На допомогу 5-класникам

 Лялечка і Мацько.Галина Пагутяк

РОЗДІЛ І,
з якого випливає, що краще мати велосипед, ніж іграшкову автомашину, сховану на дні маминої валізки

Після короткої червневої зливи садок ніяк не міг заспокоїтись. Поміж яблунями вела стежка до хати, і на неї з тремтливих гілок безупинно скочувались холодні дощові краплі. Десь втомлено цвірінькнула пташка. Сонце виглянуло з-за хмар, і від його променів засяяла яскраво помальована в помаранчевий колір стіна. Якраз в цей час, полохаючи качок, що радо мокли в калюжі, по вулиці проїхала легкова автомашина. Зупинилась, ляснули дверцята. Спершу з’явилась молода жінка в білому костюмі. В одній руці вона тримала валізку, а другою вела хлопчика років п’яти Вони ступили на стежку і одразу зіщулились від холодних дотиків краплин, що їх струшувало листя.
Та ось на поріг вийшла старша віком жінка і радісно побігла їм назустріч.
— А я вже виглядаю! А я вже чекаю!
— Олежку, що треба сказати бабці?
— Добрий день!
Бабця кинулась його обнімати:
— Гарнесенький ти мій!
В хаті мама поставила валізку і втомлено сіла.
— Боже, як тут тихо... Уявляєш, мамо, довелося таксисту платити і за зворотну дорогу! Якби не Олег, я б нізащо не зв’язувалася з тими здирниками. Але для мене головне, аби дитині було добре.
Вона простягнула руку, щоб погладити сина по голівці, але той, сміючись, ухилився.

Читати  повний текст твору

Збройні сили України відзначають своє 30-річчя

Низький уклін тобі, солдате!

За мир, за спокій, за життя,

За самовіддану посвяту

Заради завтра-майбуття.

Далеко від сім'ї, від дому, 

Усе життя наперекіс,

Безсонні ночі, перевтома, 

Найкращі роки під укіс. 

Тобі завдячуємо щиро, 

Бо Україну нам зберіг. 

Вертайся швидше, тільки з миром, 

Ти наша гордість, оберіг! 

Ти самовіддано вартуєш,

В дозорі пильно  день і ніч.

                                                                       Нехай сьогодні світ почує

                                                                      До миру і братання клич!

                                                                                                 Олеся Жданюк

День Збройних Сил України заснований постановою Верховної Ради в 1993 році. Це національне свято відзначається щорічно 6 грудня – в день ухвалення в 1991 році закону України "Про Збройні Сили України".

 Збройні сили України — це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального вод України.

Верховним ГоловнокомандувачемЗбройних Сил України є Президент України. Безпосереднє керівництво Збройними силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних Сил України.

Міністерство оборони України, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України, бере участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони, аналізує воєнно-політичну обстановку, визначає рівень воєнної загрози національній безпеці України, забезпечує функціонування Збройних сил і їх готовність до виконання покладених на них функцій і завдань тощо.

Сьогодні - День народження Збройних Сил незалежної України. Наші янголи-охоронці - єдина державна інституція, якій українці довіряють найбільше і на кого найбільше сподіваються. Наше ставлення до війська радикально змінив початок війни у 2014 році. А разом із цим - змінилася і сама армія.

Армія – це базис незалежності України, наріжний камінь існування нашої держави. Історія переконливо доводить, що країна, яка не має боєздатної армії – приречена. Тому для нашої держави могутня армія, яка готова до відсічі будь-яких спроб агресора, – це головна умова існування.

Збройні Сили України – основа свободи, незалежності та процвітання України!

Слава Україні

 

 

«Незалежні»: портрети українських військових із передової (фотогалерея)

 

1. Антон, 23 роки. На прифронтовій позиції на зруйнованій фермі поблизу міста Мар’їнка Донецької області, 13 серпня 2019 року. Антон народився у Старобільську Луганської області. У 2014 році багато його друзів пішли на війну за «Новоросію» і погрожували йому та його родині, бо він не підтримав сепаратистський «референдум». Антон несе службу понад три роки і втратив на війні своїх кількох друзів, які воювали за Україну.

Далі - за посиланням

Сьогодні, 00:00 glavcom.ua
Фейсбук
Твіттер
Телеграм
Фліпбоард
Viber
Email
Надрукувати
Коментарі
Розсилка

День Збройних сил України в Україні відзнаючать щорічно 6 грудня - 6 грудня: яке сьогодні свято, традиції та заборони
День Збройних сил України в Україні відзнаючать щорічно 6 грудня
фото з відкритих джерел

Цього дня згадують полеглих воїнів і ворожать на тих, які пішли на війну чи служать в армії

6 грудня 2020 року в Україні відзначають День Збройних Сил. Також Православна Церква вшановує пам'ять святителя Митрофана Воронезького. У народі свято називають Митрофанів день.
День Збройних Сил України

День Збройних Сил України заснований постановою Верховної Ради в 1993 році. Це національне свято відзначається щорічно 6 грудня – в день ухвалення в 1991 році закону України «Про Збройні Сили України«. Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/country/society/6-grudnya-yake-sogodni-svyato-tradiciji-ta-zaboroni-804274.html

На допомогу 3-класникам

  «Вісім днів із життя Бурундука» Іван Андрусяк

 

Повість Івана Андрусяка з ілюстраціями Ганни Осадко «Вісім днів із життя Бурундука» — один із найуславленіших у сучасній українській літературі творів для молодших підлітків. 2013 року вона увійшла до престижного каталогу найкращих дитячих книжок світу «White Ravens» («Білі круки»).

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,

у якому забити гол виявляється не так просто, як здавалося

 Усе, що я тобі розкажу, хай буде нашою таємницею. І ти пообіцяй – ні, тут же, одразу мені пообіцяй, що це залишиться між нами і що ти не будеш дуже сміятися!

А взагалі, смійся собі, на здоров’я, скільки завгодно, – я, правду кажучи, й сам ледве стримуюся, щоб не розреготатись, – але не насміхайся! Ну, бо кому приємно, коли з нього насміхаються? У нашому класі таких нема. Гадаю, що й у цілій школі жодного не знайдеш.

Ото й мені неприємно… Та іноді, бува, насміхаються.

Правду кажучи, не те щоб іноді – а таки частенько. Три рази на тиждень. Як тільки фізкультура, так і починається: Бурундук се, Бурундук те… А який я їм Бурундук?! Я Бондарук! Івась Бондарук! От!

Івась – це щоб із татом не плутали. Тато в мене Іван Бондарук, а я – Івась. Зручно, еге ж? І красиво!

А вони – Бурундук…

Ну, та чого гріха таїти – я таки трохи товстенький. Щокастий, як каже мама. Але тато в мене теж щокастий – і що ж? Його ніхто на роботі Бурундуком не називає, всі поважно так – Іван Іванович. А мене…

Та ні, не треба мене Івасем Івановичем називати! Рано ще. Дай-но школу закінчити, університет – і тоді вже хай буде. А поки що Івась, та й годі.

Домовились? Ну, то гаразд.

Читати онлайн повість Івана Андрусяка «Вісім днів із життя бурундука»

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

1 грудня 2021року – Всесвітній день боротьби зі СНІДом

 

Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щороку 1 грудня відповідно до рішення Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та рішення Генеральної Асамблеї ООН, прийнятими 1988 року. З того часу минуло більше 30 років, але проблема боротьби з поширенням ВІЛ інфекції/СНІДу залишається досить актуальною для багатьох країн світу.
Метою Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом є підвищення обізнаності населення про ВІЛ-інфекцію/СНІД і демонстрація міжнародної солідарності перед загрозою пандемії. Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це ще одна можливість дізнатися про факти щодо поширеності ВІЛ-інфекції і втілити знання у практику.
За оцінками програми Організації Об’єднаних Націй з ВІЛ-інфекції/СНІД (ЮНЕЙДС) з початку епідемії ВІЛ-інфекції у світі інфікувалося вірусом імунодефіциту (ВІЛ) приблизно 78 [63~89] млн. людей. Померло від захворювань, зумовлених СНІДом, більше 35 млн. осіб
У 26 країнах світу СНІД залишається у п’ятірці причин передчасної смертності (до 65 років, за критерієм ВООЗ) та непрацездатності.
За оцінками ВООЗ та ЮНЕЙДС, Україна залишається регіоном з високим рівнем поширення ВІЛ-інфекції серед країн Східної Європи та Центральної Азії.
За даними Державної установи «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України» Україна сьогодні посідає одне з перших місць серед країн європейського регіону за кількістю ВІЛ-позитивних осіб. Найбільш ураженими ВІЛ-інфекцією регіонами є Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Київська, Чернігівська область, а також місто Київ.
За період 1987–2019 роки в країні зафіксовано 49 751 випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІДом.
В Україні відбувається низка важливих заходів, які сприяють протидії поширенню хвороби, а саме:
впровадження масштабних серед країн Східної Європи та Центральної Азії профілактичних програм для груп ризику;
закупка препаратів для антиретровірусної терапії ;
впровадження підходу “test and treat,” коли абсолютно усі пацієнти, у яких виявлено ВІЛ-інфекцію, одразу будуть в змозі отримувати життєво необхідне лікування — антиретровірусну терапію;
зміна алгоритмів тестування, коли широко використовуються швидкі тести на ВІЛ у роботі медичних фахівців первинної ланки. Лікар первинної допомоги допомагатиме визначитися щодо необхідності тестування для тих пацієнтів, які дійсно цього потребують;
реалізація програми замісної підтримувальної терапії за державні кошти. До речі, досвід України є унікальним — ми є єдиною країною в регіоні, яка впроваджує таку програму за державні кошти.
Уряд України підтримав ініціативу міжнародної громадськості і спільну ініціативу ЮНЕЙДС та ЮНІСЕФ по проведенню Всеукраїнської інформаційної кампанії «Не дай СНІДу Шанс». З вересня 2016 року почалась перша хвиля цієї інноваційної кампанії під гаслом «Вірю – Не вірю». Ця інформаційна кампанія вже четвертий рік поспіль є результатом успішного партнерства та співпраці між урядом України та міжнародними організаціями – Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІД (UNAIDS) та компанії Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH, що діє за дорученням уряду Німеччини.

Голодомор - помста за свободу

Визнання Голодомору геноцидом українського народу подекуди в світі розпочалося ще до того, як у самій Україні в 2006 році був ухвалений відповідний закон.Голодомор –  акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців на території Української СРР та Кубані. Через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії щодо незгодних тоталітарна система створила для українців життєві умови, розраховані на їхнє фізичне знищення. Визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу законодавчо закріплене законом України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, ухваленим Верховною Радою 28 листопада 2006 року. Постановою Апеляційного суду Києва від 13 січня 2010 р. Й.Сталіна, В.Молотова, Л.Кагановича, П.Постишева, С.Косіора, В.Чубаря, М.Хатаєвича визнано винними в організації Голодомору

У бібліотеці до Дня пам'яті жертв голодоморів оформлена виставка: «Україна памʼятає,світ визнає», де кожен бажаючий зможе ознайомитися з літературою про Голодомор – геноцид нашого народу: це документи, свідчення очевидців, а також «Національна книга пам'яті жертв голодомору», «Лиха коса голодомору: 1932-1933 роки» та інші. Юні читачі також змогли ознайомитися з документальними свідченнями про події тих років.

Під час години пам'яті «Скорботна свічка пам'яті не згасне» у 9- в кл.(кл.кер. Бугаєнко Л.І.) бібліотекар ознайомила підлітків із   матеріалами  тематичної  викладки .

«Питання життя і смерті – зібрати хліб з України»: УІНП презентував історичний ролик до 100-річчя масового голоду 1921-23 років.

 "Як говорити з дітьми про Голодомор": УІНП провів експертне обговорення про вивчення геноциду в освітніх закладах

Вільні творити майбутнє

21 листопада ми відзначаємо День Гідності і Свободи. Цей день було започатковано у 2014 році з нагоди початку двох революцій, які відбулися в Україні у ХХІ столітті: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Цього дня українці віддають шану патріотизму й мужності громадян, які стали учасниками цих подій, піднялися на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору.

Пам'ятну дату ввели, щоб донести до сучасних і майбутніх поколінь об'єктивну інформацію про доленосні події в Україні початку ХХІ століття, а також для вшанування патріотизму і мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів України та її європейського вибору.

Події останніх років ставлять перед бібліотеками завдання активізації патріотичного виховання підростаючого покоління. Готуючись до відзначення Дня Гідності та Свободи, в бібліотеці була підготовлена тематична виставка "Вільні творити майбутнє".Для учнів 6-Акл.проведено урок патріотизму " Україна – це територія Гідності і Свободи",під час якого учні ознайомилися з подіями  які відбувалися в країні і на Майдані Незалежності у 2013-2014 роках,відчули гордість за наших співвітчизників, які понад усе цінують свободу і гідність та продовжують боронити незалежність України від зовнішньої агресії.

Поезія Гідності.

 Олег Короташ

 

Спецпроєкт телеканалу UA:Перший, серія міжпрограмних роликів до Дня пам’яті Героїв Небесної сотні, в яких українські поети (Мирослав Лаюк, Дмитро Лазуткін, Ірина Цілик, Павло Коробчук, Олег Короташ, Сергій Пантюк) читають власні вірші, присвячені подіям, що сталися на Майдані у 2014 році. 

                           

Більшість з них брали безпосередню участь у Євромайдані, хтось спостерігав зі сторони, але кожен має свою власну історію, яка пов’язана з тогочасними подіями. У цих віршах — лише емоції, сконцентровані у поетичних творах. 

            

Рекомендую прочитати

"Небесна сотня. Антологія майданівських віршів" (2014)

До антології "Небесна сотня", впорядкованої Лесею Воронюк, ввійшли вірші понад двохсот сучасних українських письменників (Дмитро Павличко, Іздрик, Олександр Ірванець та інші) і непрофесійних авторів про революційну боротьбу українців протягом листопада 2013 — лютого 2014 років проти тиранічної влади. Утім, видавничий коментар поправляє, що "не так проти влади, як за своє майбутнє" і свободу власної держави.

Також видавництво "Букрек" зазначає, що "ця антологія є першою й відразу ж вдалою спробою зібрати, упорядкувати та зберегти майданівські вірші, написані українською, російською і білоруською мовами. Літературну та історичну цінність цієї книги без перебільшення можна прирівняти до антології Юрія Лавриненка "Розстріляне відродження", адже якби у 30-ті роки минулого століття доробки українських сподвижників-письменників не були зібрані в один збірник, існувала величезна загроза того, що більшість творів були б втрачені. Безперечно, антологія "Небесна сотня" претендує на високе звання "народна книга".

Марсі Шор "Українська ніч. Історія революції зблизька"

 

Це — дослідження подій Революції гідності американської професорки Марсі Шор, яка викладає в Єльському університеті та спеціалізується на новітній історії Сходу. Книжка складається з двох частин: "Майдан. Революція" та "Війна на сході України". Оповідь подій чимось нагадує кінематограф з нелінійним монтажем. Замість сухої розповіді Марсі Шор зосереджується на персональних історіях активістів і бійців, розгортає їх у власних інтерпретаціях. Тут є і письменник Тарас Прохасько із сином Маркіяном, Святослав Вакарчук, Сергій Жадан та багато інших. Є багато розповідей "простих людей", які долучились до революції, волонтерства, поїхали на війну — вони не обирали стати героями, а просто йшли за покликом серця. Загалом книжка фіксує важливі зміни всередині людей: як вони поводяться та що ними керує у найкритичніші моменти, як змінилось їхнє відчуття часу та сприйняття суспільства в цілому.

"Maidan — Portraits from the Black Square" / "Майдан — портрети з Чорного квадрату"

 

Книга про Майдан лондонської фотохудожниці Анастасії Тейлон-Лінд. На барикадах Грушевського вона створила імпровізовану студію та знімала учасників Революції гідності. У коментарі The New York Times Анастасія розповідала, що приїхавши до Києва 1 лютого 2014 року, побачила як антиурядові демонстранти були фактично заблоковані в центрі міста та змушені жити в умовах облоги. Тисячі людей готувались до бою і наелектризована атмосфера сприяла тому, щоб її документувати. Але фотографка вирішила зосередитись саме на обличчях тих людей, які цю революцію творили, та створити такі умови, аби їм було комфортно зніматись і розповідати про себе.

#EUROMAIDAN — HistoryInTheMaking

 

Мабуть, найпопулярніша книжка про Євромайдан. Ця хроніка вийшла у 2014 році та є однією з перших, які дослідили феномен Майдану у вигляді фотоальбому. До збірки увійшли близько 200 світлин, де зафіксовано всі моменти революції від початку до кінця. Крім фото, в книзі є тексти відомого історика Ярослава Грицака, філософа Тараса Лютого й інших.

"Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву"

Колективний портрет "народження нації", упорядкований письменницею Оксаною Забужко, складається з хроніки соціальних мереж, інтернет-роликів, фрагментів новинних стрічок на сайтах. Словом, це документ українського "революційного інтернету" — важливого феномену тих подій. Адже вся країна спостерігала за героями не лише через телевізійний екран, а в основному через віконце свого браузера. Постійні онлайн-стріми, щосекундні оновлення стрічок, важливі для поширення дописи, інформація про допомогу — інтернет став певним соціальним клеєм для "нової нації". Книжка містить багато найпоширюваніших у той час дописів, які належать як відомим журналістам, письменникам та громадянським діячам, так і "звичайним користувачам соцмереж".

Христина Лукащук — Казка про Майдан 

 Як говорити з дітьми про найдраматичніші події в новітній історії України? Як пояснити так, щоб дитина не просто "зрозуміла", а й відчула? Адже наймолодші українці усе відчувають, бачать та сприймають — просто по-своєму. І зовсім замовчувати від них те, що сталося, було би злочином. Невеличка, але яскрава і глибока "Казка про Майдан" Христини Лукащук — тонка робота, яка за допомогою зрозумілих та глибинних архетипів, малюнків і казкової атмосфери вперше "говорить" з дітлахами про Євромайдан та дуже акуратно вводить їх у контекст подій.

 

 

До Дня Гідності та Свободи: вірші про Майдан

 

Підбірка віршів українських поетів та поеток, присвячені Революції Гідності.                                                                                 

Вставай, Україно!

«Вставай, моя мила, вставай!..» — 

Прокинься, моя Україно,

Бо знову тебе продавать

Й живцем хоронити посміли.

Прокинься у кожнім із нас

 Жаринкою болю у серці,

Бо знову настав слушний час

 Тебе боронити від смерті.

Боюсь, запитають колись 

Онуки, коли постарію:
«А де ж ти була у ту ніч,

 Як вкрали твою Україну?

Коли розпинали її

І кров’ю змивали надію

На те, щоб піднятись з колін 

Й розквітнути Раєм зуміла?

Коли ще живою тайком

 В могилу навік заривали,

 А світу сказали, що так
Для щастя її врятували?..».

Тож кожен себе запитай,

Чи зможеш з оцим усім жити,

Що так от чекав в стороні,

А інші пішли боронити?

Чи зможеш спокійно колись

Поглянути в очі онукам,

Що сам ти і крок не зробив,

 Щоб Неньку не дати на муки?

Чи зможеш в своєму житті

Ти й совість свою схоронити?

А може, насправді отак,

Без неї, простіше прожити?.. 

«НЕ СОТВОРИ СОБІ КУМИРА…»

«Не сотвори собі кумира…» —
Так друга заповідь гласить…
Господь один лише над нами,
І Він цього нам не простить.

Для чого ж плач і голосіння
За ідолом, що впав униз
Заради каменя розбрату, 

За чийсь такий лихий «каприз»…

Де ж був той смуток комуністів,
Коли лилася кров дітей,

Що мирно за життя стояли,
Нових складаючи пісень?..

Коли глумився над народом
Диявол в образі людей,
Красивим іменем прикрившись,
Зробив новий кривавим день?

Де ж ви були, коли той Ленін
Церкви палити закликав,
Коли із дзвонів його ідол
У кожнім місті повставав?

А де ж були? Відомо, звісно,—
Його служили «молитвам»,
Ви проти Бога повставали,
Безбожний збудувавши «храм»…

В таких от ваших ідеалах,
Напевно, й «Беркут» карбувавсь,
Бо не боїться навіть Бога, 

Що за людей і смерть прийняв.

Ви і подумати не в силі,
Що не купити той народ, 

Душевний голод де пекельний
Й серця ще прагнуть до висот…

Де вірять в Бога— не в ідеї
І брат на брата не піде, 

Бо ще достатньо там любові,
Де серце в пам’яті живе.

Де не забули ті повчання,
Що дід і прадід говорив, 

Лиш для молитви є мовчання,
Всевишній віри не лишив.

За землю, за народ, за рідних
Стоятиме оцей народ;

Ні сніг, ні холод, ні безумство
До правди не закриє рот!

У Бога черпаємо сили, 

Не від наркотиків той пил:
Нам Небо додає наснаги,
Щоб і Диявол не спинив!

8 грудня 2013  

                                                                              ***

Мені наснилось, що вони зустрілись
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
“За що тебе? ” “За Україну, друже мій. ”
“Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають… Вас тепер за що?”
“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш …
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”
“А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.
Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Большевики готовились до бою,
Я йшов на смерть… а жити так хотів.”
“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни – син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин.”
… Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
“За Україну нас вбивають, брате мій.”

                                                               Оксана Максимишин-Корабель

                                                                                 ***

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду — сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

                         Людмила Максимлюк (21.02 2014)

***

Зачинившись на сто замків
Від народу — чи від тюрми? —
Через спини силовиків
Розкажи, за який ти мир.

Вже вмирають — і ще помруть
В найкрасивішому із міст?
Вимиваючи кров із рук,
Розкажи нам про компроміс.

Ти собі себе залишив.
Зупиняєш війну? Якби ж.
А під запах горілих шин
Ти, напевне, спокійно спиш?

Не пече тобі та межа,
Що розділює нас — і «їх»?
Ми не чуєм, як тобі жаль,
Бо відспівуємо своїх.

Ріки крові уже течуть.
На країні — вогненний шов.
Дзвони дзвонять — щоб ти почув.
Дзвони дзвонять — щоб ти пішов.

                                   Тетяна Власова (19.02.2014)

***

Казав чоловік: мені не бачити сонця,
І дітей зустріну лиш біля могили.
У тілі моєму — свинець і стронцій¸
Але смерть мене не зупинила.

Його питали: якого чорта?!
Чому тобі не сиділось вдома?
Ти ж ніби людина другого сорту,
Тебе ж роками борола втома?

А він на це: страх пече і душить,
І від безсилля мене все боліло.
Крім зброї, у нас є мрії і душі.
Людина складається не тільки з тіла.

Режим стріляє в потилиці й спини,
Убивають людей мисливські гвинтівки.
А все, що ми можем — палити шини.
Україна бере початок з бруківки.

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,
Тріпочуть на вітрі криваві знамена,
Вогонь облизує трупи і рани.
Україна бере початок із мене.

І знов питали: як снайпер поцілив,
Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?
Він відповідав: Я приїхав із Сміли.
В мене серце світиться від любові.

Я не був героєм і хотів лише жити,
Але пульс зупинився від пострілу ката.
Навіть мертвим я не покину битву,
Я й з неба вам буду допомагати.

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,
Не може тривати вічно облога!
Нас не зупинить жодна міліція,
Єдиний наш вихід — це перемога!

                                                                         Андрій Любка (20.02.14)

                                                                                ***  

Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів — плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану — в небо. В лицарі — зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героєм слава — вписано у серці.

                               Мар’яна Савка (22.02.2014)

***

Майдан… з Героями іде прощання…
Тисячі людей зібралися в цю мить.
Для когось на землі вона передостання,
А хтось в землі сирій вже мирно спить…

Вже не побачить батько, не зустріне мати…
Живого сина в світі більше вже нема…
Прийшли у путь останню проводжати
Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…

Ридають всі… не стримати гірку сльозу…
Покотились сльозі по щоках і обороні…
Сотники, що полягни,- не встануть з сну,
Не посивіють у майбутньому вже скроні…

Не побачить дівчина ще юна і кохана
Героя свого на яву, а тільки в сні…
А когось вже не побачать діти й мама…
Когось дружина не побачить… ні…

Не збудуться мрії заповітні та бажання…
Хтось одружитися хотів, а хтось дітей,
Розбили вщент усі надії й сподівання,
               Кулі, що були вийняті з голів й грудей                     

                                                       Назар Гузій                                   

    ***                

Ми варта нічна, ми не віримо вже у дива.
І чай обпікає вуста, але гояться рани.
Казали, чекати морозів опісля Різдва,
Та нас і до того добряче трусило під ранок.

Намети, хоч де ти, ця справа давно не нова:
І можна прикинутись хворим, сліпим і безногим
І можна відсидітись вдома, де рідний диван,
Та ти ризикуєш потому сидіти без нього.

І поки ти дивишся шоу: оффлайн чи онлайн
І поки сидиш у зручній комунальній коробці
Це все не про тебе, але про всяк випадок знай:
Що поки ти тиснеш на мишку, тут тиснуть на хлопців

Димлять барикади. І йдуть тисячі громадян
На диво-ялинку, в свята по-спартанськи убрану.
Майдан вимерзає, але не вмирає Майдан.
Скажи, чи чекати тебе на граніті Майдану?

Палають серця і стоїть над Грушевського чад
І стяг український під небом тремтить переможно.
А тих, хто із чорних портретів суворо мовчать,
Навіки герої, яких забувати не можна.

Як речі звичайні по-іншому бачаться тут.
І слово просте набуває подвійного змісту.
Вогненні півонії в бочках ночами цвітуть
І чуєш, як грають Шопена твої екстремісти.

За правду, свободу, за чесні і рівні права
Виходь у життя і нехай Україна повстане.
Це більше не гра у ретвіти, репости й слова.
Виходь на майдан, за майдан і заради майдану!

І буде штормити, та нас ці вітри не знесуть.
І сніг у мішках, хай би що, до весни не розтане.
Є правда єдина, неписана істинна суть:
Ти крапля, що може зробити нас всіх океаном.

Усе неможливе сьогодні перейде межу.
І доля ще буде до мене і зла, і ласкава.
Але я виходжу на площу, але я кажу:
Слава Україні — Героям слава!

             Оксана Боровець (19.02.2014)

***

Палає Київ у вогні,
горять сталеві БТРи
там на межі-передовій,
народ боронять волонтери.
Палають шини і серця,
ніхто не хоче помирати,
Перед екраном матері
і там, і там їхні солдати..
Там у шоломі зі щитом,
стоїть з Франківщини хлопчина,
з червоним на грудях хрестом,
поранених несе дівчина.
Стоїть із Харкова Андрій,
Сашко тримає оборону,
він тут вже 48 днів,
як сам приїхав з Краснодону.
Ось знову хвиля йде атак,
усе змітають водомети,
морозно трошки: «-2»,
горять позаду вже намети…
Всіх щільно взяли у кільце, здається ОСЬ (!)
наш дух зламають
Та хтось із права затягнув,
народний гімн усі співають.
Тримати крепко треба щит,
бо там позаду наші діти,
батьки стоять і матері,
нема куди нам відступити.
Лунає вибух поруч десь,
то світло-шумова граната
це «Беркут» мило передав,
нам подарунок від Ґаранта.
І ще учора ти і я ,
були звичайні активісти.
А вже сьогодні, всі ми тут:
БАНДФОРМУВАННЯ-ТЕРОРИСТИ.
Дивись
Франківщина і Львів
вже захопили самі владу
і Тернопілля — молодці,
дали відпір бандитським гадам!
По ліву сторону, під щит,
знову граната залітає,
і мій колега «екстреміст»,
на неї стрімко так, лягає!
Та, що ж ти робиш брате мій?!
Знімаю з нього «балаклаву»,
лице криваве, очі, біль…
Дівочі коси розгортаю…
Та, що ж це люди за війна?
Де бій приймають ненависний,
ті хто міцний бронежилет,
вибрав сьогодні, ніж намисто.
Хто замість плаття та цяцьок,
вже надіває «балаклави»
і так хоробро за щитом,
стоїть під натиском навали?
Ви й досі кажете, що ми,
стоїм тут всі за якісь гроші?
А може й в морзі хлопчаки,
лежать за мзду, мої хороші?
А може й це мале дівча,
якому вже добу не спиться,
стоїть бо радісно їй жить,
під панським катом і молиться? ©.

      Із спільноти «Українська мова» (19.02.2014)

***

Все летить шкереберть,
вкотре «воля чи смерть» —
терезів безупинне гойдання.
Захлинається кат
в океані проклять,
що на нього летять
із Майдану.

Воля кров’ю стіка,
впізнається рука
двоголової птахо-
потвори.
Скільки крові іще
(вже наповнена вщерть),
щоби луснула плоть її хвора?

Сто життів — нанівець,
швидше б кату — кінець
і початок новий Україні.
Без вагань і прикрас
хтось вмирає за нас,
а точніше — за наше прозріння.

Там, де мир і тепло,
їм би краще було,
але доля героїв така є:
вмить усе — шкереберть,
перемога чи смерть.
Бо ж —
до раю рабів не пускають.

                             Анна Багряна (21.02.2014)

МАЙДАН

Я знаю гаразд, якою буває вкраїнська зима,

коли виривається крик з крижаного потоку —

із куль і вогню — й незглибима стає глибина

очей, яких вбили, коли брость набиралася соку;

забути навідліг про ніжність і горло зірвати на хрип,

герої у трунах лежать — з сивиною в волоссі,

безстрашні сини України йшли смерті наздиб,

зерно суходолів ржавіло в тяжкім суголоссі;

о Боже, просякнуте запахом диму небо вмерза

у те, що ховаєш в душі, що колись відігріє сльоза.

Закривавлений прапор — це і вирок і поводир,

де Київ шалений обростає вздовж ран сивиною,

вода безшелесна з гідрантів жбурляла у вир

розп’ятої вулиці, й серця вирували війною;

і шпальти газет пахли цинком друкованих слів,

на площі кінь зорив на все схарапудженим оком, —

так вмирають поети зі швами зашитих ротів,

так кінь кам’яний гарцює пожвавленим скоком,

і шикуються в шерег солдати, і лунає останній звук

урочого вірша, що звільняє душу од мук.

Народжені вмерти — залишаться жити в віках,

надвечір — поволі крижаніє оскліле галуззя,

довічним назавше стає місто в померлих очах:

серця вчились вірити в сон і химерне безглуздя;

та скупі мої вірші, як гортань, що дарує слова,

як життя, що підкорене силі тяжіння, як мідне

биття крові у сплутаних жилах, яке зберігає нова

мелодія пісні звитяжної чи гасло, гучне і побідне;

неважливо про що говорити, мовчання — це дар,

нечутно крізь пробиті покрівлі стікає сумирна вода.

 

Здобутись на відповідь, відновити порядок подій,

усе подолати, як латина колись — руйнацію Риму,

цибух у зубах — як прогірклий полинний удій,

на морді коня — протигаз і гнуздечки зжована линва;

і знову щоранку ратай долатиме свій суходіл,

складний і виснажливий, коли розривається думка

од болі та смутку, тому очей уночі не стулив,

під ралом гучав переліг по-зимовому — борзо і лунко,

щоб зі стебел трави, що проб’ється із жил навесні,

Свята Вероніка пошила знамена міцні!

                             В’ячеслав Гук

НАД ЗЕМЛЕЮ ТУМАНИ

Над землею тумани,
Наче сум за синами,
Наче сум за синами,
Що не стріли весни.
І тепер на світанні
За ними зітхають,
Так важко зітхають
У полях полини.


Ой, ті гіркі полини,
У полях полини…

Розійдіться, тумани,
Бо не видно за вами,
Бо не видно за вами,
Що квітує земля.
Ой, сини, поверніться
У думах, у пісні,
У жалібній пісні
Ви, сини, з небуття!

Ой, обірвалось життя,
Обірвалось життя…

Над землю тумани
Сивиною упали,
Сивиною упали
Та й на скроні батьків.
Назавжди зупиніться,
Всі війни на світі!
На білому світі
Не вбивайте синів!

Ой, не вбивайте синів!
Твоїх, земле, синів…
                                                  Алла Бінцаровська

Пам'ятка патріоту
Розкриваючи древній літопис
І гортаючи всі сторінки,
Ви побачите прописом опис -
Історичний, що йде крізь віки.

Бог назвав мене Україна
Й дарував безмежні степи,
Та чому ти не дав мені сили,
А сказав прямо в очі: «Терпи»?

Кіммерійці та скіфи скакали
По моїй родючій землі,
Та недовго вони воювали,
Бо прийшли феодали-князі.

І жили всі слов‘яни такими,
Як веліли їм їхні діди,
Володимир омив душу й тіло
І упали сторічні боги.

Все проходить: і щастя, і горе...
Час минув, і минули князі.
Спалахнуло розлючене море,
З кріпаків в степ пішли козаки.

За Хмельницьким летить стрімко військо
Там, де кожний сміливий вояк.
Самопали направили різко,
І розбита кіннота поляк.

Із Москвою вони святкували,
Розливаючи в чаші вино.
Потьмяніли небесні стожари
Й запрягли їх у царське ярмо.

І по спинах їх било, кадило
Тих заможних російських царів,
А кріпацтво майбутнє закрило,
Наставляючи зверху катів.

Від рання аж до вечора били,
Так, що чорний летів в небо пар.
Кров селянську у степ мій пролили
І про це заспівав наш Кобзар.

Розкувавши від панщини руки,
Імператор реформи провів.
Не забрав із села всі ті муки
І залишив нестерпних панів.

І мою мову милу,
Що луною сягає до хмар,
Обрубав клятий демон їй крила,
Той валуєвський їх циркуляр.

Впало царство лицем у багнюку,
Бо палала всесвітня війна.
Ось Грушевський, розправивши руки,
Прокричав, що тепер вільна я!

Посидів Скоропадський понуро,
Поприймавши німецьких послів,
Та безстрашно у бій біг Петлюра,
Без всіх зайвих незначущих слів...

Революції прапор червоний
І портрети, де люті вожді.
Обирали із розумом колір,
Бо на ньому не видно крові.

Тут громили чекісти будинки,
Щоб забрати запечений хліб,
Не залишили навіть скоринки,
Розв‘язали зав‘язаний сніп.

Боротьба... Знову жертви і голод...
Знов стрільба, підривання мостів,
Бо фашисти несуть сюди холод -
Смертоносну косу сорокових років.

Та розриви мене не згубили,
Не згубили мене й табори.
Кінець війни не дав мені миру,
Бо у небі радянські круки,

Що клювали моїх дисидентів,
Кровоточив звіриний укус.
І творили в страшні ті моменти
Симоненко, Костенко і Стус.

Їх вбивали, а вони воскресали,
Їх топили, а вони поплили!
Я горджуся дочками, синами,
За свободу мою, що лягли.

І багато років пролетіло,
Як не маю на шиї ярма,
Та агресори так не схотіли
І ведеться весь час боротьба:

Над майданом заводить хтось гімн,
Гайдамаччина знов серед мас.
Відірвали від серця мій Крим.
Стрепенувся кремезний Донбас.

І померло мільйони людей,
Що на Захід проклали мій шлях.
Та ЄС не відкрив нам дверей,
І розвіявся воїнів прах.

Найстрашніше у цім каламбурі,
То байдужість, що в серцях у нас...
Всі бояться природньої бурі 

Та не злих проросійських гримас.

Крізь віки закликає літопис
Не цуратись своєї землі.
Це не просто історії опис,
А це гімн українській весні!

Неважливо чи ти теоретик,
Чи службовець військових піхот.
Чи юрист, чи художник, полемік...
Головне, щоб ти був патріот.

                         Валерія Чухно

***

Пливе кача по Тисині, пливе кача.

Пливуть труни над Майданом. Серце плаче.

Бо у кожній з домовин — чиясь дитина.

У жалобі незагойній Україна.

Матерів земних Небесна обіймає —

Вкотре люди її Сина розпинають!

Із очей пречистих скапує сльозина.

Діва знає, як це — втратити дитину…

Милий Боже… Що ж це, Боже, за страхіття?!

Двадцять перше поза вікнами століття!

Як же можна на дітей здіймати зброю?

Як же можна відбирати в люду волю?

Чи ж не матір цих двоногих породила?

Чи вона поміж людьми їх не ростила?

Чи ж тих «беркутів» жорстоких і безликих

Десь висиджувала хижа беркутиха?

…Потьмянів пречистий лик святої Діви,

Бані храму од жалоби потьмяніли.

Плачуть воском жовті свічі. Серце плаче.

Пливуть труни над Майданом. Пливе кача…

                             Ліля Костишин

***

Сльоза, мов куля, пропекла граніт.

У серці мами закровила рана.

Її синочку буде двадцять літ

На віки вічні в пам’яті Майдану.

Назавжди буде юних двадцять літ…

Болітиме довіку в мами серце.

Тоді її синочок з дому втік.

Якби знаття, що вже не повернеться.

Лиш    телефоном гаряче сказав:

«А як інакше, коли гинуть люди?

У вічі як дивитимусь синам?»

Якби ж знаття, що тих синів не буде…

Він ангелом здійнявся до небес,

Крилата сотня прийняла героя.

В рамена мамі вріс жалобний хрест,

А замість серця б’ється згусток болю. 

                                 Ліля Костишин 

***

Димить Майдан. Палають шини. Брудно.

Стовпами сажа в піднебесся б’є,

А жінка в дорогій розкішній шубі

Бруківку хлопцям справно подає.

 

Приїхала з роботи на Хрещатик

Довідатись, чим треба підсобить.

А тут таке… Коли передягатись,

Як на вагу життя кожніська мить?

 

«Побійтесь Бога, пані! Йдіть додому.

Бо вашій шубі буде тут гаплик».

«Не переймайся, сину. Я потому

Її нарешті викину в смітник.

 

Аби лишень прорватися, мій любий.

Відстоїмо країну — буде все.

Заробимо собі іще на шуби…

Ти тільки, сину, бережи себе».

                             Ліля Костишин  

***

Золотоверха совість України —

Михайлівський славетний монастир

Не став перед катами на коліна,

Синів у древніх стінах прихистив.

Забили дзвони. Вперше голосили

За вісім незапам’ятних століть:

Виходьте, люди! Гине Україна!

Покиньте все і на Майдан спішіть!

І потягнулись річища народу,

Зійшлися сотні, тисячі киян —

Й орда новітня відступила сходу,

Бо нація повстала з-під ярма.

А потім попід мурами товстими

Лежали закривавлені тіла.

Гірка жалоба у дворі святині

Із кожної щілинки проросла.

Крізь стогони поранених молитва

Возносилась до неба зі слізьми.

І вкотре молоді семінаристи,

Мов ангели схилялись над людьми.

У келії маленькій на колінах

Старий монах вичитував Псалтир.

Втирав сльозу стражденній Україні

Золотоверхий древній монастир.

Бо і вона з пораненням у душу

Стояла у притворі, як свіча,

Оплакуючи молодих і мужніх,

Закутавшись в незміряну печаль.

А нині на високих древніх банях,

Де сонечко міниться у хрестах,

Небесна Сотня в лицарськім убранні

Небесну зброю чистить на вітрах.

                                                                   Ліля Костишин  

Цитати видатних українців про освіту

З кожним днем значення поняття освіти, науки, навчання для нас зростають і набувають нового, глибшого значення. Їх можна пов’язувати з книгами, школою, саморозвитком, працею тощо. Можна казати, що ідеальних вчителів не існує чи що їх можна знайти в кожному закладі; що головна мудрість на сторінках виховного роману або ж найліпше вчить саме життя; що варто бути обізнаним у всьому чи краще обрати одну галузь та вдосконалюватися в ній.

А що ж говорили та думали про це відомі українці? Пропонуємо вам добірку та найцікавіші цитати про освіту.

• Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.

      Григорій Сковорода, філософ, богослов, поет і педагог

• Щоб виховати людину високого інтелекту, красиву й багату емоціонально, вчитель не може обійтися без книги, без цілого світу художніх образів. Книга — велика сила, це правда, але в руках доброго вчителя, ми знаєм, ця сила подвоюється. Слава тому вчителеві, який на все життя прищеплює юному серцю любов до художнього твору, до його правди, до його краси.

            Олесь Гончар, письменник, літературний критик, громадський діяч

• Вихователь — це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства — розуму, думок, почуттів дітей, підлітків і юнацтва. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого — багатство народу, його майбутнє, його надія — молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства — людину. В цьому творенні найголовнішим є вміння знайти в моральних цінностях нашої Вітчизни і всього людства те, що треба вкласти в юні душі. Визначивши, що треба вкласти в юні душі, вихователь замислюється над тим, як настроїти своїх вихованців на сприйняття моральних цінностей.

                             Василь Сухомлинський, педагог, публіцист, письменник

• Учітеся, брати мої, думайте, читайте.

                                          Тарас Шевченко, письменник, мислитель, художник

• Школа повинна дати те, чого треба життю.

                    Михайло Грушевський, історик, громадський та політичний діяч

• Потрібно давати освіту найбіднішому населенню, найбіднішим сім’ям. Це запорука фінансової грамотності, ефективності в господарюванні.

             Андрей Шептицький, предстоятель УКГЦ, доктор права і богослов’я

• Довір’я. Мені здасться, що це є те головне, чого мусить кожний педагог добиватися у взаємовідносинах з учнем, з колективом класу. Коли вчитель не вміє завоювати повного довір’я своїх учнів, він ніколи не буде справжнім учителем. Я пам’ятаю, я яким довір’ям я ставився до свого першого вчителя. Кожне його слово для мене було священним. Бо воно було справедливим, красивим, звучним, воно відкривало мені такі грані життя і світу, про які до того я не міг навіть запідозрювати і здогадуватись.

                                           Юрій Збанацький, письменник, кінодраматург

• Як без крил птахам бува годі полетіти, так і людям без наук також не зажити.

                                    Мануїл Козачинський, педагог, письменник, драматург

• У роботі вчителя повинна царювати серйозність, що допускає жарт, але не обертає всієї справи на жарт.

   Констянтин Ушинський, педагог, кандидат юриспруденції і правознавець

• Учитель – це той, хто виховує і викохує нашу зміну, це той, хто вкладає в маленькі голівки наших дітей найвищі ідеали людства, прищеплює їм любов до життя і до праці, прекрасне почуття колективу, честь і мужність, ясність у поглядах, безмежну жадобу до знань.

                             Максим Рильський, поет, перекладач, громадський діяч

• Важко переоцінити роль справжнього педагога. Він не лише і не стільки джерело інформації, скільки духовна опора дитини, її реальний ідеал.

                              Микола Амосов, лікар, біокібернетик, громадський діяч

• Письменників називають інженерами людських душ. Те саме завдання по вихованню й навчанню молодого покоління стоїть і перед учителями, перед працівниками освіти. Отже, є всі підстави називати і їх такими ж інженерами. А таке  звання чесна  людина  мусить  виправдувати  працею.

                                            Петро Панч, письменник, сотник Дієвої Армії УНР

• Я радо бачив би, якби люди: малі діти, старші, престарілі не лише читали Шевченка, а й рецитували його. Якщо б ми всі це зробили – перейняли дух Шевченка, дух українства, який він так прекрасно схопив, то другорядні справи, з якими нам сьогодні доводиться мати справу, боротися, перестали би бути такими важливими. Тому що ми були б дуже свідомі, хто ми є. І що ми є один народ, одна єдність, одна велич.

                                          Любомир Гузар, патріарх-предстоятель УГКЦ

• І я дійшов переконання: треба опанувати одну справу, одну ділянку життя — і знати її досконало. Тоді станеш справді кимось помітним у ній.

        Петро Яцик, президент «Ліги українських меценатів», підприємець і   філантроп

• Усяка школа славна не числом, а славою своїх учнів.

                                                       Микола Пирогов, хірург, анатом і педагог

• Книга й школа — що є глибше?

                                                   Павло Тичина, поет, перекладач, публіцист

• Розум є незрівнянно вища здатність, але вона здобувається не інакше, як перемогою над страстями.

                                                          Микола Гоголь, письменник, етнограф

• Бувають учителі з природженим педа­гогічним талантом, які вміють під час уроків жити спільним життям усього класу, забувати про себе, про свої власні турботи, радощі і тривоги.  Кожний урок  такого вчителя є розширенням розумового кругозору учня, задоволенням його природної допит­ливості, розбудженої попередніми успіхами, є насолодою, а не мукою.

                                      Іван Франко, поет, літературний критик, науковець

• Уже одно те, що в школі є людина не лиха, не черства педантка і притім чесна,— єсть уже велика користь для дітей.

                           Леся Українка, письменниця, перекладачка, фольклористка

• Безумовно, фах учителя дуже нелегкий, він дуже складний. Він вимагає серця доброго, чуйності великої. Тому що ми маємо справу — як артист, так і учитель — з живим матеріалом, з живою душею, з відкритими очима. Я дуже хотіла б нагадати молодим учителям про це. На вас дивляться молоді очі, вас сприймають молоді серця, нічим не затьмарені ще. З цією душею, з цим серцем багато можна зробити, якщо правильно направити їх.

                                                          Наталія Ужвій, акторка театру та кіно

Багато з цих слів були сказані ще дуже давно, проте аж ніяк цитати про освіту не втрачають своєї актуальності зараз та можуть бути чудовими дороговказами на шляху досягнення якісної української освіти.

Народна мудрісь про освіту

• Вік живи — вік учись.
• Знання людині — що крила пташині.
• Наука в ліс не веде, а з лісу виводить.
• Знання красить, а незнання смішить.
• Учись змолоду — пригодиться на старість.
• З усіх скарбів знання найцінніше, тому що воно не може бути ні вкраденим, ні загубленим, ані знищеним.
• Здобудеш освіту – побачиш більше світу.
• Виховання, як золото, - дорого цінується скрізь.
• Учитись ніколи не пізно.
• Знання багато місця не займає.
• Учись не до старості, а до смерті.
• Не соромно не знати, соромно не вчитись.
• Пташка красна своїм пір’ям, а людина – знанням.
• Спочатку аз та буки, а потім підуть і науки.
• Хто не знає — людей питає.
• Корінь навчання гіркий, а плід його солодкий.
• Гарно того навчати, хто хоче все знати.
• Добре розумного вчити.
• Книга корисна, коли її читають.
• Грамоті учиться — завжди пригодиться.
• Книга вчить, як на світі жить.
• Книжку читай — розуму набирай.
• Людина без книги, як риба без води.
• Не всякий, хто читає, в читанні силу знає.
• Без науки нічого не прийде в руки.
• Ученому світ, а невченому тьма.
• Учи другого і сам помудрієш.
• Учися доброму, погане на ум не прийде.
• Наука не мука, за плечима не носить.
• Не вчи орла літати, а рибу — плавати.
• Ніхто вченим не родиться.
• Шануй учителя, як родителя.
• Щоб других навчити, треба самому вміти.
• Найвища школа — саме життя.
• Книжка — маленьке віконце, та через нього увесь світ видно.
• Усі хочуть уміти, та не всі — вчитися.
• Час — великий учитель і добрий порадник.
• Терпіння дає уміння.
• Від науки голова не болить.
• Хто в темряву дивиться, той од світла кривиться.
• Учений іде, а неучений слідом спотикається.
• Не кажи — не вмію, а кажи — навчусь.
• Чого навчився, того за плечима не носити.
• Усе добре переймай, а злого уникай.
• Умієш помилятися, умій і виправлятися.
• Багато знає, тільки нічого не вміє.
• На те коня кують, щоб не спотикався.
• Розуму багато, та дома не ночує.
• Живи своїм розумом, а не чужим.
• Усяк по-своєму з ума сходить.
• Голова без розуму, що млин без води.
• Голова як гарбуз, а розуму — ані ложки.
• Де розумному горе, там дурному сміх.
• Розумний научить, а дурень намучить.
• Голова не на те, щоб тільки кашкет носити.
• Заднім розумом діла не виправиш.
• Золото без розуму — болото.
• Сумнів — початок мудрості.
• Хто не знає, той не сумнівається.
• Кому Бог розуму не дав, тому й коваль не укує.
• Краще з розумним двічі загубити, ніж із дурнем раз знайти.
• Мудрий не все каже, що зна, а дурень не все знає, що каже.
• Ліпше з розумним в пеклі, ніж з дурним у небі.
• Мудрий все мовчить, а сто дурнів навчить.
• Мудрим ніхто не вродився, а навчився.
• Виріс, а розуму не виніс.
• Розумний не здивується, а дурний не зрозуміє.
• Одна розумна голова добре, а дві ще ліпше.
• Розумна голова не на ті плечі попалася.
• Розумна голова, та тільки на слова.
• З дурнем подружишся – свій розум втратиш.
• Розумний біля вогню нагріється, а дурний — спалиться.
• Розумний мовчить, коли дурень кричить.
• Світлий розум, щире серце у дорозі не спіткнеться.
• Свого розуму в чужу голову не вложиш.
• Дурень думкою багатіє.
• Осла пізнаєш по вухах, вола — по рогах, а дурня — по словах.
• Посади дурня за стіл, а він і ноги на стіл.
• Хто багато питає, той багато знає.
• Що вміти, того за поясом не носити.
• Око бачить далеко, а розум – ще далі.
• Де сила не зможе, там розум допоможе.
• Розум за гроші не купиш.
• Розумного за ділом пошли — одне слово скажи, дурня пошли — три скажи та й сам за ним піди.
• Два хитрих мудрого не переважать.
• Чого Івась не навчився, того й Іван не буде знати.  
            
    Вчіться танцювати у себе вдома, перш ніж вирушати за кордон.
    Досвід проходить добру школу, але дурні в ній не навчаються.
    Питання — єдиний спосіб отримати знання.
    Жодна людина не настільки стара, щоб не почати чомусь вчитися.
    Іноземна мова легше засвоюється на кухні, ніж у школі.
    Все що хочеться знати, — зазвичай з працею вивчається.
    Всі знання не викладаються в одній школі.
    Живіт вчить всім мистецтвам.
    Освіта робить хорошу людину кращою, а погану ще гіршою.
    Нічому не вчиться той, кому нічого не задають.
    Освіта — це те, що ти знаєш, а не те, що знаходиться в книгах.
    Освіта — це підривна діяльність для ледаря.
    Чим більше людина живе, тим більше вона навчається.
    Кожен прожитий день чогось вчить.
    Вивчіть нову мову і отримаєте нову душу.
    Історія постійно вчить, але у неї недостатньо хороших учнів.
    Вивчіть минуле, якщо думаєте про майбутнє.
    Одна справа — отримати освіту, але зовсім інша — її продовжувати.
    Хто хоче вчитися, завжди знайде для себе вчителя.
    Людина без знань в цьому світі — мов осліплий звір у полі.
    Бути без освіти — це немов бути без очей.
    Ми вчимося не для школи, а для життя.
    Краще переносити строгість вчителя, ніж упередження батька.
    Досвід не завжди найдобріший з учителів, але він, безумовно, один з кращих.
    Хто багато спить, той мало навчається.
    В освіти є кислі коріння, але приємні фрукти.
    У бідної людини досвід — його єдиний притулок.
    Суперництво вчених просуває мудрість.