День української писемності та мови

Єдиний скарб у тебе – рідна мова.

Заклятий для сусіднього хижацтва.

Вона твого життя міцна основа,

Певніша над усі скарби й багатства.

П. Куліш

 День української писемності та мови — свято, яке щороку відзначається в Україні 27 жовтня. За православним календарем — це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця — послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія.

Свято встановлено 1997 року, коли Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови». В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця».Цьогоріч дата святкування Дня української писемності та мови, відповідно до Указу Президента №455/2023, була перенесена з 9 листопада на 27 жовтня.

У День української писемності та мови за традицією:

• покладають квіти до пам'ятника Несторові-літописцю;
• відзначають найкращих популяризаторів українського слова;
• заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою;
• стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика — конкурс проводився за підтримки Міністерства освіти та науки України та Ліги українських меценатів. Щорічна кількість учасників понад 5 млн із 20 країн світу.
•  у цей день українці і знавці української в різних куточках світу мають змогу писати радіодиктант національної єдності,який дає змогу стати частинкою великого українського гуртування навколо своєї рідної мови, а заодно і перевірити власні знання.
  23 роки поспіль, починаючи із 2000-го, ми, українці, пишемо цей диктант. До нас приєднуються ті, хто вивчає українську як іноземну, діаспора, іноземці, які живучи чи працюючи в Україні вивчають наші мову та культуру.
  
  «Дороги України» – так називатиметься диктант цього року. Його авторкою є поетеса, перекладачка, авторка прозових творів, лауреатка Шевченківської премії 2023 року Катерина Калитко.

До Дня української писемності та мови у шкільній бібліотеці створена тематична виставка.На свято до читальної зали завітали другокласники.Для них було презентовано усний журнал про  свято.Проведений захід ознайомив учнів з історією виникнення української писемності та мови,як традиційно проходить цей день в Україні,сприяв розвитку у дітей почуття національної гідності, а також  вихованню  любові до краси рідного слова.Діти читали вірші про мову.Свято рідної мови вдалося змістовним та цікавим.

ЦІКАВІ ФАКТИ

1. Щороку до цієї дати стартує конкурс ім. Петра Яцика, у якому беруть участь знавці української мови з 20 країн світу. Їхня загальна кількість складає приблизно 5 млн. чоловік.

2 Рекордсменом серед переведених творів є «Заповіт» Т. Г. Шевченка. Починаючи з 1845 року, його перекладали на різні мови 147 разів.

3. До недавнього часу українська мова нараховувала приблизно 276 тисяч слів. Але стрімкий розвиток в останні роки суттєво збільшив цю кількість на декілька сотень.

4. За лексичним запасом найбільш близькими до української мови є: білоруська (84%), польська (70%) та сербська (68%).

5. Українська мова вважається найбагатшою на зменшувальні форми. Навіть у сучасному гімні країни зустрічається слово «воріженьки». Хоча слід зазначити, що у версіях 1862 та 1865 року ще вживалося «вороги».

6. Українська мова офіційно визнана однією з найкрасивіших: вона посідає друге місце у світі за мелодійністю (після італійської) й третє за красою лексики (після французької та перської).

7. Українська мова входить у тридцятку найпоширеніших у світі мов, кількість людей, які розмовляють українською – близько 45 мільйонів.

8. В українській мові, на відміну від решти східнослов’янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний.

9. 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова “мед” і “страва”. Це була перша згадка українських слів.

10. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру “П”. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера “Ф”.

11. Серед слів найчастіше використовують іменник — «рука», прикметник — «великий», дієслово — «бути» і серед займенників — «він».

12. Найдовше слово в українській мові складається з 30 літер! Спробуйте вимовити: «дихлордифенілтрихлорметилметан» (це хімікат для боротьби зі шкідниками).

13. В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово “горизонт” має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.  У «Короткому словнику синонімів української мови», де зібрано 4279 синонімічних рядів, найбільше синонімів має слово «бити» — аж 45!

14. Найстаріший літературний збірник, написаний українською мовою, датується 1571 роком. Баладна пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?» була включена у граматику Яна Богослова. Але через смерть автора ця книга не побачила світ. Першим надрукованим «Букварем» вважається підручник Івана Федорова, який зараз знаходиться у бібліотеці Гарварду. 

15. Українську офіційно визнали літературною після видання «Енеїди» Івана Котляревського. Тож Котляревського вважають основоположником нової української мови.

Вислови відомих людей про значення мови:

Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя (Ф. Вольтер).

Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її покидає й відрікається, виконує над собою самовбивство (Шафраник).

Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини (Й. Г. Гердер).

Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистити себе (О. Пахльовська).

Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови… (М. Рильський).

Мова росте елементарно, разом з душею народу (І. Франко).

Слово — зброя. Як усяку зброю, його треба чистити та доглядати (М. Рильський).

… Поки живе мова – житиме й народ, як і національність … От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань (І. Огієнко‎).

Руйнування мови – основи національної культури – це вже не просто вина, а злочин держави перед народом (А. Мокренко).

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів (В. Захарченко).

Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів (В. Голобородько).

Мова – це місто, для побудови якого кожна людська істота принесла камінь (Р. В. Емерсон).

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування (П. Мирний)

Від слова до слова людина іноді йде все життя (Станіслав Єжи Лєц).

Гарна мова надає пристойну форму навіть дурним думкам (Вільгельм Швебель).

 

В День української писемності та мови, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада, згадаємо, що українську мову за 400 років 134 разів забороняли

Хронологія заборон української мови

XVII століття

1627 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" Кирила Ставровецького. Текст грамоти за Собраніе Гос. Грамотъ, ІІІ, №77
1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.
1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на "Кіевскія Новыя Книги" П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

XVIII століття

1720 — указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
1729 — наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
1731 — вимога цариці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».
1763 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.

XIX століття

1817 — запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може».
1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.
1870 — роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
1876 — Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень. Повний текст Емського указу за журналом «Особого Совещания» Вперше оприлюднено у книжці Савченко Ф. Заборона українства 1876 р.
1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
1884 — заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
1888 — указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.
1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

XX століття

1908 — чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
1910 — закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.
1911 — постанова VII дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.
1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.
1914, 1916 — кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.
1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
1924 — закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
1924 — закон Румунського королівства про зобов'язання всіх «румун», котрі «загубили материнську мову», давати освіту дітям лише в румунських школах.
1925 — остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові.
1926 — лист Сталіна «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
1933 — телеграма Сталіна про припинення «українізації».
1933 — скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
1934 — спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу»всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей», відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
1947 — операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.
1958 — закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.
1960—1980 — масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.
1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.
1972 — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І.Котляревського в Полтаві.
1973 — заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
1972 — постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.
1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках»(«Брежнєвський циркуляр»).
1983 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким зокрема введено виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення зросійщення.
1984 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи».
1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.
1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
1989 — постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

XXI століття

2012 — Зако́н «Про заса́ди держа́вної мо́вної полі́тики» № 5029-VI (неофіційно — закон Колесніченка-Ківалова або «мовний закон») — закон, прийнятий Верховною Радою України 5 червня 2012 року у першому читанні 234 голосами «за» (за деякими даними за нього проголосувало лише 172 депутати), 3 липня 2012 року — у другому читанні 248 депутатськими картками (голосування відбулось з порушенням Конституції України, норм регламенту та процедури розгляду. 31 липня законопроект, попри категоричну власну заяву в ефірі каналу «Рада» про непідписання документу, прийнятого в такий спосіб, підписав Голова Верховної Ради Володимир Литвин, а 8 серпня — Президент України Віктор Янукович.
Законопроект внесли народні депутати Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов 7 лютого 2012 року. Він отримав реєстраційний № 9073. Закон набув чинності 10 серпня 2012 року.
2014 - Регіонали і комуністи намагаються ввести в Україні двомовність, граючи на руку "братській" державі-терористу і окупанту.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ МІСЯЧНИК ШКІЛЬНИХ БІБЛІОТЕК.

З 1 до 31 жовтня в рамках Міжнародного місячника шкільних бібліотек щорічно в нашому закладі проводиться Всеукраїнський місячник бібліотеки ліцею під гаслом"Вірю в майбутнє твоє, Україно!". Метою заходу є втілення основних положень "Концепції національно-патріотичного виховання в системі освіти України", привернення уваги до питання патріотичного виховання у нашій державі, розкриття виховної функції шкільної бібліотеки,пробудження у школярів глибокого інтересу до історії України та рідного краю; виховання у молоді любові до України та поваги до її історії, почуттів патріотизму, відповідальності за долю своєї країни. В бібліотеці активно проходять різні масові заходи: бібліотечні уроки, бесіди, вікторини,презентації книг, інтерактивні заходи тощо.

В ліцеї триває Всесвітній місячник шкільних бібліотек, який проходить під гаслом «Вірю в майбутнє твоє, Україно!”. Україна!.. Це слово з глибокою шаною й гордістю промовляють справжні сини і доньки України. Україна — це історія народу, який упродовж багатьох років боровся за свою свободу й незалежність.

       Для учнів 6-А класу бібліотекар ліцею провела бесіду “Що ми знаємо про нашу Батьківщину-Україну?” Учні розгадували загадки про батьківщину, складали асоціативне гроно "Наша Україна",брали участь у вікторині"Визначні місця України". Також учні  прослухали пісню "Ми нездоланні" та проаналізували слова цієї пісні,зробили висновки про те,як вони власними силами можуть підтримати ЗСУ у перемозі над ворогом.

У 6-В класі пройшла година державності «Українська держава та її національна символіка». В ході заходу діти закріпили свої знання про державні та народні символи України та дізналися цікаві факти про свою країну,які відомі у всьому світі,переглянули презентацію "Наша славна Україна".Наша земля, рідна оселя, солов‘їна мова, невмируща пісня, червона калина і плакуча верба - це наша рідна Батьківщина. Діти також ознайомилися з тематичною виставкою «Вірю в майбутнє твоє, Україно!”,ділилися враженнями від знайомства зі світом книг.

 

Учні 6-Б класу під час бібліотечного уроку "Вірю в майбутнє твоє, Україно!" проаналізували кожне слово у назві цьогорічного  місячника шкільних бібліотек,дійшли до згоди,що саме завдяки вірі людина може залишатися оптимістом навіть у найскладніші моменти життя, сподіватися на краще майбутнє, навіть коли на нього абсолютно немає шансів.Діти роздумували над тим,як кожен з них може вплинути на майбутнє України,якою вони бачать Україну після перемоги над ворогом,цитували рядки віршів українських поетів.

Здобувачі освіти показали неабиякі знання з історії нашої держави , відповідаючи на питання вікторини про визначні місця міст України.Вони також ознайомилися з книгами,які є з даної теми у бібліотеці.

"Зродились ми великої години..."

 

 

 

 «Героїчна боротьба УПА й визвольно-революційного підпілля, – це найбільш героїчна доба в історії України. Знайте, що такої геройської доби не знає історія людства... На героїзмі УПА й визвольно-революційного підпілля будуть виховуватися нові українські покоління. Боєць УПА. Український революціонер заступить місце мужнього спартанця в історії людства »                                                                                   Роман Шухевич

Боротьба УПА за Українську Державу була надзвичайно виснажливою, тяжкою і кривавою. Більше ніж півстоліття про це замовчувалося, а повстанців радянська влада старалася представити як бандитів. Не дивлячись ні на що, у глибинній пам'яті народу учасники руху 40-50-х років, українські повстанці, вояки УПА залишилися героями, захисниками Батьківщини.

Історичний урок для учнів 11-А класу в бібліотеці ліцею було  присвячено воїнам УПА. Учні переглянули документальний фільм про історію українського визвольного руху УПА, діяльність вояків, їх побут та дозвілля, а також про роль у становленні самостійної України. Старшокласники поглибили свої знання про правдиву історію борців за волю та незалежність України,прослухали гімн УПА "Зродились ми великої години...",переглянули відео "Присяга воїна УПА". 

Боротьба УПА й збройного підпілля є феноменом не тільки в історії українського народу, але й не має аналогів у світовій історії. Надзвичайною була єдність народу й УПА, без якої збройний спротив був би неможливий.Ми не маємо права забути здобутки і жертви патріотичних українців того часу.Тож звертаймося до неї, цієї пам'яті, у ній наше коріння і спасіння.

 

81 річниця створення Української повстанської армії

 14 жовтня - 81 річниця створення Української повстанської армії.

"Самостійність здобуде не одна партія чи організація, чи окремі люди, здобуде її тільки ціла Україна" – слова головнокомандувача УПА Романа Шухевича.

Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.

Аби відновити українську державність та продовжити визвольний рух, у жовтні 1942 року керівники Організації Українських Націоналістів взялися до розбудови партизанських загонів. Ті ж згодом дістали назву Українська повстанська армія.

Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. У 40-х роках УПА боролася і проти нацистів, і проти комуністів. Бо ж відстоювали створення самостійної соборної української держави, яка мала охоплювати всі етнічні українські землі. Совєцькі комуністи повстанців таврували як пособників нацистів.

За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.

Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.

“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 

1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 

2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”

Із постанови Української Головної
 Визвольної Ради від 30 травня 1947 року

Відеоісторія: За що боролась Українська Повстанська Армія?Новий освітній проект від Українського інституту національної пам’яті – “Відеоісторія”. Це цикл відеолекцій про події історії України в ХХ столітті. Текст “Відеоісторії” створено за матеріалами проекту “УПА - відповідь нескореного народу”. Використано світлини архівів Служби безпеки України та Центру досліджень визвольного руху та реконструкцію боїв з фільму Тараса Химича “Хроніка УПА”. Речник - Володимир В’ятрович. Наукові консультанти - Максим Майоров, Володимир Бірчак. Методичний супровід здійснили Ганна Байкєніч, Олена Охрімчук, виробництво - ТОВ “Диваки продакшн”. 

"Тисяча доріг", Марія Савчин

Книга «Тисяча доріг» Марії Савчин – історія, яку важко порівняти з будь-чим. Українське підпілля часів Другої світової війни вирізнялось тим, що було добре налагодженим та ефективним в боротьбі проти тих, кого повстанці називали окупантами. Ця книга – спогади авторки про роки її служби в Закерзонні на теренах Польщі, Карпат та Поділлі, де вона разом зі своїм чоловіком Василем Галасем, який мав прізвисько-позивний «Орлан» серед побратимів, виконувала самі різні завдання. Бути жінкою провідника ОУН на Волині і Поліссі – небезпечна справа, що пов’язана з багатьма ризиками. Але Савчин була готовою піти на це, адже повністю поділяла погляди чоловіка, що хотів боротись за волю свого краю. Жінка брала на себе обов’язки зв’язкової, виконуючи і інші завдання. Вона зустрічалась з повстаннями, обмінюючись з ними інформацією та передаючи завдання від чоловіка, або ж виконувала доручення «Орлана». На її плечах лежала велика відповідальність, адже від її роботи залежало не лише її життя, але й життя побратимів. Можна стверджувати, що спогади Савчин є унікальними, адже вони дозволяють не лише поглянути на сторінки підпільно-визвольної боротьби з точки зору однієї людини, але й з точки зору жінки, що на рівні з чоловіками виконувала поставлені перед нею завдання. Це доводить, що в боротьбі за національну свободу брали участь всі, в незалежності від статі чи віку. Слухати аудіокнигу «Тисяча доріг» Марії Савчиної онлайн українською мовою:

Детальніше на:
https://chitaka.com.ua/knigi/tysyacha-dorig/

«Тисяча доріг» Марія Савчин Назва: Тисяча доріг Автор: Марія Савчин Рік: 2017 Жанри: Історична література | Історія | Історії з життя | Книги про війну Кількість сторінок: 542 ISBN: 9786177173655 Фрагмент Оцінити: 5 4 3 2 1 (1 голос, в середньому: 5 з 5) Поділитися: facebook twitter telegram viber whatsapp Про книгу «Тисяча доріг» Марії Савчин Книга «Тисяча доріг» Марії Савчин – історія, яку важко порівняти з будь-чим. Українське підпілля часів Другої світової війни вирізнялось тим, що було добре налагодженим та ефективним в боротьбі проти тих, кого повстанці називали окупантами. Ця книга – спогади авторки про роки її служби в Закерзонні на теренах Польщі, Карпат та Поділлі, де вона разом зі своїм чоловіком Василем Галасем, який мав прізвисько-позивний «Орлан» серед побратимів, виконувала самі різні завдання. Бути жінкою провідника ОУН на Волині і Поліссі – небезпечна справа, що пов’язана з багатьма ризиками. Але Савчин була готовою піти на це, адже повністю поділяла погляди чоловіка, що хотів боротись за волю свого краю. Жінка брала на себе обов’язки зв’язкової, виконуючи і інші завдання. Вона зустрічалась з повстаннями, обмінюючись з ними інформацією та передаючи завдання від чоловіка, або ж виконувала доручення «Орлана». На її плечах лежала велика відповідальність, адже від її роботи залежало не лише її життя, але й життя побратимів. Можна стверджувати, що спогади Савчин є унікальними, адже вони дозволяють не лише поглянути на сторінки підпільно-визвольної боротьби з точки зору однієї людини, але й з точки зору жінки, що на рівні з чоловіками виконувала поставлені перед нею завдання. Це доводить, що в боротьбі за національну свободу брали участь всі, в незалежності від статі чи віку. Слухати аудіокнигу «Тисяча доріг» Марії Савчиної онлайн українською мовою:

Детальніше на:
https://chitaka.com.ua/knigi/tysyacha-dorig/

«Тисяча доріг» Марія Савчин Назва: Тисяча доріг Автор: Марія Савчин Рік: 2017 Жанри: Історична література | Історія | Історії з життя | Книги про війну Кількість сторінок: 542 ISBN: 9786177173655 Фрагмент Оцінити: 5 4 3 2 1 (1 голос, в середньому: 5 з 5) Поділитися: facebook twitter telegram viber whatsapp Про книгу «Тисяча доріг» Марії Савчин Книга «Тисяча доріг» Марії Савчин – історія, яку важко порівняти з будь-чим. Українське підпілля часів Другої світової війни вирізнялось тим, що було добре налагодженим та ефективним в боротьбі проти тих, кого повстанці називали окупантами. Ця книга – спогади авторки про роки її служби в Закерзонні на теренах Польщі, Карпат та Поділлі, де вона разом зі своїм чоловіком Василем Галасем, який мав прізвисько-позивний «Орлан» серед побратимів, виконувала самі різні завдання. Бути жінкою провідника ОУН на Волині і Поліссі – небезпечна справа, що пов’язана з багатьма ризиками. Але Савчин була готовою піти на це, адже повністю поділяла погляди чоловіка, що хотів боротись за волю свого краю. Жінка брала на себе обов’язки зв’язкової, виконуючи і інші завдання. Вона зустрічалась з повстаннями, обмінюючись з ними інформацією та передаючи завдання від чоловіка, або ж виконувала доручення «Орлана». На її плечах лежала велика відповідальність, адже від її роботи залежало не лише її життя, але й життя побратимів. Можна стверджувати, що спогади Савчин є унікальними, адже вони дозволяють не лише поглянути на сторінки підпільно-визвольної боротьби з точки зору однієї людини, але й з точки зору жінки, що на рівні з чоловіками виконувала поставлені перед нею завдання. Це доводить, що в боротьбі за національну свободу брали участь всі, в незалежності від статі чи віку. Слухати аудіокнигу «Тисяча доріг» Марії Савчиної онлайн українською мовою:

Детальніше на:
https://chitaka.com.ua/knigi/tysyacha-dorig/

Авторка цієї мемуарної книжки — Марія Савчин («Марічка») — з 1944 по 1953 рр. перебувала в підпіллі на Львівщині, в Закерзонні, Польщі, Карпатах, на Поділлі, Волині та Поліссі. Будучи дружиною Василя Галаси («Орлана») — заступника Провідника ОУН Закерзонського краю, а з 1948 р. Провідника ОУН Волині й Полісся, — вона зустрічалася з багатьма повстанцями, виконувала відповідальні доручення, не раз потрапляла в трагічні ситуації, коли вирішувалася не тільки її доля, але й доля товаришів по боротьбі.
Про бачене та пережите і розповідає на сторінках своєї книжки учасниця підпільно-визвольної боротьби під час і після Другої світової війни Марія Савчин.

Важливим елементом спогадів є те, що вони написані жінкою й написані щиро. Авторка описала відверто навіть своє особисте, а також переживання своїх найближчих подруг. Увесь час вона жила в постійній небезпеці, не раз переживала драматичні й трагічні ситуації, коли рішалася не тільки її доля, але доля її найближчих друзів і родини. Найбільшу трагедію М. Савчин пережила в Польщі, коли їй довелося залишити в руках поліції свого сина, якого не могла врятувати. Авторка подала багатогранний опис жінки в підпіллі, показала її радощі й турботи в щоденному побуті, поставу в обличчі смертельної небезпеки. Розповідь М. Савчин - це життєвий шлях цілого покоління, яке свідомо пішло на службу рідному народові й, не зважаючи на труднощі та небезпеки, несло цей хрест довгими роками, жертвуючи в безвихідній ситуації також своє життя.

Книга "Тисяча доріг"увійшла в літопис УПА, том 28

“Одного дня пополудні почули домовлений знак тривоги. Згодом крізь продуху донісся зляканий голос господаря:

–  Облава, вже шукають у сусіда. Загатіть продухи землею! Поводьтеся спокійно! – поспішно відповів Орлан.

Одна продуха виходила в комору, і ще була змога її замаскувати. А поводитися спокійно в час, коли життя не тільки наше, але й всієї родини висить на волосинці, бути свідком плюндрування житла і перекопування долівок, спостерігати, як розігрується велика драма, і знати, що з кожним штихом викопаної землі наближається її фінал, – це завелика вимога. Щоб сповнити її, треба було насамперед мати залізні нерви й не менше сили духу. Однак ми вірили, що родина нас не підведе.

Незабаром зачули лайку господаревого собаки. Їй відповів інший собака, що його привів із собою спецвідділ. Щоб собака не пронюхав газу, ми вже раніш погасили нафтову лампу і залучили до радіобатарей електричну жарівку.

Над бункером пронісся стукіт важких солдатських чобіт, потім зачувся гуркіт і стукотіння біля продухи. Господар устиг продуху замаскувати, ще й насунув на неї бочку з капустою, й оце, мабуть, її відсували. Тоді донеслось всередину штовхання ломом та звук копання долівки біля продухи. Зрушені ломом грудки землі посипалися продухою в криївку. Миттю затикаємо продуху зсередини, щоб наверху не зачули грюкоту. Ми свідомі того, що воно вже нам не поможе, якщо оперативники зорієнтувались, що тут продуха, але заткати треба, щоб не кинули всередину загазованої гранати, не затруїли нас і не взяли живими.

Майже рівночасно з гуркотом біля продухи донеслися сильні удари лому в комірці, де був вхід до бункера. Від входу вів у кімнату доволі довгий коридор, і в ньому удари лому тепер відбивались голосною луною. Звук ставав дедалі голосніший, аж нараз з гуркотом посипались товсті груди землі із входу в коридор.

Ми зрозуміли, що прийшов кінець. Стали готуватись до смерти.

Орлан виклав на стіл всі важливі документи, листи, інструкції, що їх треба було знищити, щоб не попали в руки ворога. Також підлягали знищенню світлини, записки з різними домовленнями та гроші. А записник із зашифрованими місцями і датами весняних зустрічей треба було поки що залишити, бо зв’язки – це нерв наших дій, його Орлан знищить уже останнім, перед самою смертю.

В криївці ставало обмаль кисню, і неможливо було палити відложені на знищення матеріяли. Ми дерли їх на малесенькі часточки, відтак зливали водою і змішували ногами з землею. Гроші залишили на кінець, вже нам неважливо навіть, як і заберуть їх собі. Тоді я взялася до своєї колекції світлин.

…Сирітоньки наші, прощайте. Серцем востаннє пригортаю вас. Хай Мати Божа ніколи не лишає вас без своєї опіки… Простіть нам.

…Тато сумно дивився на мене, і я, враз зі світлиною, себе розривала на шматки. Мама… Де ти, завіяна снігами в Сибіру? Чи відчуваєш, мамо, що прийшли мої останні хвилини? Ти казала, що материнська молитва з дна моря вирятовує. Молись тепер, мамо… Поблідлі, мовчки сповняли останній обов’язок. …А з душі все ще гостро виривався німий крик: жити! Тоді, наче у відповідь, заговорив Орлан:

–  Ми були приготовані на такий кінець, ми не перші. Нам доля й так призначила жити довше за багатьох наших друзів, тож будьмо зрівноважені, наскільки воно можливо в нашій ситуації.

На столі вже лежали три набиті пістолі.

–  Застрелитись мені самій, чи, може, ти?.. – спитала Орлана, хоч знала, що питання зайве, і знала, яка буде відповідь.

–  Як собі бажаєш, – відповів.

У моїй уяві до деталей виринула картина після нашого загину. Вони геть забруднять наші тіла, як будуть витягати з бункера. Покладуть нас на машини й повезуть до Луцька, ні, певно, до Львова. Там, на подвір’ї ґебівського будинку, зіпруть наші замерзлі тіла об мур і приводитимуть людей, щоб пізнавали, хто ми. А може, й не будуть показувати, може, відразу зорієнтуються, хто загинув, таж вони впізнають мене у Львові. Тут по селах будуть говорити про нашу смерть. Шкода, що я не в рідних сторонах, там люди точно знали б, що саме я загинула, а тут пройду безслідно… Катерина Дубового казала, що перед смертю вдягне чисту білизну та вишиту блузку. В мене також є вишита сорочка, подарована Нечаєм у Карпатах, але не маю охоти її вдягати, вже буду так, як є.

…Через деякий час втихло наверху. Опісля знов почувся рух, гупання кроків, і знову затихло. Певне, зорієнтувались, що тут бункер і тепер тероризують родину, щоб розповіла, хто в ньому сидить, як веде вхід усередину та всі інші деталі. Як відкриють, може, й пошлють до нас насамперед когось з домашніх на перший вогонь, вони ж знають, що будемо відстрілюватись, міркували ми.

Так пройшло зо дві години, ми вже й утомились чекати смерти та стали дивуватися, чому тиша триває аж так довго.

Потім зашаруділо нагорі, хтось відгортав землю з продухи в коморі.

– Відійшла голота, слава Богу, – донісся крізь продуху втомлений… голос господаря.

Тепер ми взялись наводити лад у криївці. Визбирували клаптики дрібненько порваних листів, …розставляли все інше на свої місця. Вже котрийсь раз знову треба було психічно переставитися від смерти до життя, до дальшої боротьби. Однак така “екскурсія”, коли людині судилось переступити однією ногою оту межу, за якою полягає вічність, опісля повернутись до життя, даремне не проходить. Вона залишає осад глибокого суму на все життя, наче потойбічний досвід, і кожночасно нагадує мені слова Христа з притчі: Марто, Марто, журишся та клопочешся про благії речі…”

Подорож до казкового Читай-міста

В рамках місячника шкільних бібліотек та з метою виховання в учнів цікавості до читання, бережливого ставлення до книги для учнів 1-Б класу ліцею "Лідер" було проведено екскурсію до бібліотеки "Подорож до казкового Читай-міста". Під час заняття говорили про бібліотеку, переглянули відео про створення книги, повторили правила поводження з книгою. 

 

 

Посвята в читачі

5 жовтня для учнів 2-Б  класу (класовод Мартинюк Олена Вікторівна)  шкільна бібліотека провела посвячення в читачі та відкрила ще одні двері в чудову і неосяжну країну Знань.Діти з нетерпінням чекали цього дійства,зраділи можливості відвідувати шкільну бібліотеку, читати нові книги, журнали. Посвята запам’яталася учням цікавими завданнями, пізнавальними презентаціями та піснями про книгу та бібліотеку. Усі бажаючі учні отримали "Формуляри читача". В подяку для поповнення читацького фонду діти подарували бібліотеці принесені з дому книги. Посвята в читачі стала для молодших школярів незабутнім першим кроком до самостійного читання, до нових зустрічей з цікавими книжками.

 

 

 

Студентська «Революція на граніті»

Організаторами акції виступили Українська студентська спілка, яку тоді очолював Олесь Доній, та Студентське братство Львова (голова — Маркіян Іващишин). Третім співголовою акції, від студентства сходу України, був Олег Барков, керівник УСС Дніпродзержинська. Комендантом наметового містечка обрали студента IV курсу Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка Тараса Корпала.

 2 жовтня 1990 року в Києві, на Майдані, який тоді мав назву Площа Жовтневої революції, з’явилися намети. Група студентів, переважно з київських та львівських вишів, оголосила голодування і висунула політичні вимоги:

– дострокове припинення повноваження Верховної Ради України та призначення нових виборів на багатопартійній основі восени 1991 року;

– відставка голови Ради Міністрів України Віталія Масола;

– прийняття закону про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ;

– недопущення підписання нового Союзного договору;

– повернення в Україну солдатів, які проходять строкову службу за межами держави, і забезпечення проходження служби на території республіки юнакам подальших призовів.

Ідея такого громадянського спротиву народилася ще на святкуванні п’ятсотої річниці Запорозької Січі влітку 1990 року, активно обговорювалася вона і у Львові. Голодування як форма протесту була «запозичена» в болгарських студентів, які в 1989 році оголосили голодування проти президента. Та й сама акція була на часі: у 1989 роках країнами Східної Європи прокотилися хвилі «оксамитових революцій», а в березні 1990 року вперше у Верховну Раду пройшло 115 представників національно-демократичних сил, на чию підтримку розраховували студенти.

Спочатку акція планувалася під стінами Верховної Ради, але там їх зустріли  посилені загони міліції. Тому інша частина, яка опинилася на тодішній площі Жовтневої революції перед монументом Леніну, прийняла рішення зайняти позиції й розгорнути наметове містечко просто там. Все було зроблене за лічені хвилини, тож, коли правоохоронці отримали сигнал, позиції були зайняті і хлопці стали в кордон, щоб захистити їх. Міліція так і не наважилась розігнати демонстрантів, а згодом Київська міська рада дала дозвіл на проведення масових акцій в центрі міста.

Наметове містечко мало чітку організацію. Крім самих голодувальників, які вдягнули білі пов’язки, тут була організована група допомоги та охорона наметового містечка (такі люди мали чорні пов’язки), окремо були намети для прес-групи та медиків. Кожного дня голодувальники проходили медичне обстеження, студентам у критичному стані рекомендували виходити з голодування. Але на їхнє місце приходили нові. Загалом в акції взяли участь біля півтори сотні студентів.

 Голодування тривало 16 днів, які кардинально змінили обличчя тодішньої, багато в чому ще радянської, України. Центр столиці на два тижні став епіцентром політичних мітингів та дискусій. До студентів приходили політики і вчорашні дисиденти, частими гостями табору стали барди – лауреати першого фестивалю «Червона рута» Едуард Драч, Марія Бурмака. До голодувальників приєдналася народна артистка України Ніла Крюкова, приходила Ліна Костенко. Кілька народних депутатів на підтримку студентів також оголосили голодування просто в сесійній залі. Олесь Гончар після того, як комуністична частина Верховної Ради відмовилася підтримати студентів, демонстративно поклав свій партійний квиток.

Переломним стало 15 жовтня, коли в Києві було оголошено загальний студентський страйк і студенти почали захоплювати приміщення вишів, а на Майдані зібралося близько ста тисяч робітників, студентів, простих людей. Того ж дня студенти прорвали міліцейський кордон біля Верховної Ради та організували на площі перед нею ще одне наметове містечко.

До Верховної Ради були запрошені лідери акції. Позицію студентів з трибуни парламенту озвучив Олесь Доній. Після численних дискусій 17 жовтня Верховна Рада 314 голосами «за» (лише 38 були «проти») прийняла рішення частково задовольнити вимоги студентів. Віталія Масола відправили у відставку, інші вимоги пообіцяли виконати по змозі.

На жаль, головне питання – про розпуск Верховної Ради – так і не було втілене в життя. Хоча навіть Леонід Кравчук, тодішній голова Верховної Ради, пізніше зізнавався, що, якби восени 1991 року відбулися перевибори, Україна пішла б зовсім іншим шляхом.За матеріалами Українського інституту національної пам'яті