючи час, кидаючи барвисту стрічку із давнини у май­бутнє. Вона виткана і червоною калиною, і синім барвінком, і вишне­вим цвітом та запашною рутою-м'ятою. Відомий поет і композитор Юрій Рибчинський із захопленням говорить про мову:
Мова наша, мова —
Мова кольорова.
В ній гроза травнева,
Й тиша вечорова...
Жодна країна світу, мабуть, не дозволила б нікому зневажувати, принижувати, визнавати другорядною свою мову.
Українська мова — це неоціненне духовне багатство, з яким народ живе, передаючи із покоління в покоління мудрість, славу, культуру і традиції. Наше українське слово, хоча і вмирало з голоду, і бідувало, переслідувалось і заборонялось, але вистояло і відродилося та продовжує хвилювати серця багатьох. Нашій мові потрібен саме зараз вогонь любові й духовна міць.
Калиновою, солов'їною називають українські поети нашу мову. Кожен поет по-своєму, але, водночас, щиро, з синівською любов'ю звеличує рідну мову. Ось як В.Сосюра захоплюється мовою:
О мово рідна!
Їй гаряче серце
Віддав я недарма,
Без мови рідної, юначе,
Й народу нашого нема.
Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. І це не тільки тому, що цією мовою користується повсякденно, а й тому, що рідна мова — це невід'ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі. З рідною мовою мають зв'язок найдорожчі спогади про перше слово, вимовлене в дитинстві, почуте з маминих вуст, затишок батьківської хати, веселий гомін дитячого гурту, тихий шелест листя старої верби, під якою вперше зустрівся з коханою людиною:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот.
І там, де звучить рідне слово,
Живе український народ.
Мова народу — найкращий цвіт, що ніколи не в'яне, а вічно живе, розвивається.
Одна українська приказка говорить: «Ласкавими словами і гадюк чарують». Тож бережімо рідну мову, шануймо і розвиваймо, дбаймо про її чистоту і красу, намагаймося говорити один одному лише добрі слова, тоді і світ навколо стане кращим, добрішим.