понеділок, 5 грудня 2022 р.

6 грудня – День Збройних Сил України

 



6 грудня українці відзначають державне свято –  День Збройних сил України. Це свято справжньої мужності, героїзму і відваги. Дата приурочена до дня ухвалення Закону України «Про Збройні сили України» – подія відбулася саме 6 грудня 1991 року. Саме свято - День Збройних Сил України було встановлено у 1993-му році постановою Верховної Ради України від 19-го жовтня № 3528-XII.Також урочиста дата пов’язана із 6-м грудня 1919 року. Це день став початком однієї зі славетних сторінок української армії – Першим зимовим походом Дієвої армії УНР.

Збройні сили – це один з основних елементів стабільного і впевненого розвитку Української держави, справжня гарантія державного суверенітету. Тому у цей день ми вшановуємо всіх, хто причетний до високого і почесного звання військовослужбовця, хто обрав для себе нелегку, але достойну професію – захищати Україну, її суверенітет і незалежність.

Історія свята

Національні збройні сили почали формуватися ще на початку 20-го століття.

Першим таким військовим утворенням можна вважати Українських січових стрільців, що згодом навіть стали героями народних пісень.

І хоч стрільці воювали у складі австрійської армії, вони були першим власне українським збройним формуванням. Українські січові стрільці протистояли Російській імперії в Першій світовій війні та мали національну символіку, власну форму одягу, окрему систему відзнак. Офіційною мовою у війську була українська.

Декількома роками пізніше у щойно створеної молодої Української Народної Республіки було багато зовнішніх ворогів. Тож у 1917 році з воїнів-українців, які раніше служили в протидіючих арміях — російській та австро-угорській, а також з добровольців було сформована армія Української Народної Республіки. Навесні 1918 року їй вдалося витіснити більшовицькі війська з рідної землі.

На жаль, Українська Народна Республіка існувала недовго. В результаті державного перевороту 1918 року країна перебувала під німецькою владою. Українське військо було скорочене, у значній частині роззброєне та деморалізоване.

Під час Другої світової війни знову з’явилася надія на відновлення незалежності України. З’явилася Українська Повстанська Армія, але вона проіснувала недовго — була знищена владою СРСР після війни.

Після здобуття незалежності в 1991 році українське військо переживало численні скорочення озброєння та кадрового складу, а міністрами оборони незалежної України нерідко призначалися люди з російським громадянством. У результаті наша армія не розвивалася, а занепадала.

Початком нового відродження українських збройних сил став 2014 рік, коли з’явилася нагальна потреба протистояти російській агресії. Довелося прискореними темпами і відновлювати кількісний склад війська, і насичувати його сучасними видами зброї.

Велику допомогу в цей період держава отримала від волонтерських організацій. Наша армія змогла відновитися на достатньому рівні та відстояти свободу рідної землі.

Зараз перед українськими військовиками чимало викликів — від протидії агресії рф до реформування відповідно до стандартів НАТО.

До складу української армії входять всі роди військ, які представлені Повітряними і Військово-морськими силами України, а також Сухопутними військами. У структуру Сухопутних військ входить армійська авіація і аеромобільні війська, механізовані і танкові війська, ракетні війська і артилерія, високомобільні десантні війська і Війська протиповітряної оборони. У структуру Повітряних сил включені винищувальна і штурмова авіація, розвідувальна, транспортна і бомбардувальна авіація, зенітно-ракетні та радіотехнічні війська.
Доблесть і честь солдатів і офіцерів - в цьому справжня сила будь-якої армії та українські військовослужбовці зберегли все це і примножили. Український воїн - надійний захисник, відданий патріот і людина, для якої честь, свобода і незалежність далеко не порожній звук.
Зі святом!

Міжнародний день волонтера

 
 
 
У понеділок, 5 грудня, в Україні відзначають Міжнародний день волонтера.
Волонтер у перекладі з англійської мови означає добровільний помічник. Це люди, які безоплатно працюють скрізь, де потрібна їхня допомога: у дитячих будинках, притулках, школах-інтернатах, будинках престарілих і на війні. Це не робота, а покликання.
Офіційна назва Дня волонтера – Міжнародний день добровольців в ім’я економічного і соціального розвитку. Генеральна Асамблея ООН у 1985 році на 40-й сесії у спеціальній резолюції запропонувала урядам відзначати 5 грудня як “Міжнародний день волонтерів в ім’я економічного і соціального розвитку” (резолюція № A/RES/47/3), закликавши їх здійснювати заходи для спонукання людей у всіх сферах діяльності пропонувати свої послуги як волонтерів.
День волонтера - дуже важливе свято для України цього року під час війни.

В Україні волонтерський рух зародився у 90-их роках, а розцвів у 2014 році під час початку війни з Росією. Це свято особливо важливе для України у 2022 році. Саме волонтери допомагають українським військовим, збирають для них ліки, обладнання та амуніцію, постачають на фронт їжу та буржуйки. Без волонтерської праці армії було б набагато важче. Довгих 8 років вони віддають фронту свої здоров’я, статки, час, а подекуди й життя.

 

пʼятниця, 2 грудня 2022 р.

Український Сократ




Цього року в Україні на державному рівні святкують 300-річчя від дня народження філософа, педагога, письменника Григорія Савича Сковороди.

Напередодні цієї знаменної дати запрошуємо тебе ознайомитися з віртуальною книжковою виставкою, що присвячена Г. Сковороді. У народі його називають «українським Сократом». Ти дізнаєшся про цікаві та маловідомі факти з життя філософа, ознайомишся з книгами про нього, усвідомиш його афоризми, розгадаєш кросворд…


Великі Українці - Григорій Сковорода (2008)

понеділок, 28 листопада 2022 р.

Геноцид українського народу

  

                                              Картина Ніни Марченко «Мати 1933-го»

Голодомор 1932-1933 років в Україні - не історична минувшина, а трагічна сторінка історії, яка не має терміну давності і забуття. Вона була і залишається незагоєною раною генетичної пам’яті українського народу. Понад 7 мільйонів українців заморили штучним голодом для досягнення злочинної політичної мети - ослаблення та винищення волелюбного українського селянства - соціальної основи нації.

  26 листопада ц. р.- сумна річниця Голодомору 1932-1933 рр.,коли ми віддаємо належну шану невинним жертвам геноциду українського народу. Незважаючи на намагання тоталітарного радянського режиму дезінформувати світ і вбити в людській пам’яті жахливі спогади, тепер правда про Голодомор стала надбанням світової громадськості. Беззаперечні докази, зроблені на основі архівних документів і досліджень учених, і спогади очевидців стали підставою для визнання Голодомору Ґеноцидом українського народу 16 державами світу та для вшанування пам’яті жертв Голодомору такими високими міжнародними інституціями, як Організація Об’єднаних Націй, Європейський парламент, ЮНЕСКО й ОБСЄ.Всім українцям ще раз потрібно осмислити ці жахливі сторінки нашої історії.

   Традиційно, в День пам'яті жертв голодомору перші особи держави відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. Скорботні заходи до річниці Голодомору 1932-33 рр. відбулися на території Національного музею "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні".Традиційно о 16.00 пам'ять загиблих під час геноциду українського народу вшановують хвилиною мовчання та встановлюють запалену свічку на підвіконня. У великих містах на головних майданах теж запалюють свічки, кожен може прийти це зробити.

О 16-й годині 26 листопада – загальнонаціональна хвилина мовчання, під час якої мільйони українців запалюють  свічки біля Меморіалів Голодомору та на вікнах своїх домівок.


Матеріали про Голодомор 1932–1933

Підбірка відео, книг, виставкових проєктів Українського інституту національної пам'яті на тему Голодомору 1932–1933 років для перегляду, завантаження та поширення.

Відеролик «Голодомор як відповідь на селянські повстання». Ролик розповідає про передумови та причини Голодомору 1932–1933 років.



 

Ролик «Голодомор 1932–1933. Помста за нашу свободу» англійською мовою [video “Holodomor of 1932–1933: a Revenge for Our Freedom”]


 Серія роликів «Незламні» про людей, які пережили Голодомор чи були його свідками і не тільки вижили фізично, а й не дали знищити себе духовно.

Книги та брошури

Брошура «Голодомор. Комуністичний геноцид в Україні»

Брошура «Голодомор не зламав» [brochure “The Holodomor failed to break us”]

 Книга «Репресовані» щоденники. Голодомор 1932–1933 років в Україні»

Це збірка щоденників та нотаток семи очевидців Голодомору, які зафіксували побачене, почуте та пережите.

Книга «Людяність у нелюдяний час» (2-ге видання) розповідає про доброчинців, які в 1932–1933 роках допомагали вижити тим, хто голодував.

Збірка спогадів Анастасії Лисивець «Скажи про щасливе життя» [Testimony of the Holodomor by Anastasia Lysyvets “Speak of the Happy Life”]Переглянути і завантажити електронну версію українською

Книга Ірини Реви «По той бік себе» – про соціально-психологічні та культурні наслідки Голодомору і сталінських репресій.Переглянути і завантажити електронну версію книги 

Книга «Пам’ять роду» – 16 історій родин, які пережили Голодомор 1932–1933 років.Переглянути і завантажити електронну версію книги

 

 

понеділок, 21 листопада 2022 р.

День Гідності і Свободи

День Гідності і Свободи відзначається щороку 21 листопада згідно з Указом Президента від 13 листопада 2014 року. Його встановлено на честь початку двох знаменних і доленосних подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Ми вшановуємо патріотизм і мужність громадян України, які  восени 2004 року та в листопаді 2013 – лютому 2014 року повстали на захист демократичних свобод і справжньої незалежності для своєї держави. 

День Гідності та Свободи став своєрідним наступником Дня Свободи, що відзначався на честь Помаранчевої революції  щороку з 2005 по 2011 роки 22 листопада, але згодом був скасований. 

Саме 21 листопада 2013 року розпочався Євромайдан - перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Ігнорування законодавчо закріплених пріоритетів зовнішньої політики України, якою власне і була Угода про асоціацію між Україною та ЄС, викликало обурення українців.

Згадаймо у чергову річницю початку Євромайдану та Революції Гідності   перебіг основних подій того часу.

18 листопада 2013 року на засіданні Ради міністрів закордонних справ ЄС вкотре не було прийнято остаточного рішення: чи підписувати Угоду про асоціацію з Україною на саміті у Вільнюсі 28-29 листопада. На той момент Київ виконав не всі умови для підписання Угоди.

 21 листопада 2013 року стало новим історичним відліком для України.

Цього дня Кабінет Міністрів Миколи Азарова прийняв рішення призупинити процес підготовки до укладення Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, що мала бути підписана на Вільнюському саміті «Східного партнерства» 28-29 листопада. Ця Угода готувалася з 1998 року, її повинні були підписати на Вільнюському саміті 28 листопада. Проте, після таємної зустрічі Путіна та Януковича у Сочі, українська влада відмовилась від підписання.

 Запущена верхівкою Партії регіонів в маси тема євроінтеграції України, асоціації з Євросоюзом, яка впродовж трьох попередніх років, а особливо 2013-го, неймовірними темпами пропагувалася владою від Києва до Донецька, від Криму до Львова, перетворилася на порожню ідею і крах авторитарної системи Президента Януковича.

 Відмова від угоди руйнувала крихкий суспільний компроміс між режимом В. Януковича й тими українцями, які були згодні миритися з тим режимом за умови продовження курсу на євроінтеграцію. Водночас причини Євромайдану, який переріс у Революцію Гідності, були більш глибинними, ніж факт відмови В. Януковича та його поплічників від підписання Угоди про асоціацію України з Євросоюзом. 

 Суспільні дослідження свідчать, що зрив  угоди про асоціацію став останньою краплею для всенародних мирних протестів проти різкої зміни владою своїх намірів, а  серед причин називають: тотальну владну брехню, корупцію, відверту зневагу до простих людей, зрощення влади і криміналу, правоохоронної системи і криміналу,  політичні репресії, утиски бізнесу, грабунок країни правлячою клікою (тільки в енергетичній сфері та державних закупівлях клан –«сім`я» Януковича привласнювала щороку 10 мільярдів доларів).  Зрештою, початок Революції Гідності став початком справжньої війни за Українську Незалежність. Адже втягування країни до Митного та Євразійського Союзів, в яких домінує Росія, загрожувало Україні втратою державного суверенітету. Крім того, правляча верхівка України, в якій більшість становила Партія Регіонів, послідовно здавала національні інтереси України на користь Росії. Йдеться про економіку, природні ресурси, промислові підприємства, енергетику, військово-оборонну галузь держави, а також царину культури, інформаційної політики й політики уряду Азарова щодо української мови, яку все більше утискали.  Більше того, йшлося, за великим рахунком, про цивілізаційний вибір України, переважна більшість громадян якої бачать свою країну європейською.

 Поштовхом до виходу людей з мирними протестами проти призупинення процесу євроінтеграції України на майдани держави стала заява прем`єр-міністра Миколи Азарова та заява віце-прем`єра Юрія Бойка про те, що уряд зупинив свої дії щодо підписання Угоди про асоціацію з ЄС 21 листопада 2013 року.

Вже увечері 21 листопада 2013 року декілька журналістів та громадських активістів вийшли на майдан Незалежності в Києві та поширили у соціальних мережах заклик домагатися від керівництва України Угоди про асоціацію України з Євросоюзом. До них приєдналися студенти столичних університетів, згодом – представники інших регіонів України. Вже 24 листопада 2013 року у мирній ході та мітингу на Європейській площі у Києві взяли участь понад 100 тисяч осіб.

28-29 листопада на саміті Східного партнерства у Вільнюсі Угода про асоціацію між Україною та Європейським союзом так і не була підписана. У мережі з'явилося відео неформального спілкування канцлера Німеччини Ангели Меркель і президента Литви Далі Грибаускайте з тодішнім президентом України Януковичем. На ньому, зокрема, видно, що президент Литви намагається схилити Януковича до того, щоб він підписав Асоціацію. Проте, Янукович відповів, що вже є рішення уряду.

Цього дня «Партія регіонів» зібрала людей на Європейській площі, аби показати підтримку дій президента народом. Однак, з анонсованих 50 тисяч людей їм вдалось зібрати лише 10.

В цей же час на Майдані громадські активісти і лідери опозиційних партій ухвалили спільну резолюцію з вимогою відставки Януковича «за зраду українського народу».

У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на майдані Незалежності спецпідрозділ «Беркут» жорстоко розігнав мітингувальників.В результаті наступу силовиків десятки людей було жорстоко побито, серед них багато студентів. Беззахисні люди втікали від озброєних бійців «Беркуту» до Михайлівського собору, щоб уникнути побиття.На відеозаписах, оприлюднених в інтернеті, було видно, як спецпризначенці витісняли людей з-під монументу Незалежності, б'ючи їх кийками. Декого продовжували бити навіть після того, як він упав.Одночасно з'явились комунальні машини, що почали прибирати площу і встановлювати новорічну ялинку.

Від дій силовиків тодішнє керівництво держави відмежувалося; нікого не було покарано, розслідування не було почато.

Жорстоке побиття студентів на київському Майдані приголомшило не тільки українців, але й світову спільноту. Події 30 листопада стали переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий, а також додавши їм масовості. Наступного дня на Майдані вже звучало: «Ката на нари» і «Януковича на йолку».Виступаючі на мітингах та Народних віче закликають співвітчизників підтримати вимоги учасників всеукраїнської акції протесту: імпічмент Президента, відставка уряду на чолі з М. Азаровим, (який, до речі, публічно подякував «беркутівцям» за «наведення порядку») розпуск Верховної Ради, покарання винних за злочини, вчинені підрозділами міліції особливого призначення «Беркут» у «криваву суботу» на київському Майдані.

 1 грудня в Києві відбувся один із найвелелюдніших мітингів Революції Гідності. Опівдні колона мітингувальників рушила з Михайлівської площі й попрямувала до майдану Незалежності. За різними даними, того дня у Києві мітингували близько півмільйона осіб. Міліція, яка заблокувала напередодні підступи до Майдану Незалежності, відступила. Мітингувальники зайняли в Києві Будинок профспілок та будівлю КМДА (перед тим міліція застосувала сльозогінний газ, спровокувавши людей. Група молодих людей намагається штурмувати Адміністрацію Президента України.

3 грудня протестувальники займають Жовтневий палац на Інститутській у столиці. Там обладнали медпункт і пункт харчування для учасників Майдану.

10 грудня 2013 року «Беркут» намагається штурмувати Майдан у Києві. Глава МВС України В. Захарченко вмовляє демонстрантів розійтися.

Впродовж місяця з кінця листопада до кінця грудня (хіба що з перервами на Різдвяні свята 24-25 грудня) багатотисячні акції в столиці та обласних центрах держави не стихають.За повідомленнями інформагенств, через місяць тривання  акції протесту, на 24 грудня 2013 року на головному Майдані у Києві кількість протестувальників перевищила 2 мільйони чоловік, і понад мільйон – на всеукраїнських майданах в усіх регіонах країни.

Саме Майдан-2013 став тією ланкою державотворення, яка формує і зміцнює національну свідомість. На Майданах твориться не опір, а кристалізується український народ: світоглядно.  Історію держави взялися творити не політики, а прості українці, які назвали цю акцію громадянського спротиву злочинній владі Майданом Гідності. На майдани країни вийшли не маргінали суспільства, соціальні невдахи, а вчителі, бізнесмени, лікарі, службовці, студенти, воїни, пенсіонери… На холодні листопадово-грудневі  майдани народ вивела не опозиція: народ вийшов сам, обгортаючись синьо-жовтими полотнищами, з  наростаючим, об`єднуючим гнівом, вимагаючи покарання злочинців, які люто били беззбройних дітей, студентів.

 Відносне затишшя  на київському Євромайдані тривало впродовж тривало впродовж Різдвяно-новорічних свят з 24 грудня 2013 року до 10 січня 2014 року. 

12 січня 2014 року на Євромайдані в Києві проходить перше в Новому році Народне віче. В ньому бере участь від 50 до 200 тисяч чоловік.

16 січня провладна більшість у Верховній Раді прийняла пакет «Законів про диктатуру», які, на думку більшості експертів, обмежували права громадян, надавали органам влади більші можливості у сфері покарання учасників акцій протесту і мали на меті криміналізувати опозицію і громадянське суспільство. Закони приймали без використання системи «Рада», без обговорення.

 Їх прийняття стало реакцією влади на масові протести громадян, а їхні норми, запозичені з російського законодавства, в деяких статтях виявилися навіть жорсткіші за російські аналоги. Прийняття цих законів викликало нову хвилю протестів і лише збільшило кількість невдоволених владою і протестуючих. Наступного дня низка громадських організацій оголосила повну мобілізацію на майдані Незалежності. Закликали до «Масового і негайного опору « злочинцям при владі.

19 січня протистояння на Майдані з мирної фази перейшло в силову.Кількасот тисяч людей, обурених прийняттям «диктаторських законів» 16 січня, зібралися на народне віче. Незважаючи на численні заклики лідерів опозиції до продовження мирного протесту, багатотисячна колона пішла до Верховної Ради, однак зіткнулася із кордоном «Беркуту» на вулиці Грушевського. Почалися сутички, які тривали усю ніч. Під час протистояння мітингувальники закидали міліцію бруківкою, фаєрами, «коктейлями Молотова». При цьому були спалені шість автобусів і вантажівок правоохоронців. «Беркут» використовував проти демонстрантів шумові гранати і гумові кулі, а також водомет. Під час силового протистояння на Грушевського був пошкоджений фасад входу на стадіон «Динамо». Також були спалені каси стадіону і розібрана частина огорожі. Пошкоджень зазнав і пам'ятник Валерію Лобановському. 22 січня його загорнули у брезент. За повідомленнями столичних медиків, у період з 19 січня до ранку 21 січня за медичною допомогою звернулися 122 постраждалі, 50 із них були госпіталізовані. Водночас, згідно з даними медичної служби Євромайдану, за добу 19-20 січня на вул. Грушевського було поранено 1400 осіб.

22 січня на Майдані загинули перші активісти - вірменин Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневський.Водночас Роман Сеник із Львівщини отримав важкі поранення і помер у лікарні 25 січня. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур львів'янина Юрія Вербицького, якого викрали невідомі просто з лікарні напередодні. Після цих подій керівництво США та представники Євросоюзу вперше заговорили про санкції проти тодішнього керівництва України.

23 і 24 січня протести поширюються по всій Україні. У ряді міст - Тернополі, Львові, Рівному, Івано-Франківську та Хмельницькому протестувальники захоплюють будівлі обласних державних адміністрацій. Подекуди голів облдержадміністрацій змусили написати заяви про відставку. Однак у Донецьку, Луганську та Харкові  відбулися мітинги на підтримку влади.

Переговори в ніч з 23 на 24 січня між президентом Януковичем і лідерами опозиції ні до чого не приводять. Влада відхиляє більшість вимог, а запропоновані нею у відповідь умови не приймає Майдан. Протестувальники зводять нові барикади в урядовому кварталі.

 28 січня прем'єр-міністр Микола Азаров подав у відставку. Верховна Рада провела засідання, на якому переважною більшістю голосів анулювала 9 з 12 «диктаторських законів».

 19 лютого Президентом та силовими структурами була знайдена «законно обгрунтована» можливість використання вогнепальної зброї – попри відсутність підтримки ВР України, про введення надзвичайного стану, СБУ почала підготовку до проведення «Антитерористичної операції». Цього дня демонстранти утримували позиції на Майдані, тоді як силовики почали підготовку до «антитерористичної операції». Проти демонстрантів з боку вулиці Інститутської були застосовані 3 водомети, було підтягнуто БТРи. Близько 22 години загорівся Будинок профспілок, де в той час розташовувався штаб євромайданівців та перебували поранені. За офіційними даними, на пожежі загинули дві людини, 41 врятовано. Пожежу змогли загасити тільки 20 лютого вранці. 

Хмельничанка пенсіонерка Любов Габрух, «мама Майдану», котра півтора місяця провела на Майдані в Києві, стала свідком штурму «Беркутом» Жовтневого палацу 18 лютого 2014 року, коли мирний наступ перейшов у криваве протистояння.  Ось фрагмент її спогаду (зі скороченнями) з книги Володимира Лукіянчука «Листопаду кривавого слід»(«Медобори-2006», 2015): «Люди пішли під Верховну Раду з мирною демонстрацією. Мали приймати постанову про зміни до Конституції. Вранці, у вівторок, всі хлопці позбиралися і пішли туди. А ми – дві жінки  і чоловік, черговий, залишилися в «Жовтневому».  … Ми помили поли, наготували багато канапок… Минуло чимало часу. Їх немає і немає, тут вже одні прибігають, кажуть, що заворушка там, що почали битись. Ну, ми помолились за них, звісно ж, знову переживаємо, що там і як. Пройшла ще година – це було десь в 12 годин. Потім пройшла ще година-друга, почали хлопці по одному прибігати. Один прибіг і каже, що атакує «Беркут»…А потім прибігають і кричать: «Всі звільніть приміщення! Бо «Беркут» йде на «Жовтневий» … І наш сотник прибіг і кричить: залишайте все, виходьте з приміщення, бо «Беркут» вже на першому поверсі. Я і ще пару людей, які прийшли, побігли на вихід. Коли вибігли на вулицю, я собі подумала, що це ж дитячі там всі документи, речі, це ж там, може, є секретне, я ж не знаю. Думаю, ні, таки вернуся. А сотник стоїть і всіх відправляє. Я кажу до нього, що нікуди не піду. А він: « Це наказ, пані Люба, ви не маєте права залишитися тут!». Я кажу: « Я ніяких наказів не виконую». Розвернулася і пішла назад. І зайшла в той «Жовтневий» назад одна-єдина. А там вже дикий гул, летять – «Беркут» написано. … Чоловік 300, бо це ж п`ять поверхів. Вони побігли і почали кругом шукати людей, які там ховалися… На одному з поверхів я побачила молодого хлопчину дуже маленького зросту. Вони його там знайшли, витягнули, почали дуже бити. Я кричу, прикриваючи собою: «Хлопці, ну що ж ви робите? Подивіться, яке ж воно мале, це ж ще дитина» А вони кричать: «А он в нас бросал «коктейлями Молотова»! Что ты, баба жалеешь». Й на мене кричали й називали різними словами…Мене не чіпали… Ці нелюди витрясали з сумок, які були в приміщенні, все, що тільки можна було, паспорти, рвали, а гроші, які знаходили, собі в карман складали… Того хлопчину вони забрали з собою, хоч я просила, щоб його не чіпали. І я сіла й сиджу, а вже перша година ночі, а я сиджу й дивлюся на все те, що ці наробили…  Знаю, що там тих хлопців б`ють, тут все чути.  До п`ятої години я витримала там, перебуваючи з ними. В п`ять годин привезли пораненого беркутівця і вийшов лікар наш подивитися на нього. … Я підходжу до цього лікаря і кажу: «…Дайте мені білий халат і я  якось піду. Може, там вже наших добивають, бо я бачу, що їх все менше й менше». Він мене вдягає в білий медичний халат, дає мені на голову каску, дає мені сумочку і я йду на Майдан. Туди – між них, між людей, де горить. З самого верху і до половини я дійшла. …Там було йти неможливо. Там був вогонь. Я не могла далі піти. Я йшла і плакала за цих дітей. Це ж мої діти, бо я їх годувала. Я дійшла до половини і побачила, що нічого не вийде. Тоді повертаюся назад і підходжу до них, до кожного, і кричу: «Хлопці, що ж ви робите? Подивіться, їх залишилася купка, кого ви б`єте, як ви завтра будете дивитися в очі своїм мамам, як ви будете дивитися в очі своїм сестрам, дітям. Ви ж б`єте своїх. Це ж не Афганістан». Я йшла вздовж, кричала, аж захрипла: «Хлопці, кидайте це все, йдіть додому. Вас же проклянуть». Один-єдиний сказав: «Что  ты, старая, раскричалась?! Закрой рот. Они- фашисты, они бросали в нас коктейли Молотова». І так цілу ніч вони там мародерствували…».

 

20 лютого протестувальники перейшли в контрнаступ, і, незважаючи на значні втрати, змогли зайняти Український Дім, Жовтневий палац і відтіснити силовиків до урядового кварталу. Разом з тим, на дахах будівель навколо Майдану розташувалися снайпери, які відкрили прицільний вогонь по майданівцях. Проти активістів діяли не тільки силовики, а й спеціально набрані бандити - «тітушки». Загалом з 18 по 21 лютого на Майдані загинули понад 100 осіб. Всіх їх згодом назвуть «Небесною Сотнею».

21 лютого Верховна Рада абсолютною більшістю голосів (386) схвалила у цілому Закон «Про відновлення дії окремих положень Конституції України 2004 року». Крім того, схвалено Закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». 

 У ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович з найближчим оточенням покинув країну. Спочатку він залишає Київ й виїжджає до Харкова, де за підтримки Росії намагався влаштувати з'їзд для відділення східних регіонів від України. Однак цей план зазнав поразки. Янукович та більшість членів його уряду втекли до Росії. Цього ж дня Верховна Рада України, Адміністрація Президента, Кабмін та МВС перейшли під контроль і охорону Майдану.

 23 лютого народні депутати 328-ма голосами ухвалили постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України». Вибори призначили на 25 травня 2014 року.

Виконання обов'язків президента України покладено на спікера парламенту Олександра Турчинова. 27 лютого Арсенія Яценюка призначено прем'єр-міністром України.

Основним геополітичним наслідком Революції Гідності став вихід України із зони впливу Росії в економічній та політичній сферах та відносне зменшення залежності від Росії у культурній сфері. Відбулася і трансформація політичної системи України, переформатування колишньої владної верхівки з утворенням Опозиційного блоку і трьох опозиційних політсил: «Самопоміч», «Радикальна партія О. Ляшка» та «Батьківщина» Ю. Тимошенко. У військово-політичній сфері було скасовано позаблоковий статус України, що ознаменувало її вихід з буферної зони між Західним світом і Росією та розпочато масштабну реформу ЗСУ. 

 На  жаль, по завершенню Революції Гідності у східних областях України почалася дестабілізація політичного життя, нагнітання громадянського протистояння агентурними силами Російської Федерації та сепаратистами й кримінальниками. Явна військова агресія з боку РФ почалася 20 лютого 2014 року із захоплення збройними силами Російської Федерації Кримського півострова, створення маріонеткових терористичних угрупувань ЛНР І ДНР, проникнення російських диверсійних загонів. 18 березня 2014 року було здійснено анексію Криму російською федерацією, з березня почалися диверсійні акції на півдні та сході України. Російська Федерація почала неоголошену війну проти України.

 Тому 13 квітня 2014 року Україна оголосила про початок Антитерористичної операції без введення воєнного стану із залученням Збройних сил України. Зоною АТО було охоплено Донецьку і Луганську області. Почався новий етап із ствердження Україно. Своєї цілісності та державності. У ці місяці сотні учасників Євромайдану, зрозумівши, що не тільки завоювання Майдану, а й Українська державність у небезпеці, вирушили добровольцями на схід України – обороняти її від російських агресорів та сепаратистів.

Революція Гідності залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії. Її ідеали, надії й результати  змінили нашу ментальність, розпочали і продовжують формувати нашу нову політичну ідентичність. І цей процес досі триває. 

Цьогоріч День Гідності та Свободи відзначається на тлі повномасштабного вторгнення рф, яке розпочалося 24 лютого. Україна знову бореться за свою свободу та незалежність, захищаючись від агресора.







 

Наближаючись до 300-літнього ювілею Григорія Сковороди озирнемося більше, ніж на 100 років назад, щоби спізнати думку про великого українського філософа Івана Франка - письменника, вченого, літературознавця, філософа, публіциста, громадського діяча, економіста, мовознавця…



Григорій Сковорода. Біографія. Історія України! Григорій Сковорода обрав стезю мандрівного філософа і протягом 25 років побував у багатьох містах і селах України, проповідуючи свої ідеї і світогляд. Через пісні, кантати і псалми він викладав свої філософські погляди, таврував соціальне зло, прославляв природу і волелюбність людини. «Світ ловив мене, та не впіймав»,- найславетніша фраза Григорія Сковорода, яку на його ж прохання закарбували на хресті над його могилою. Його не цікавили посади і чини, найголовніше для нього – проповідництво. «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця»,- він відмовив навіть цариці Катерині Другій.






Сковорода: цікаві факти про українського мандрівного філософа

 3 грудня 2022 року виповнюється 300 років від дня народження Григорія Савича Сковороди - видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога.


 

“Мандрівна академія”, “людина-університет” своєї епохи. Це про Григорія Сковороду. За життя він не видав жодної книги. Натомість читачі його шукали самі, масово читали та цитували, переписували рукописи та пропагували їх. Про нього у  творах згадував сам Тарас Шевченко: “Кругом листочки обведу та й списую Сковороду”.

Видатний український філософ-містик, богослов, поет та  педагог був чи не найцікавішою постаттю історії українського духу. Офіційних даних щодо цієї постаті, яка стала мегапопулярною вже за життя, збереглося небагато. Натомість є чимало легенд.

        Цікаві факти із життя відомого українського філософа.

  • Народився Григорій Сковорода на Полтавщині у родинні спадкових козаків.
  • Про точну дату народження світ дізнався лише через 200 років після народження філософа. Саме тоді дослідники віднайшли в одному із листів Сковороди згадку про святкування власного  дня народження.
  • Григорій Сковорода мав виняткові здібності до навчання. Вже  у 16 років вступив до Києво-Могилянської академії – першого вищого навчального закладу в Україні. Вивчав латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку та інші мови. Грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі.
  • Проте вищої освіти так і не отримав.
  • Працюючи педагогом у Харківському колегіумі, мав власну систему оцінювання. Замість балів він писав справжні вироки: «вельми туп», «справжнє безглуздя», «досить гострий», «звєрок востроє» тощо.
  • Його називають зачинатилем жанру байки.
  • Писав твори переважно староукраїнською та латинською.
  • Надавав перевагу особистій духовній свободі. Філософські трактати присвячував переважно етиці. А головним сенсом людського існування вважав самопізнання.
  • Відстоював права людської особистості в кожній людині, що на ті часи означало сильну демократичну тенденцію. Відкрито засуджував московських гнобителів.
  • Якось Катерина ІІ забажала побачити вже за життя відомого українського філософа особисто. Він прибув на її запрошення до палацу. Коли зайшла цариця до приймальної зали, всі присутні вклонилися, крім Сковороди. На питання Катерини, чому він не кланяється, відповів: “Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся”.

Афоризми від Сковороди

  • Бери вершину і матимеш середину.
  • З усіх утрат втрата часу найтяжча.
  • Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.
  • Більше думай і тоді вирішуй.
  • З видимого пізнавай невидиме.
  • Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче.
  • Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
  • Хто швидко приліплюється до нової думки, той швидко від неї і відпадає.
  • Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові дорогу.
  • Чисте небо не боїться блискавки та грому.
  • Що швидко запалюється, те раптово гасне.
  • Більше думай і тоді вирішуй.

 


 

вівторок, 8 листопада 2022 р.

Вислови про рідну мову

Що казали видатні письменники, діячі культури і народ про рідну мову ?

РІДНА МОВА
Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.
У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.
Дмитро Павличко

Так давайте ще більше будемо любити і цінувати свою – солов'їну, калинову, барвінкову...


  1. Українці – стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші. Евлія Челебі

  2. Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу. Ліна Костенко

  3. Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш. Українське прислів’я

  4. Мова – то серце народу: гине мова – гине народ. Іван Огієнко

  5. Мова – це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – умре нація. Юліан Дзерович

  6. Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її. Олесь Гончар

  7. Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п’янить. Олександр Олесь

  8. Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів. Василь Захарченко

  9. Мова росте елементарно разом з душею народу. Іван Франко

  10. Хто нікчемну душу має, то така ж у нього мова. Леся Українка

  11. Слова росли із грунту, мов жита. Добірним зерном колосилась мова. Вона як хліб. Вона свята. І кров’ю предків тяжко пурпурова. Ліна Костенко

  12. Мова для культури – те саме, що центральна нервова система для людини. Станіслав Лем

  13. Граматика керує навіть царями. Жан-Батист Мольєр

  14. Наші мови – це наше відображення, і якщо ви говорите мені, що наша мова занадто бідна, щоб точно висловити найкращі думки, тоді вже скажіть: що швидше ми зникнемо з лиця землі, то краще. Магатма Ганді

  15. Освіта – це вид гігієни. Письмо з помилками – то як невимиті руки чи зуби. Василь Стус

  16. Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає. Хосе-Марія Арце

  17. Рідна мова – мати єдності, батько громадянства і сторож держави. Мікалоюс Даукша

  18. Знання людині, що крила пташині. Українське прислів’я

  19. Мова – духовне багатство народу. Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити. Василь Сухомлинський

  20. Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя. Франсуа Вольтер

  21. Заговори, щоб я тебе побачив. Сократ

  22. Ну що б здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, Як їх почує!.. Тарас Шевченко

  23. Мов поганих не існує в світі, є лише погані язики. Анатолій Бортняк

  24. Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів. Василь Голобородько

  25. Мова — це великий дар природи, розвинутий і вдосконалений за тисячоліття з того часу, як людина стала людиною. Кіндрат Крапива

  26. Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає І своє давнє життя і свої сподіванки, розум, досвід, почування. Панас Мирний

  27. Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків. Костянтин Ушинський

  28. Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови... Максим Рильський

  29. Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла. Микола Гоголь

  30. Скільки української мовної території, стільки й української державності. Іван Заєць

  31. Рідна мова на чужині ще милішою стає. Павло Грабовський

  32. Мова – це глибина тисячоліть. Микита Шумило

  33. Яке прекрасне рідне слово! Воно – не світ, а всі світи. Володимир Сосюра

  34. Слово – то мудрості промінь, слово – то думка людська. Олена Пчілка

  35. Мова – коштовний скарб народу. Іван Франко