Михайло Панасович Стельмах — український письменник, драматург, фольклорист.
Народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях (тепер Літинського району Вінницької області) у родині селянина, ветерана російсько-японської війни Панаса Стельмаха. Мати — білоруска. У дев’ять років, його віддали до школи. Після її закінчення вступив до школи колгоспної молоді, а в 1928 році оголосив молодіжну бригаду, з колишніх наймитів. Спершу майбутній письменник навчається у Вінницькому педагогічному технікумі. У 1933 році закінчив літературний факультет Вінницького педагогічного інституту До 1939 вчителював у селах Київщини. 1939 року мобілізований до Червоної армії, учасник німецько-радянської війни. Як солдат-артилерист воював у Білорусі, був двічі поранений. З 1944 працював у редакції газети 1-го Українського фронту «За честь Родины». Під час війни у Воронежі та Уфі вийшли під редакцією М. Рильського дві збірки фронтових віршів Михайла Стельмаха: «Провесінь», «За ясні зорі» (1942); в 1943 році — в Уфі надрукована книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Юрія Яновського. Після війни, на запрошення поета Максима Рильського, став співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР (1945–1953 роки). Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6-9 скликань, був заступником голови Ради Національностей. 1972 — був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Помер 27 вересня 1983 у Києві. Похований на Байковому цвинтарі
Джерело: http://dovidka.biz.ua/ Довідник цікавих фактів та корисних знань
Михайло Панасович
Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківці на Вінниччині.
Першою пробудила в хлопчика любов до рідної землі мати — Ганна Іванівна,
про яку він так писав в автобіографічній повісті «Гуси-лебеді летять»:
«В її устах і душі насіння було святим словом. І хоч не раз вона
нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками — нестатками й
злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля усе
знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути
доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею…»
З особливою ніжністю згадував письменник батька, Панаса Дем’яновича,
діда Дем’яна — колишнього кріпака, філософа, талановитого майстра;
бабусю, яку любив понад усе; дядьку Миколу, якого по-вуличному звали
Бульбою,— цих простих, добрих, чесних і невтомних людей, серед яких
минуло дитинство Михайлика.
З дитячих років запали в душу хлопчика народні пісні, казки, думи,
легенди. А ще полюбив маленький Михайлик книжку. «Якось я швидко
самотужки,— згадував пізніше письменник,— навчився читати і вже, на мої
дев’ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли
докурити в моєму селі». Та найбільше його захопили дві книжки — «Кобзар»
Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Перші літери хлопчик
вивів виструганою з кленової гілочки ручкою і бузиновим чорнилом.
Коли Михайлику було дев’ять років, його віддали до школи. Хлопчик на той
час вмів уже читати і писати, тому його відразу прийняли до другого
класу. Сім’я постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було важко,
вчитися теж. На всю родину Стельмахів були одні чоботи, тому часто
взимку батько носив Михайлика до школи на руках, загорнувши його у якусь
теплу одежину.
Після закінчення початкової сільської школи Михайло Стельмах вступив до
школи колгоспної молоді, а в 1928 році оголосив молодіжну бригаду, з
колишніх наймитів. Від зорі до зорі працює він у полі, а в душі плекає
мрію: бути вчителем. Спершу майбутній письменник навчається у
Вінницькому педагогічному технікумі, а в 1933 році перший у Дяківцях
закінчив Вінницький педінститут.
Дві зими учителював у школах рідного Поділля, збирав усну народну
творчість, пробував писати. Перші його поезії надруковано в 1936 році.
Загальне визнання принесли письменникові романи «Велика рідня» та «Кров
людська — не водиця».
Цілу бібліотечку складають книжки Михайла Стельмаха для наймолодших
читачів: «Жнива», «Колосок до колоска», «Живі огні», «Весна-весняночка»,
«У сестрички дві косички», «В їжачковім вітряку», «Як журавель збирав
щавель», «Маленька Оленка», «Бурундукова сім’я», «Заячий секрет»,
«Цапків урожай», «Журавель», «Ой весна-зоряночка», «Чорногуз приймає
душ», «Літо-літечко», «У бобра добра багато» та інші. Заслуговує на
увагу і казка про кмітливу дівчинку «Маленька Оленка».
Крім прози та поезії, писав п’єси і сценарії для кінофільмів.
Помер М. Стельмах на сімдесят другому році життя 27 вересня 1983 року.Джерело:
http://dovidka.biz.ua/mihaylo-stelmah-biografiya-dlya-ditey/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Михайло Панасович
Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківці на Вінниччині.
Першою пробудила в хлопчика любов до рідної землі мати — Ганна Іванівна,
про яку він так писав в автобіографічній повісті «Гуси-лебеді летять»:
«В її устах і душі насіння було святим словом. І хоч не раз вона
нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками — нестатками й
злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля усе
знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути
доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею…»
З особливою ніжністю згадував письменник батька, Панаса Дем’яновича,
діда Дем’яна — колишнього кріпака, філософа, талановитого майстра;
бабусю, яку любив понад усе; дядьку Миколу, якого по-вуличному звали
Бульбою,— цих простих, добрих, чесних і невтомних людей, серед яких
минуло дитинство Михайлика.
З дитячих років запали в душу хлопчика народні пісні, казки, думи,
легенди. А ще полюбив маленький Михайлик книжку. «Якось я швидко
самотужки,— згадував пізніше письменник,— навчився читати і вже, на мої
дев’ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли
докурити в моєму селі». Та найбільше його захопили дві книжки — «Кобзар»
Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Перші літери хлопчик
вивів виструганою з кленової гілочки ручкою і бузиновим чорнилом.
Коли Михайлику було дев’ять років, його віддали до школи. Хлопчик на той
час вмів уже читати і писати, тому його відразу прийняли до другого
класу. Сім’я постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було важко,
вчитися теж. На всю родину Стельмахів були одні чоботи, тому часто
взимку батько носив Михайлика до школи на руках, загорнувши його у якусь
теплу одежину.
Після закінчення початкової сільської школи Михайло Стельмах вступив до
школи колгоспної молоді, а в 1928 році оголосив молодіжну бригаду, з
колишніх наймитів. Від зорі до зорі працює він у полі, а в душі плекає
мрію: бути вчителем. Спершу майбутній письменник навчається у
Вінницькому педагогічному технікумі, а в 1933 році перший у Дяківцях
закінчив Вінницький педінститут.
Дві зими учителював у школах рідного Поділля, збирав усну народну
творчість, пробував писати. Перші його поезії надруковано в 1936 році.
Загальне визнання принесли письменникові романи «Велика рідня» та «Кров
людська — не водиця».
Цілу бібліотечку складають книжки Михайла Стельмаха для наймолодших
читачів: «Жнива», «Колосок до колоска», «Живі огні», «Весна-весняночка»,
«У сестрички дві косички», «В їжачковім вітряку», «Як журавель збирав
щавель», «Маленька Оленка», «Бурундукова сім’я», «Заячий секрет»,
«Цапків урожай», «Журавель», «Ой весна-зоряночка», «Чорногуз приймає
душ», «Літо-літечко», «У бобра добра багато» та інші. Заслуговує на
увагу і казка про кмітливу дівчинку «Маленька Оленка».
Крім прози та поезії, писав п’єси і сценарії для кінофільмів.
Помер М. Стельмах на сімдесят другому році життя 27 вересня 1983 року.Джерело:
http://dovidka.biz.ua/mihaylo-stelmah-biografiya-dlya-ditey/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua