середу, 21 лютого 2018 р.

Вірші про рідну мову

Марійка Підгірянка
ОЙ, ЯКА ЧУДОВА, СВІТЛА І БАГАТА
Ой, яка чудова,
світла і багата
українська мова,
мова мами й тата!
Мова мами й тата, діда і бабусі.
Знаю її добре, ще краще навчуся.


* * *
 Варвара Гринько
РІДНА МОВА

Сію дитині
В серденьку ласку.
Сійся-родися,
Ніжне “будь ласка”,
Вдячне “спасибі”,
“Вибач” тремтливе, -
Слово у серці –
Як зернятко в ниві.
“Доброго ранку!”,
“Світлої днини!” –
Щедро даруй ти
Людям дитино!
Мова барвиста,
Мова багата,
Рідна і тепла,
Як батьківська хата.
 * * *

Григорій Вієру
НАША МОВА
Соловей мовчить на дубі
У годину вечорову —
Зачудовано і любо
Слуха нашу рідну мову.

І коли б він став шукати
Слів до пісні чарівної,
То набрав би їх багато
З мови нашої живої.


* * *

Роман Завадович
УКРАЇНСЬКА МОВА 
Гей, яка чудова,
Свіжа і багата
Українська мова!
Мова мами й тата! 

Мова мами й тата,
Діда і бабусі,
Знаю її добре,
Ще краще навчуся.


* * *

Микола Лотоцький
МОВА
Не говори: в нас мова солов'їна,
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці— доля України,
Глибинна таємниця правіків.
Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає,
Для нації вона гарант на  вічність,
Тому її так люто ворог б'є.
Все заберуть, а залишилось слово,
Знов до життя повернемося ми.
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.
Без мови — не створити нам держави,
Доріг тернистих не перебрести!
Хай вороги жорстокі і лукаві—
Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов'їна,
Бо мова глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці— доля України,
Космічна нерозгаданість віків.


* * *

Василь Симоненко
МОЯ МОВА
Все в тобі з'єдналося, злилося -
Як і поміститися в одній! —
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
1 тобі рости й не в'януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа.


* * *

Володимир Забаштанський
ЯК НЕМА БЕЗ ЗІРОК НЕБОЗВОДУ

Як нема без зірок небозводу,
Як блакиті без сонця нема,
Так і мови нема без народу,
і народу без мови нема.  


* * *


Антоніна Каніщєнко

ВИВЧАЙТЕ МОВУ УКРАЇНСЬКУ
Вивчайте мову українську –
дзвінкоголосу, ніжну, чарівну,
прекрасну, милу і чудову,
як материнську пісню колискову.


* * *


Микола Сингаївський 

НАЙДЗВІНКІШЕ СЛОВО
 

Наче з поля чи з лугівки,
У розповні літа
Чую голос перепілки
З чебреців чи жита.
То говорить поле хлібне,
Луг, трава щовкова…
Найдзвінкіше слово рідне,
Найрідніша мова.


* * *

Степан Жупанин
РІДНА МОВА
По-своєму кожна
Пташина співає,
По-своєму кожен
Народ розмовляє.
У мене й народу  мого
Українська є мова чудова,
Своя, материнська.
По світу її,
Як святиню, нестиму
Допоки живу,
В чистоті берегтиму,
З Любов’ю сердечною,
Вірністю сина.
Ця мова для мене,
Як мати, єдина.


* * *

 Пилип Вакуленко
МОЯ ТИ РІДНА, ГОРДА МОВО!
Як не любить ту мову нашу?
Мені вона найкраща в світі,
Гарніша, ніж весняні квіти...
І, як найпершої любови,
Не заміню тієї мови!
її ніколи не віддам
В поталу недругам. Не дам
Над нею кпити і сміятись,
Щоб легкодухим не страхатись,
Скажу за тебе гнівне слово,
Моя ти рідна, горда мово!


* * *

Сидір Воробкевич
РІДНА МОВА
 

Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.
Як же мову ту забути,
Що нею учила
Нас всiх ненька говорити,
Ненька наша мила.
Ой, шануйте, поважайте
Рiднесеньку мову,
I навчайтесь розмовляти
Своїм рiдним словом.  


* * *

Олена Пчілка
РІДНЕ СЛОВО
 

Так довго сподівана, ждана година
Настала для рідного слова мого:
Не так, як приборкана, смутна пташина,
Озветься воно із затишку свого;
Не так, — весняним жайворонком у полі
Вкраїнськая мова тепер залуна
І гомоном вільним по всьому роздоллі,
По всій Україні озветься вона.
Дарма, що по небу весняному тучі
Громадою темною швидко летять,
Не страшно пташині ні грому, ні бучі -
Крізь хмари бо промені сонця мигтять!
Дзвінкий жайворонок то вгору, до сонця,
Зів’ється, де сяє йому любий рай,
То пісню співа й до людського віконця... -
Лети ж, рідне слово, лети в рідний край!


* * *

Юрій Рибчинський
НАША МОВА
Мова наша, мова –
мова кольорова,
в ній гроза травнева
й тиша вечорова.
Мова наша, мова –
літ минулих повість,
вічно юна мудрість –
сива наша совість...


* * *

Дмитро Білоус  
ЯКЩО З УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
Якщо з українською мовою
В тебе, друже, не все гаразд,
Не вважай її примусовою,
Полюби, як весною ряст.
Примусова тим, хто цурається,
А хто любить, той легко вчить:
Все, як пишеться, в ній
вимовляється, -
Все, як пісня, у ній звучить.
І журлива вона, й піднесена,
тільки фальш для неї чужа.
В ній душа Шевченкова й Лесина,
І Франкова у ній душа.
Дорожи українською мовою,
Рідна мова - основа життя.
Хіба мати бува примусовою?
Непутящим бува дитя!


* * *

Дмитро Павличко
РІДНА МОВА
 

Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов
пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.
У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах
полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.


* * *


 Віктор Терен

РІДНА МОВА
 

Як то гарно, любі діти,
У вікно вам виглядати!
В ньому все: тополі, квіти,
Сонце й поле біля хати.
На оте вікно ранкове,
Що голівки ваші гріє,
Схожа наша рідна мова –
Цілий чвіт вона відкриє!
Бережіть її малята,
Бо вона – віконце миле,
Що колись до нього мати
Піднесла вас, посадила.


* * *

 Варвара Гринько
РІДНА МОВА
Сію дитині
В серденько ласку.
Сійся-родися
Ніжне «будь ласка»,
Вдячне «спасибі»,
«Вибач» тремтливе, —
Слово у серці —
Як зернятко в ниві.
«Доброго ранку!»,
 «Світлої днини!» —
Щедро даруй ти
Людям, дитино!
Мова барвиста,
Мова багата,
Рідна і тепла,
Як батьківська хата.


* * *

Валентина Каменчук
МОВУ РІДНУ, СЛОВО РІДНЕ
Мову рідну, слово рідне
Має кожен із людей.
Наша мова українська
З наших уст лине, як пісня,
Л’ється кожен день.
Бережімо нашу мову
І як маму полюбім,
Бо немає нам рідніших
В цьому світі все гарніших,
Як та мова наша рідна,
Найгучніша з-поміж мов.
Хай завжди говорить мова
І співає, і кричить,
Бо приємно її чути
Добре нам із нею жить.
Колискова наша мова
Найпрекрасніша із мов,
Тарасова рідна мова
Найулюбленіша з мов.


* * *

Павло Тичина
СЛОВО
А Вкраїни ж мова —
Мов те сонце дзвінкотюче,
Мов те золото блискуче,

Вся і давність і обнова —
Українська мова.

Розквітай же, слово,
І в родині, і у школі,
Й на заводі, і у полі
Пречудесно, пречудово —
Розквітай же, слово!

Хай ізнов калина
Червоніє, достигає,
Всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
На горі калина!

За матеріалами: "Дванадцять місяців". Настільна книга-календар. Упорядник Ольга Яремійчук. Київ, "Веселка", 1999.

* * *

Андрій Малишко
СЛОВО
Є такі: за ніч півтисячі вижене
Рівних рядків, як нудний потік,
Мені б одне слово — важке, не зніжене,
Щоб серце тримало не ніч, а вік.

Щоб не збивалося на скороговорку,
Сиділо б, як сторож біля воріт,
Курило б зі мною одну махорку,
Ділило б зі мною і хліб, і піт.

І, схоже на мене кожною рисою,
Любило б дороги й рясні громи,
Із синіх дощів під курною завісою
Ткало б землі моїй килими.

Чи, може, прибравшись веселим хлопчиком,
Ходило б у дальній мережі доріг,
Схилялось зі мною над кожним окопчиком,
Над кожним горбком, де боєць поліг.

І якщо народиться вірш із голосом,
Не будем перечити, хай зроста,
Пшениця бринітиме стиглим колосом,
Литаврами площ загудуть міста.

З твоїми трембітами і потоками,
Шляхами, огнями золотоокими,
Нехай трудівниця земля встає,
Слово моє!
Багаття моє!


* * *

Андрій Малишко
ЗНАЮ ВІД ЛИСТЯ НЕМАЛО СЛІВ
Знаю від листя немало слів,
З ріками родич в таємному слові,
Біло-білену мову снігів,
Гімни осені малинові
Знаю... Навчався блакитних собі промов
З плескоту хвилі й людських розмов.
З хліба узяв запахущий сік
Землі, дощів і залізного плуга,
Ніби я жити сто літ зарік,—
Прибуває потуга.
І все те по крапельці, як на меду,
В свою українську мову кладу.
Нехай лиш не лаються хвалюки,
Що маю у серці своїм потребу,—
Хотів би її розписать на віки
По травах і людях,
По землях і небу!

Немає коментарів:

Дописати коментар