Марина Павленко «Русалонька із 7 - В, або Прокляття роду Кулаківських»

 

Серед творів Мaрини Пaвленко - чимaло кaзок. Їх читaють і нaймолодші, і їхні бaтьки. Тaке вже прaвило в aвторки: спрaвжні кaзки мaють зaхоплювaти не лише дітей, a й дорослих.
Мaринa Пaвленко - неоднорaзовa переможниця літерaтурного конкурсу видaвництвa "Смолоскип"."Русaлонькa із 7-В, aбо Прокляття роду Кулaківських" - це сучaснa кaзкa про неймовірні пригоди семиклaсниці Софійки, якa попри все нaмaгaється розплутaти зловісну тaємницю.
Отож читaй з нaсолодою!
http://www.rulit.me/books/rusalonka-iz-7-v-abo-proklyattya-rodu-kulakivskih-read-303371-1.html

Павленко Марина

Павленко Марина Степанівна народилася 30 березня 1973 року в селі Старичах Яворівського району Львівської області. У дворічному віці переїхала з батьками на Черкащину. Протягом 1991–1996 років здобула вищу педагогічну освіту в Уманському державному педагогічному інституті (нині – університеті) імені Павла Тичини. З 1995 по 2000 роки працювала вчителькою початкових класів Уманської міської гімназії. З 2000 року – викладач кафедри української літератури й українознавства Уманського державного педуніверситету імені Павла Тичини. Кандидат педагогічних наук, доцент, автор багатьох наукових публікацій, методичних рекомендацій «У країні Лісових Дзвіночків» (2002) і монографії «Тичининська формула українського патріотизму» (2002), за яку удостоєна літературної премії «Благовіст». Упорядник спогадів про Павла Тичину «З любов’ю і болем» (2005). Має багато публікацій у періодичній пресі, мистецьких часописах («Березіль», «Кальміюс», «Дзвін», в тім числі у тих, що видаються за кордоном: вірменському – «Гарун», в італійському – «Артекультура», в німецькій «Соборності»), альманахах та колективних збірниках. З 1997 року член Національної Спілки письменників України.

Відзнаки:
Переможець кількох літературних конкурсів, у тім числі:

• «Гранослов» (Київ, 1996, 2002)
• «Привітання життя» (Львів, 1996)
• конкурсу Української бібліотеки у Філадельфії (США, 1998)
• конкурсу на кращу поему, присвячену річниці незалежності України (США, 2000)
• «Смолоскип» (Київ, 2000, 2001, 2002)
• «Коронація слова» (Київ, 2004)
• Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) (Канада, 2005)
• Всеукраїнського конкурсу сучасної новели імені Валеріана Підмогильного (2006)
• конкурсу для літератури дітей та юнацтва «Портал» (2006)
• міжнародного конкурсу ім. Богдана-Нестора Лепкого (Львів — Париж — Цвікау, 2007)
• Лауреат літературної премії «Благовіст», українсько-німецької премії імені Олеся Гончара й літературної премії імені Михайла Чабанівського

Основні твори:

• книжки поезій: «Бузкові зошити» (1997), «Чар-папороть» (2002), «Душа осики» (2006)
• книжки «дорослих» оповідань «Як дожити до ста» (2004), удостоєної Міжнародної недержавної україно-німецької премії імені Олеся Гончара
• романи для підлітків «Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських» (2005) (ця книжка разом зі збіркою «Як дожити до ста» удостоєна премії ім. Михайла Чабанівського 2006 року) й «Русалонька із 7-В та Загублений у часі» (2007)
• книги казки «Півтора бажання (Казки старої Ялосоветиної скрині)» (2007) та «Домовичок із палітрою» (2007)

Почуто від автора:
«Література для мене – це життя. Писати почала, відколи себе пам’ятаю. Мабуть, разом із малюванням, яке теж дуже любила. У власній творчості прагну поєднати багато складників, досягнути максимальної динамічності та ємкості сюжету, легкості й образності мови, правдивості, життєвості відображення, свіжості образів тощо. Хто зна, можливо, колись це і вдасться? Чим є для мене дитяча література? «Не відокремлюю дитячої літератури від «дорослої». Дитиною зображала з ляльками велику маму, зараз – по-дитячому прагну якогось вигаданого загадкового і захищеного світу – де та лінія, котра визначає межу між дитинством і дорослістю в кожній людині? В моїй першій книжці поезій дуже багато «дитячого», але ніхто не називав «Бузкових зошитів» літературою для дітей. І навпаки, в «Домовичкові з палітрою» та казках «Півтора бажання» не лише немає «дитячого сюсюкання», а й дуже багато прагматизму, іронії та інших симптомів дорослого буття (не кажу вже про кохання без якого дитяча казка – не казка!). Та й зараз у моїй голові мирно вкладаються-уживаються цілком різношерстні сюжети дитячих і дорослих творів. Інша річ, що частіше – прозових, поезія справді неохоче прощає мені зраду. Хоча, якщо не те пішло, між власною поезією і прозою істотної різниці теж не вбачаю»