четвер, 25 квітня 2019 р.

На допомогу 11-класникам! Юрій Яновський Дитинство


Дитинство

Фрагмент з роману "Вершники"

Перекопська рівнина починається за Дніпром, на південь від Каховки, смуга пісків тягнеться вздовж ріки з південного заходу, незайманий степ аж до Мелітопольщини, на півдні — Чорне море, і Джарилгачська затока, і саме місто Перекоп на вузькому суходолі, що завжди правив за ворота до Криму. Рівна, безмежна просторінь (як на масштаби двох людських ніг), гола рівнина без ріки, без дерева, окремі села й хутори стоять рідко, сонце велике й пекуче котиться на небі і поринає за землю, мов за морську поверхню, небо не синє, як за Дніпром, а кольору ніжних блакитних перських шовків, небо Криму над степовим безмежжям.
Той дикий степ був полем бою на гранях багатьох епох, і це не заважало перекопській рівнині пишно зацвітати щовесни і вигоряти на літо, мокнути восени і замерзати на зиму, тоді по ній ходили люті й прокляті хуговії, а по селах плодилися степовики, і один із них народився в цьому степу, до Перекопа — п'ять годин ходи; і ріс серед степу, а його смалило сонце та обпікав вітер, і завше йому хотілося їсти, бо народився в бідній хаті, і першим спогадом дитинства був степ.

пʼятниця, 5 квітня 2019 р.

Сторінками Червоної книги України

Червона книга України — основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.
До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони, і знаходяться під загрозою зникнення. Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.


Сашник іржавий

вівторок, 2 квітня 2019 р.

На допомогу 3-класникам!Карло Коллоді.Пригоди Піноккіо

Пригоди Піноккіо-роман, що приніс письменнику визнання і славу. 1881 року Коллоді закінчив писати новий роман «Історія маріонетки» про пригоди дерев'яної ляльки (буратіно), яку він назвав Піноккіо. Згодом роман дістав назву «Пригоди Піноккіо» і друкувався у щотижневій «Газеті для дітей». Спочатку роман друкувався у журналах і його кінець був дещо трагічним: неслухняного хлопця повісили на дубі розбійники. На думку автора, це мало бути пересторогою всім неслухняним дітям, але на прохання читачів Коллоді оживив Піноккіо, повернувся до роману і дописав його. У новій версії Піноккіо не загинув, а натомість перетворився з дерев'яної маріонетки на справжнього хлопця. У 1883 р. «Пригоди Піноккіо» вийшли окремою книжкою і відразу стала однією з найпопулярніших книжок Італії і світу.

ПРИГОДИ ПІНОККІО
Карло КОЛЛОДІ
І.
ЯК МАЙСТРОВІ ВИШНІ, СТОЛЯРОВІ, ТРАПИЛОСЬ ПОЛІНО, ЩО ПЛАКАЛО Й СМІЯЛОСЯ, МОВ ДИТЯ
Був собі колись...
— Король!— вигукнуть одразу мої маленькі читачі.
Ні, малята, ви помилилися. Був собі колись дерев'яний цурпалок. То було не якесь там диво дивне, а звичайнісіньке собі поліно. Такими взимку палять у грубі або в печі, щоб нагріти хату.
Не знаю, як воно сталося, але одного дня це поліно потрапило до майстерні дідуся на ім'я АнтонІо, правда, всі називали його майстер Вишня, бо кінчик носа в нього завжди був червоний і блискучий, мов та вишенька.
Нагледівши пеліно, майстер Вишня дуже зрадів і задоволено потер руки.
— Це поліно потрапило до мене вчасно. Зроблю з нього ніжку для столика, — промовив він стиха сам до себе.
Як сказав, так і зробив. Не гаючись, схопив гостру сокиру, щоб обтесати з поліна кору. Але тільки зібрався цюкнути по ньому, та так і завмер, бо почув тонесенький благальний голосочок:
— Ой, не бийся, боляче!
Можете собі уявити, як здивувався майстер Вишня!
Витріщивши очі, він почав озиратися круг себе. Звідки ж цей тонесенький голосочок? Ніде нікого не видно. Зазирнув під верстак — нікого! Відімкнув шафу, яка завжди стояла замкнена: нікого! Подивився в кошик із стружками й тирсою— нікого! Відчинив двері майстерні й виглянув на вулицю— і там нікого немає. Стривай, а може?..
— Зрозуміло,— усміхнувся він, чухаючи потилицю. — Це мені просто почулося. Ану до роботи.