Йдуть зимові свята

  Грудень – щедрий місяць на свята.  Ці дні з особливим нетерпінням чекають діти, бо свята пов’язані з подарунками, гарним настроєм, веселощами.

Вашій увазі пропоную підбірку дитячих віршиків про Новий рік, про зиму, ялинки, Діда Мороза, про сніговиків.

 
НОВИЙ РІК
Новий рік іде горами
У червоних чобітках.
Сяють ясними вогнями
Скрізь ялинки по хатах.
І. Блажкевич

НОВИЙ РІК
Прийшов Січень-Новорічень,
Приніс торбу мальовану:
—  З Новим роком, малята!
Виглянув з торби Горішок:
—   Будьте міцні й здорові!
Виглянув Калач-посівач,
Сипонув пашниці,
—   Щастя і добра вам,
Як води з криниці!
А дід Старий Рік
Закотився бубликом
У сніг.
Д. Чередниченко

НІЧКА-НОВОРІЧКА
Гарна нічка-новорічка!
Найчудовіша взимі!
Новорічка-чарівничка...
Поміркуйте-но самі:
На ялинках ця чаклунка
Скрізь запалює зірки
І найкращі подарунки
Нам кладе під подушки.
О дванадцятій годині
Похитнеться стрілка — скік!
Ї ми всі за мить єдину
Підростем на цілий рік.
В. Моруга

НА РІЗДВО ГОРИТЬ ЯЛИНКА
На Різдво горить ялинка,
Свічечки блищать...
Дітки бігають круг неї,
Ніжки тупотять.
Дід Мороз прийшов у хату
І поклав мішок,
А в мішку всього багато
Для малих діток.
Стали діти розбирати,
Рвуть мішок із рук...
Зацікавивсь і спустився
Над мішком павук.
О. Олесь

ПІСНЯ ПРО ЯЛИНКУ
У лісі, в лісі темному,
Де ходить хитрий лис,
Росла собі ялинонька
І зайчик з нею ріс.

Ой, снігу, снігу білого
Насипала зима!
Прибіг сховатись заїнько,
Ялиноньки — нема.

Ішов тим лісом Дід Мороз,
Червоний в нього ніс.
Він зайчика-стрибайчика
У торбі нам приніс.

Маленький сірий заїнько,
Іди, іди до нас!
Дивись, твоя ялинонька
Горить на весь палац!
І.Нехода

НОВОРІЧНА ЯЛИНКА
Ой весела в нас зима,
Веселішої нема:
Грає срібними зірками,
В’ється синіми димками,
Снігом землю обійма.

Ой струнка ялинка в нас!
Скільки сяє тут прикрас!
Ми зібралися юрбою —
Разом з піснею новою
Рік Новий стрічать.
М.Рильський

НОВОРІЧНА НЕСКІНЧЕННА
Білий снігу, сніженьку,
Простели доріженьку
Від хати до хати —
Новий Рік стрічати.

Ми зустріть зуміємо
Танцями і співами,
Бо живем щасливо,
Всій землі на диво.

Круг ялинки станемо,
На ялинку глянемо,
Руки всі сплетемо,
Знову заведемо:

Білий снігу, сніженьку,
Простели доріженьку...
М. Рильський

НОВИЙ РІК
Новий Рік, Новий Рік іде землею
В чистім полі без доріг, без доріг,
Світять зорі понад нею,
Розсіває срібний сніг.

Новий Рік, Новий Рік іде горами
У червоних чобітках, чобітках.
Сяють ясними вогнями
Скрізь ялинки по хатах.
І. Блажкевич

ЗАПРОСИНИ ДІДА МОРОЗА
Ой, дідусю, наш Морозе,
Ти прийди до нас з морозом,
Швидше стукай у вікно,
В гості ждем тебе давно.

Розкажи, як у діброві
Сяють зіроньки зимою,
Як там білочки малі
Сплять у теплому дуплі.

Ой, дідусю бородатий,
Ти прийди до нас на свято
І дарунками в цей час
Почастуй, Дідусю, нас.
М. Сингаївський

НОВОРІЧНА
З Новим роком
Друзів ми вітаєм,
Новорічну пісню починаєм.

Станьмо дружно
В коло, всі малята,
Круг ялинки
Будем танцювати.

Вся ялинка
Вогниками сяє,
А гостинці
Дід Мороз тримає.
Г. Бойко

ДІД МОРОЗ ДО НАС ПРИЙШОВ
Через гори, через ліс
Дід Мороз гостинці ніс,
До дітей ішов на свято,
Зміряв він доріг багато.

Натомився, сів на пні:
— Відпочити слід мені.
Тут сьогодні заночую,
Завтра — далі помандрую.

Відпочив, набрався сил
І пішов до міст і сіл,
Де горять вогні ялинки,
Де Оксанки і Даринки,

І Ганнусі, й Петрусі,
Де його чекають всі.
Йдуть в танок дорослі й діти
Вміє Дід розвеселити.
В. Кленц

НОВОРІЧНЕ СВЯТО
В Рік Новий – чудесне свято –
Буде радості багато.
Вся родина без спочинку
Прикрашатиме ялинку

Гірляндами святковими
Вогнями ялинковими,

Щоб у дивну ніч казкову,
Чарівну ніч, загадкову

Пахло в домі глицею,
Святом, таємницею!
Т. Корольова

Довго думав носоріг,
Що вдягнуть на Новий рік?
Буде маскарадний бал
Там казковий карнавал.
«Мабуть, я вдягнусь на свято
У костюмчик зайчиняти».
Та чомусь на карнавалі
Носорога впізнавали.
Т. Корольова

ДІД МОРОЗ
У палатах з кришталю,
Що в льодяному краю,
Добрий сивий дід сидить,
Тихо-тихо ворожить.
Все він бачить і все знає:
Хто з нас мамі помагає,
Хто слухняний і сумлінний,
І в навчанні хто відмінний…
Чемний хлопцям і дівчатам
Дід везе дари на свято:
Під ялинку підкладає,
З Новим Роком всіх вітає!

ВЕСЕЛИЙ   НОВИЙ   РІК
Новий  рік, Новий  рік
Вже ступає  на поріг.
Бути  танцям  круг ялинки,
Бути   пісні, бути   грі.

— Новий  рік, Новий  рік,
Ти  з яких прийшов доріг?
Розкажи   нам, що ти  бачив
Що у пам'яті  зберіг?

— Я  веселий  Новий  рік,
З дальніх я  прийшов доріг,
А тепер  в  гостях у вас
В гарний день, у добрий час.

— Новий  рік, Новий  рік,
Подаруй  нам  білий  сніг
На ялинці  угорі
Ясну зірку запали.
В. Малишко

* * *
Ой, Дідусю наш хороший,
Ти до нас прийди з морозом!
Швидше стукай у вікно,
В гості ждем тебе давно.
Ми у коло стали,
Разом погукали:
- Гей, Морозе, йди в кімнату
Новий рік стрічати!

* * *
Дивні кульки на ялині –
і рожеві, й жовті, й сині…
Ти іще не здогадався,
хто між ними заховався?
Дід Мороз ще й Новий рік,
побажать нам щастя встиг!

* * *
Стоїть запашиста ялинка у хаті,
За стіл вже сідають усі,
Ми друзям так раді на нашому святі,
Вітання звучать голосні:
Бажаємо щастя, здоров’я, наснаги,
Багатства, надії, тепла,
Щоб кожну хвилину у вашому серці
Любов нескінченна жила!

* * *
Під зелену, під ялинку
Ставляв Дід Мороз корзинку:
В ній цукерки та пакунки,
В ній солодощі, дарунки,
І для цуцика сюрприз –
Кістку Дід Мороз приніс!

* * *
Пахне смолою ялинка зелена,
Каже бабусі маленька Олена:
“Насіння з ялинки нам стане в нагоді,
Посадимо саме таку на городі,
Бо ця деревина потрібна мені –
Цукерки на ній виростають смачні!”

* * *

Ой хурделиця низько стелиться.
Дні і ночі гоготить –
не спочине ні на мить.
Завиває: – дайте сани,
Я шуміти перестану
Та й поїду, тій поїду
По льодах сріблястих рік,
Привезу Мороза Діда
і веселий Новий рік

 В. Мордань
 

ДІД МОРОЗ

Хто щипає всіх за ніс?
Подарунки хто приніс?
Його малята добре знають,
Завжди радо зустрічають.
Він із півночі прийшов,
Там Cнігуроньку знайшов.
- “Дід Мороз!” – усі гукають,
На Новий Рік його чекають.

 О. Арато

ДІД МОРОЗ

Йшов ти, Діду, довго,
Всі стоптав доріжки.
То ж сідай із нами
Та спочинеш трішки.

Ми тобі, Дідусю,
Будемо співати
Про ялинку нашу,
Про веселе свято!

Ми весело всі грались,
Співали й танцювали.
Дід Мороз, і ти давай –
Затанцюй і поспівай!

ДІД МОРОЗ

Я чарівний дідусь,
у кожуха вдягнусь.
Скрипу-рипу сніжок,
за плечима мішок.
Подарунки до свята
принесу вам, малята,
- ковзани, рукавички
і рум’янець на щічки!

* * *

Новий рік – це гарне свято,
снігу випало багато.
Дід Мороз усівсь на віз,
подарунки нам привіз.

А зеленая ялинка
вся блищить, немов сніжинка.
Ти поглянь на голочки,
там сидять сніговички.

Свято в нас сьогодні , свято
і веселощів багато.
І снігуронька в нас є,
подарунки роздає.

 Т. Чорновіл

ПЕРЕДНОВОРІЧНА ПІСНЯ

Задрімає в хмарах сонце,
Новорічна ніч настане,
і в засніжене віконце
тихо Дід Мороз загляне.
Він розв’яже загадкаво
Чарівну свою торбинку,
Подаруночки чудові
покладе нам під ялинку.

 Т. Шкляренко

* * *
Причепився Морозенко
Та й щипає помаленьку:
Ручки, ніжки вже щемлять,
Щічки з холоду горять.

* * *
Я — Снігуронька маленька,
Сніжна дівчинка гарненька.
З Новим Роком вас вітаю,
Щастя, радощів бажаю!
Я прийшла до вас, малята,
Щоб веселим було свято
Привезла до вас я казку,
Подивіться-но, будь ласка!

ЗАГАДКОВА НІЧ

Тиха ніч святкова
припливла до хати
і біля ялинки
стала чарувати:
засвітила зорі –
ялинкові свічі,
заховала радість
поміж пишні віти,
радість довгожданну,
рідість Новорічну.

ДІД МОРОЗ

Дід Мороз Червоний ніс
Цуценя мені приніс.
Я здивовано дивлюся –
Дід у маминім кожусі!
Очі в нього голубі,
Як у тата весняні.
І сміється так, як тато,
Тільки в бороду із вати.
Звісно, тато. Я вдаю,
Що його не впізнаю –
Хай порозважається,
Може, сам признається.

 О. Бересньов

ПОДАРУНКИ ВІД ЗАЙЧИКА

Через поле, через ліс,
З пагорба в долину
Подарунки зайчик віз
Діткам на ялинку.
Дід Мороз раненько встав,
Снігу торбу назбирав
І побіг чимдуж до річки
Заморозити водичку.

 А. Музичук

ЯЛИНКОВІ ІГРАШКИ

Іграшки так хвилювались:
- “Ми на ялинку зачекались.
Її так хочем прикрашати
І з Новим Роком всіх вітати”.
Чути гомін, радість, сміх,
Ось нарешті випав сніг.
Білим хутром земля вкрилась,
І ялинка тут з’явилась.

ЯЛИНКА

Вона зелена і пухнаста,
Весела, радісна й срібляста,

Ялинка вогниками грає,
З Новим Роком всіх вітає.
З лісу вона довго йшла,
Подарунки всім несла.
Їй раді пташки і звірята,
Дорослі раді і малята.

ЯЛИНКА

Хто це у вікно стукоче,
увійти до хати хоче?
От так гостя!
Вся в сніжинках
завітала в дім ялинка.
Усміхається зелена,
простяга гілки до мене.
І запахло на всю хату
лісом, хвоєю і святом!

 В. Багірова

НОВОРІЧНА ЯЛИНКА

Ой, весела в нас зима,
веселішої нема
- грає срібними зірками,
в’ється синіми димками,
снігом землю обійма.
Ой струнка ялинка в нас!
Скільки грає тут прикрас!
Ми зібралися юрбою,
разом з піснею новою
рік новий зустріти час!

 М. Рильський

ДІД МОРОЗ

У палатах з кришталю,
Що в льодяному краю,
Добрий сивий дід сидить,
Тихо-тихо ворожить.
Все він бачить і все знає:
Хто з нас мамі помагає,
Хто слухняний і сумлінний,
І в навчанні хто відмінний…
Чемний хлопцям і дівчатам
Дід везе дари на свято:
Під ялинку підкладає,
З Новим Роком всіх вітає!

КАЗКА ПРО ДІДА МОРОЗА ТА БАБУ ЗАВІРЮХУ

У пралісі, у лісі –
Палац чудовий, чистий:
Одні кришталі в стрісі,
А зруб – увесь льодистий.
Поміст як сонце сяє,
А постіль – білі пухи.
Такий-то дім прекрасний
У Баби Завірюхи!
А Баба Завірюха
Мороза Діда має;
Та баби дід не слуха,
Усе один гуляє.
На села ходить в нічку,
Як згасне промінь сонця, –
То міст кладе на річку,
То квіти на віконця.
А баба все сердита,
Що дід один гуляє,
В метелицю сповита,
Шляхи всі замітає.
Холодним вітром дмуха,
Кладе замети всюди,
Щоб дід бабусю слухав
І не ходив нікуди.

 М. Підгірянка

У ЛІСІ, ЛІСІ ТЕМНОМУ

У лісі, лісі темному,
Де ходить хитрий лис,
Росла собі ялиночка
І зайчик з нею ріс.
Ой, снігу, снігу білого
Насипала зима.
Прибіг сховатись заїнько -
Ялиноньки нема!

Їшов тим лісом Дід Мороз,
Червоний в нього ніс,
Він зайчика-стрибайчика
У торбі нам приніс.
Маленький сірий заїнько,
Іди-іди до нас!
Дивись – твоя ялиночка
Сія на весь палац!

ДІД МОРОЗ

Є чарівне місце на землі,
Де сніжок не тане взагалі,
Завірюхи віють навкруги,
Срібні розсипаючи сніги.

Там палац із кришталю стоїть
І ялинка у вогнях горить,
Над палацом сяйво золоте,
А в палаці Дід Мороз живе.

В Дідуся є палка чарівна,
Яка творить непрості дива,
Стукнув палкою у льодовик,
Вмить з`явивсь гуляка-сніговик,
З ним Дідусь готує дітворі
Подаруночки на Новий рік,
А як свято в дзвони задзвенить,
Дід Мороз до всіх дітей спішить.

Ось і казка – зорі-зірочки
Падають всім дітям на дахи
На ялинках, що є у вікні
Теж з`явились вогники-вогні,
Щоби Дід Мороз не заблукав
І хатинок довго не шукав,
Бо в цю нічку дітвора уся
З подарунками чекає Дідуся!

 А. Стасюк

ДІД МОРОЗ

Ходить Мороз надворі
По широкій оборі,
Ще й по горах-дібровах –
У чоботях пухових.

Старий він, сивий він,
З бородою до колін.
Ходить-бродить у шубі,
Біла шапка на чубі.

Ходить лютий, сердитий,
Когось хоче вкусити.
Старий він, сивий він,
З бородою до колін.

Як діток де зустріне –
Сніг у вічі їм кине,
Ще й зубами заблисне
І за пальчик потисне.

Старий він, сивий він,
З бородою до колін.
Дітям смішки – гуляють,
Сани з гірки спускають –

Скоро, скоро, скоренько
Аж червоне личенько.
Не злякає їх він –
З бородою до колін.

А за Дідом Морозом
Дмуха вітер з погрозом,
Дмуха вітер сердитий,
В сніговицю сповитий.

Свище люто, гуляє,
Пісню грізну співає.
Як в селі він ночує –
Всі дороги задує,
Гори снігу натрусить,
Діток в школу не пустить.

Свище люто, гуляє,
Пісню грізну співає.
Дітям смішки – гуляють,
Сніг з дороги згрібають:

Через пагорби й доли
Вчасно прийдуть до школи!
Дарма вітер гуляє,
Пісню грізну співає.

 М. Підгірянка

ЧИ ПРИЙДЕ НОВИЙ РІК?

Чи приходить Новий рік,
Як не випадає сніг
Адже дід Мороз не в змозі
По асфальтовій дорозі
На санчатах приїздити –
Сумувати будуть діти!

Тож, як сніг не випадає,
І ялинка не засяє?
Подарунків теж не буде?
Новий рік повинен всюди
І до всіх завжди встигати –
На погоду не звертати!

Не хвилюйтесь! Що нам сніг!
Вчасно прийде Новий рік!
Дід Мороз сучасний нині –
Він приїде на машині!

 Н. Козленко

МОЯ ЯЛИНОЧКА

Ялиночко зеленая,
Ялиночко моя!
Яка ж бо ти гарнесенька,
Яка ж бо ти мала!
Тебе я навіть ручками
Навколо обійму
І з гілочки Снігуроньку
Погратися візьму.
Не гнівайся, ялиночко!
Я тільки лиш на мить!
Я хочу ту Снігуроньку
Колядки научить!

 К. Перелісна

НОВОРІЧНА ПІСЕНЬКА

Через гори, через ліс
Дід Мороз ялинку ніс.
Намагався не трусити,
Щоб голки не розгубити.
І яка ж вона чудова —
Уся сяє та блищить!
У гірляндах кольорових
Серед залу в нас стоїть!
Хай же рік новий приносить
Все, що бажане всіма,
Те, що кожен з нас попросить,
Те, чого іще й нема!
І Снігуронька маленька
Закружляла серед всіх —
Щастям сповниться серденько,
Залунає срібний сміх!

 С. Гордієнко

ЛІСОМ ДІД МОРОЗ ІДЕ

Лісом Дід Мороз іде
Місяць шлях його веде.
Серед дубів, беріз, ялинок
Пролягла його стежина.
Наряджає бусами

Сосни та ялинки,
Роздає деревам
Блискучі намистинки.
Є у дідуся мішок –
Величезний клунок.
Хто про мрію розповів –
Отримає в дарунок!
В новорічну ніч малята
Під вікном будуть чекати.
А дідусь тихо прийде
Під ялинку покладе!

 Н. Мовчан

НОВОРІЧНЕ ВІТАННЯ

Серед неба й зірочок
Поспішає літачок.
За штурвалом Новий рік
Починає часу лік.
Ми старий рік проводжаєм,
Пам’ятати нас бажаєм.
Закінчив він свій політ —
Облетів усенький світ!
Новий рік приніс сніги,
Все прикрасив навкруги.
З ним підемо крок за кроком
Всіх вітати з Новим роком!

 С. Гордієнко

ВЕСЕЛИЙ НОВИЙ РІК

Новий рік, новий рік
Вже ступає на поріг.
Бути танцям круг ялинки,
Бути пісні, бути грі,
Новий рік, новий рік,
Ти з яких прийшов доріг?

Розкажи нам, що ти бачив,
Що у пам’яті зберіг?

- Я веселий новий рік ,
З дальніх я прийшов доріг,
А тепер в гостях у вас
В гарний день у добрий час.

Новий рік, новий рік,
Подаруй нам білий сніг,
На ялинці у горі
Ясну зірку запали.

НІЧКА-НОВОРІЧКА

Гарна нічка-новорічка!
Найчудовіша в зимі!
Новорічка-чарівничка…

Поміркуйте-но самі:
На ялинках ця чаклунка
скрізь запалює зірки
і найкращі подарунки
нам кладе під подушки.

О дванадцятій годині
похитнеться стрілка – скік!
І ми всі зі мить єдину
підростем на цілий рік.

 В. Моруга

* * *
Дід Мороз в санках спішить,
З ним Снігуронька сидить.
Мчать удвох по снігах
У сріблястих кожушках.

Сніг на кущах верболозу,
Снігом укриті хати.
Як тепер Діду Морозу
Школу нашу знайти?

Вранці до гаю стежинку
Нам протоптать довелось,
Щоб і до нас на ялинку
Теж завітав Дід Мороз.

* * *
Їде коник: цок та цок!
Підганять не треба!
Ясні очі зірочок
Дивляться із неба.

А дорогу замело.
Саночки стрибають.
Їде коник у село.
Там його чекають.

Скоро буде Новий рік!
Вже ялинка сяє.
І тому цей коник Цок
Дуже поспішає.

Він везе у саночках
Діточкам на втіху
В розфарбованих мішках
Лісові горіхи.

ЯЛИНКА

Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик – плиг!
Став ялинку віднімати.

Я-сюди, а він – туди…
„Не віддам, – кричить, – нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!

Не пущу, і не проси!
І цяцьками можно гратись:
Порубаєте ліси –
Ніде буде і сховатись.
А у лісі срізь вовки,
І ведміді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці”.

Страшно стало… „Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, –
Я не буду більш ніколи!”

Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку…
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку. 

О. Олесь 
 

 ЯЛИНКА

Ой ялинко зелененька,
Ти була колись маленька,
А тепер ти ось така
І висока, і струнка.

Ось така, ось така
І висока, і струнка.
Швидко ти набралась сили:
Сонце, дощ тебе ростили.

Сірий зайчик для забав
Під ялинкою стрибав.
Для забав, для забав
Під ялинкою стрибав.

Біля тебе ми, ялинко,
Заспіваєм пісню дзвінко,
Візьмем руки у бочок,
Затанцюєм гопачок.

У бочок, у бочок,
Затанцюєм гопачок.

 Г. Демченко

* * *
Дід Мороз в санках спішить,
З ним Снігуронька сидить.
Мчать удвох по снігах
У сріблястих кожушках.

Сніг на кущах верболозу,
Снігом укриті хати.
Як тепер Діду Морозу
Школу нашу знайти?

Вранці до гаю стежинку
Нам протоптать довелось,
Щоб і до нас на ялинку
Теж завітав Дід Мороз.

Ой, Дідусю наш хороший,
Ти до нас прийди з морозом!
Швидше стукай у вікно,
В гості ждем тебе давно.

Ми у коло стали,
Разом погукали:
- Гей, Морозе, йди в кімнату
Новий рік стрічати!

ДІД МОРОЗ

Чути ніжний голосок,
Дзвоники дзвенять,
Через гори і поля
Саночки летять.

Нарешті приїхав
Любий наш дідусь,
Посміхається до нас,
Крутить білий вус.

Ми чекали цілий рік
Дід Мороз, тебе,
Подивися, вже зима
Хоровод веде.

Буде дід Мороз тобі
Пісеньку співать,
Тільки ти ж не забувай
Цукерки діставать.

В ГОСТЯХ У ДІДА МОРОЗА

А в Лапландії, дітоньки, гарно!
Я не марно намерзлась, не марно.
Голубі там сніги і заноси,

Круг хатиночки Діда Мороза.

Серед білих снігів таємниче
Палахтіло там сяйво північне,
І світились кристали торосів
По дорозі до Діда Мороза.

Дід Мороз був до мене привітний.
Чай ми пили із липовим цвітом.
Розмовляли про все загадкове,
Про діла новорічні, казкові.

На столі, біля криночки с медом,
Метушився народець кумедний.
Втім, народець той дітям відомий -
То буди звичайнісінькі гноми.

А віконце світилось до ранку.
Тупцювали там лосі під ганком.
Зазирали у вікна, зітхали -
Голубі, з золотими рогами.

А коли я збиралась додому,
Всі кричали: – Не їдь, не пора ще! -
У Лапландії, дітоньки, добре.
Але вдома усе-таки краще!

 І. Жиленко

ПІСЕНЬКА ЗЕЛЕНОЇ ЯЛИНКИ

В ніч новорічну
Падає сніг,
Вдома лунає
Радісний сміх.

В небі кружляють
Зірки золоті,
Наче танцюють
В напівзабутті.

Срібна ялинка
Голками тремтить.
Свята чекає —
Ні хвильки не спить!

Бо о дванадцятій
Гість дорогий
Прийде в оселю —
Рік молодий!

Щастя з собою
Цей гість принесе.
Року новому
Радіє усе!

С. Гордієнко

* * *
Який на колір рік Новий?
Він білий мов сніжинка!

Який на колір рік Новий?
Сріблястий мов льодинка!

Який на колір рік Новий?
Рожевий він мов кулька!

Який на колір рік Новий?
Прозорий мов бурулька!

Який на колір рік Новий?
Мов золота перлинка!

Який на колір рік Новий?
Зелений мов ялинка!

Він жовтий, синій, різних барв
Мов сонце, небо, зорі!

Він щастя колір увібрав,
До ближнього любові!
Він барви миру та добра,
Мов райдуга, тримає
До тих, хто на Землі життя
З людьми своє єднає!

НОВОРІЧНІ ПОДАРУНКИ

За віконцем зимонька
Снігу намітає,
А дитяче серденько
В мріях завмирає.

Бо, либонь, опівночі
Дід Мороз зайде.
Купу подаруночків
Під гілки складе!

Тож в чеканні солодко
Серце завмирає,
Дитинча замріяне
Дивини чекає…

 С. Гордієнко

* * *
Білий снігу, сніженьку,
Простели доріженьку
Від хати до хати —
Новий Рік стрічати.

Ми зустріть зуміємо
Танцями і співами,
Бо живем щасливо,
Всій землі на диво.

Круг ялинки станемо,
На ялинку глянемо,
Руки всі сплетемо,
Знову заведемо:
Білий снігу, сніженьку,
Простели доріженьку…

* * *
Ось ялинка на узліссі,
Новорічне свято в лісі.
Згуртувались звірі в коло,
Прикрашають все навколо:

Заєць вішає морквину,
Їжачок несе калину
Вовк ліхтарики приніс,
Кольорами грає ліс.

Білка вішає для втіхи
Позолочені горіхи.
Ведмежатко – пряники
Та смачні медяники.

А лисиця-витівниця
Тільки ходить та гордиться:
- Святкувати нам вже час,
З Новим Роком, друзі, вас!”

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

 

Щорічно 14 грудня, згідно з Указом Президента України від 10 листопада 2006 року № 945/2006, в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна аварія в історії людства – відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС, у результаті яких сумарна радіація ізотопів, викинутих у повітря, становила 50 мільйонів кюрі, що в 30–40 разів більше, ніж під час вибуху бомби в Хіросімі у 1945 році.

Десятки тисяч українців вступили у смертельний поєдинок з невидимим ворогом — радіацією, що потрапила в повітря після вибуху на Чорнобильській атомній станції…

«Це неприйнятне місце для будівництва…»

Рішення про спорудження Чорнобильської атомної електростанції ухвалив Київський обком компартії Української РСР. Офіційно. А неофіційно розмістити її всього в кількох десятках кілометрів від багатомільйонного Києва «порадила» москва. Вища українська партноменклатура розуміла всю небезпеку такого «сусідства», але заперечити «старшим товаришам» ні в кого не вистачило сміливості. Окрім тодішнього президента Академії наук УРСР Бориса Патона. Але й він, попри величезний авторитет як в наукових колах, так і серед кремлівського істеблішменту, не зумів переконати москву у згубності такого рішення.

І в 1972-му році почалося будівництво. Незабаром кдб Української РСР, який контролював це будівництво, почав повідомляти вищому партійному керівництву республіки про «систематичні порушення технології провадження будівельно-монтажних робіт». Наприклад, у січні 1979 року чекісти писали до цк кпу УРСР:

«За оперативними даними, на окремих ділянках будівництва другого блоку Чорнобильської атомної електростанції (АЕС), мають місце факти відходу від проєктів та порушення технологій ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків». Якою була тамтешня реакція — невідомо. Натомість відомо, що таких «сигналів» вище партійне керівництво отримувало десятки. Про це свідчать розсекречені архіви кдб УРСР. Врешті решт наприкінці квітня 1986 року тодішній партійний господар України Володимир Щербицький отримав доповідну записку наступного змісту:

 «26 квітня 1986 року в 01 годині 25 хвилин у приміщенні 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС при підготовці його до планового середнього ремонту стався вибух із наступною пожежею, яку невдовзі ліквідували. Від вибуху завалився шатер перекриття реакторного і дах машинного залів, загорівся дах 3-го енергоблоку, через що останній аварійно зупинили. До 6-ї годині того ж дня пожежу на даху цього енергоблоку також ліквідували. Проводяться роботи із локалізації епіцентру аварії із використанням вертольотів. З цією ж метою залучені війська радіаційної і хімічного захисту.

Станом на 8 годину ранку 28 квітня радіаційна ситуація характеризувалася рівнем радіації гамма-часток: на 3-му і 4-му енергоблоках 1000–2600, на окремих ділянках в межах міста — 30-160 мікрорентгенів на секунду. Здійснюються заходи з недопущення розповсюдження панічних чуток і тенденційної інформації».

Щоб читач краще зрозумів всі наслідки катастрофи, скажу, що рівень радіаційного забруднення, відображений у доповіді, перевищував допустимий у сотні разів!

За радянських часів вважалося, що в усьому винен персонал станції. Але можна навести десятки документальних підтверджень грубих порушень під час спорудження Чорнобильської АЕС, задокументованих кдб під грифом «цілком таємно». Але мова не стільки про процес будівництва, скільки про ліквідацію наслідків катастрофи, людей, які вгамовували атомного джина.

«Навіть дозиметрів на всіх не вистачало…»

Сьогодні мало хто знає, що в ті тривожні весняні дні на Чорнобильській атомній міг статися ще один вибух, який — за висновками закордонних експертів — був би «катастрофічним не лише для України, а й усієї Європи». Річ у тім, що коли в горловину реактора було скинуто тисячі тонн різних матеріалів, виникла ймовірність того, що його бетонна основа, на якій він і тримався, може проломитись. І тоді  обломки блоку могли б потрапити у ємність з водою, що була внизу, спровокувавши новий вибух. Для того, щоб цього не сталося, потрібно було — для зливу води — пробити отвір. З числа цивільних фахівців охочих добровільно взятися за цю роботу не виявилося. Бо всі ж розуміли, чим це загрожує. Тоді підлеглі Володимира Гребенюка капітан П. Зборовський, молодші сержанти П. Авдєєв, Ю. Коршунов, проклавши труби і установивши насосну станцію, понад добу відкачували воду…

Протягом кількох місяців військовики дезактивували близько одного мільйона квадратних метрів внутрішніх приміщень головного корпусу станції, опрацювали спеціальними розчинами сотні тисяч квадратних метрів інших будівель, вивезли майже 30 тисяч кубометрів радіаційного ґрунту, а близько 200 тисяч квадратних метрів території станції покрили залізобетонними плитами.

До виконання робіт, пов’язаних з усуненням самої аварії та її наслідків, були залучені понад 600 тисяч осіб з числа військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості. Приблизно третина із них, а це 165 тисяч – 

отримали інвалідність.

Учасників ліквідації держава не забезпечила як слід навіть елементарними засобами захисту. 

Люди втомлювалися. Скаржалися на нудоту, головні болі і нудоту,непритомніли.Не вистачало протигазів, комплектів спеціального одягу, через що доводилося зменшувати перебування людей поблизу 4-го енергоблоку та інших об’єктів станції, де рівень радіації перевищував допустимий у 30–40 разів. Техніка не витримувала навантажень і виходила з ладу, солдати замінювали її на іншу і продовжували працювати, розгрібаючи завали і дезактивуючи промислову територію станції.

На жаль, з року в рік чисельність учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС зменшується. За інформацією Національної сервісної служби України, станом на 01.07.2022 статус учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС мали 161 347 осіб, з них, категорії 1 (особи з інвалідністю) 49709 осіб, категорії 2 – 88 409 осіб, категорії 3 – 23 229 осіб.

Захист прав і свобод осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, перебуває на постійному контролі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Катастрофа озвалась і через десятиліття. У 2012 році почалася реалізація проєкту «Укриття». Рухома конструкція довжиною 165 метрів і вагою понад 36 тис. тонн накрила четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС. Термін експлуатації укриття – 100 років. Учасники ліквідації наслідків аварії знову продемонстрували як ефективні інженерні рішення, так і виняткову відвагу й жертовність.

 Чорнобиль — не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності десятків тисяч наших земляків, які брали участь у ліквідації її наслідків. Ризикуючи своїм життям і здоров’ям, вони виконали свій обов’язок і захистили людство від згубного впливу й подальшого поширення радіації. Подвиг цих людей навічно залишиться в пам’яті українського народу.

Микола Хвильовий

                                                                      За всяку ціну ми мусимо вивести 

                                  нашу літературу на широку європейську арену.

 «Листи»

 

 

 

 

 

13 грудня 130 років від дня народження Миколи Хвильового (справжнє прізвище Фітільов) – українського прозаїка, поета, публіциста, політичного діяча, одного з найвідоміших представників "Розстріляного відродження". 

 

Народився Микола Григорович Хвильовий (справжнє ім’я Микола Григорович Фітільов) 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині (нині райцентр Сумської області) в родині вчителів. Навчався у початковій школі, потім продовжив навчання у Охтирській чоловічій гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації (за ведення пропаганди серед селянства, бунтарську вдачу), а згодом в Богодухівській гімназії, звідки був виключений за зв’язки з соціалістами під час революційних заворушень.

Батько письменника, Григорій Олексійович Фітільов, походив зі збіднілого дворянського роду й через свою революційну діяльність змушений був покинути Харківський університет та піти вчителювати на село. Саме він прищепив синові любов до надбань світової культури.

Юний Фітільов працює чорноробочим котельного цеху Дружківського заводу, вантажником у Таганрозькому порту, на цегельному заводі біля донської станиці Іловайської, вантажником коксу в Горлівці. Таке життя тривало аж до початку Першої світової війни, коли загальна мобілізація та його призивний вік змусили повернутися додому.

На початку 1915 року Хвильовий пішов добровольцем на війну й у складі маршової роти був відправлений на фронт. Служив рядовим у 325-му Царевському полку, разом з яким його шлях пролягав через волинські болота, Галичину, Карпати, Польщу, Буковину й закінчився в Румунії, де його застала Лютнева революція 1917 року.

Після Жовтневого перевороту й розпаду Російської імперії він повернувся на батьківщину, де взяв активну участь у встановленні радянської влади у Слобідській Україні. Воював проти військ Української Народної Республіки, Української Держави та Директорії УНР. Згодом вступив до КП(б)У й у складі політвідділу кінного корпусу продовжував службу на Кавказі.

Усе змінилося, коли Хвильовий перевівся з Кавказу до Харкова. На цей час припадає його літературний дебют – в журналі «Знання» за 1919 рік з’являється вірш «Я тепер покохав го́род…» за підписом «Стефан Кароль». Більше того, письменник кардинально міняє своє життя й складається враження, що зі змінами псевдонімів (згодом він зупиниться на прізвищі «Хвильовий») він намагається викреслити свій «фітільовський період».

З приїздом до Харкова письменник працює в редакційному відділі Головполітосвіти, у видавництві «Червоний Шлях» і з головою занурюється в літературну роботу. Того ж таки року за його безпосередньої участі з’являються альманахи «Штабель», «На сполох», розпочинає вихід журнал «Шляхи мистецтва», а також друкується окремим відбитком поема «В електричний вік» та виходить його збірка поезії «Молодість» (1921), з початком 1922 – друга поетична книга «Досвітні симфонії». Самобутній голос автора збірок не загубився в поетичному розмаїтті перших пореволюційних років. Та все ж за творчим обдарованням він був прозаїком, він сам це скоро відчув і після виходу другої збірки до поезії звертався лише епізодично.

1923 року була опублікована перша прозова збірка «Сині етюди», яка справила вибухове враження і була зустрінута найавторитетнішими тогочасними критиками як явище значне й цілком новаторське. Пізніше Хвильовий пише такі твори: «Редактор Карк», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда», «Свиня», «Чумаківська комуна». У цей період письменник став членом-засновником спілки українських пролетарських письменників «Гарт».

1924 року опубліковані збірка оповідань «Осінь» («Елегія», «Я (Романтика)», «Силуети», «На глухім шляху» та ін.), повість «Санаторійна зона». Ці публікації і громадянська активність зробили Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20-х років.

Новий етап у творчості Миколи Хвильового розпочався з 1925 року, коли за його ініціативою було засноване літературно-мистецьке угруповання ВАПЛІТЕ («Вільна академія пролетарської літератури», 1926-1928). Ця організація об’єднала найбільш відомих українських письменників, які на той час жили в Харкові – П. Тичину, Ю. Яновського, М. Бажана, О. Довженка, Ю. Смолича, П. Панча та ін. У період ВАПЛІТЕ Хвильовий написав такі відомі твори, як «Мати», «Арабески», «Сентиментальна історія», роман «Вальдшнепи», ІІІ частина якого знищена урядовими органами.

У 1925 році Хвильовий висунув гасло «Геть від Москви!», вважаючи, що для творення своєї власної культури Україна має відмовитись від копіювання російської культури за «московським шаблоном». За рік письменник набирає обертів і пише публіцистичний памфлет «Україна чи Малоросія?» (надрукований лише у 1990 р.), епіграфом якого були обрані рядки Фрідріха Шіллера: «Рабство – річ ганебна, але рабська психологія у свободі – гідна зневаги».

Його памфлети серій «Камо грядеши?» (1925), «Думки проти течії» (1926), «Апологети писаризму» (1926) відстоювали рух України до Європи й закликали позбутися психологічної залежності від Москви. Його відоме гасло «Дайош Європу!» було у першу чергу літературним. Микола Григорович не лише відрікався від шляху на Москву, а й відкрито проповідував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва.«Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування… Наша орієнтація — на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми». Тоді про Хвильового говорили, що він «той, хто вивів з рівноваги навіть Сталіна в Кремлі».

За ці погляди письменник був підданий нищівній критиці – після листа Сталіна «Тов. Кагановичу и другим членам ПБ ЦК ВКП(б)У» від 26 квітня 1926 р. і послідуючій за цим серії розгромних статей в пресі московського та республіканського керівництва (боротьба з «хвильовізмом»). Через це в 1926-1928 роках змушений був публічно засудити свої погляди та відмовитися від них. Однак його покаяння було вимушеним і нещирим. У 1927 році працівники ГПУ УСРР заводять справу-формуляр С-183, починається стеження за діяльністю Хвильового. Твори письменника конфіскуються і більше не друкуються.

У грудні 1927 – березні 1928 М. Хвильовий перебував у Берліні та Відні на лікуванні й активно знайомився з досягненнями європейської культури. Після повернення в Україну продовжував втілювати попередню ідеологічну орієнтацію ВАПЛІТЕ у створених ним журналах «Літературний ярмарок» (1928-1930) та «Пролітфронт» (1930-1931). Після закриття обох журналів пробував писати, дотримуючись «партійної лінії», однак був майже цілком ізольований від літературного життя радянським режимом.

Микола Хвильовий болісно спостерігав за тим, як зупиняється українізація. Приголомшив його й Голодомор 1933-го, свідком якого він став, проїхавшись Полтавщиною разом з Аркадієм Любченком. З цієї подорожі він повернувся фізично й морально розбитим.

В атмосфері шаленого цькування, можливо, передчуваючи наближення тотального терору, після арешту свого приятеля письменника Михайла Ялового на знак протесту проти початку масових репресій проти української творчої інтелігенції 13 травня 1933 року в Харкові, у будинку письменників «Слово», Хвильовий покінчив життя самогубством.

Його смерть стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920-1930-х років. Твори та ім’я Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні. Навіть могилу Хвильового зрівняли із землею, а на її місці влаштували «парк культури й відпочинку».

Сьогодні в Україні Хвильового пам’ятають, читають і перевидають. У Харкові на місці будинку, де з 1923 р. по 1930 р. жив Микола Хвильовий встановлено меморіальну дошку.

Для багатьох постать Миколи Хвильового була важливим відкриттям пласту української культури 20-х рр. ХХ ст., власне більше ніж культури, але і тієї генерації, яку політично народили події 1917 – 1920 рр.

«Щедрик». Відома пісня з невідомою історією

«Щедрик» звучав та продовжує звучати і в українських домах, і на кращих концертних майданчиках світу. Щедрівка, на основі якої композитор Микола Леонтович створив легендарну пісню, підкорила світ. Але мало хто знає, що вона ще й стала символом багаторічної боротьби українців за незалежність від Р*сії. У 2023 році виповнюється 101 рік від дня американської прем’єри «Щедрика» та 145 років із дня народження геніального композитора Миколи Леонтовича.Перегляньте досі невідому історію однієї з найвідоміших у світі пісень,яка  стала можливою завдяки опрацюванню архівних матеріалів, доступ до яких був заборонений більш як на пів століття. За справу взялася Тіна Пересунько — наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, засновниця Інституту Леонтовича та авторка книги «Культурна дипломатія Симона Петлюри: “Щедрик” проти “р*сского мира”. Місія капели Олександра Кошиця (1919–1924)». Вона вперше дослідила історію інтернаціоналізації «Щедрика» й показала, як події столітньої давності відгукуються досі. Разом із авторкою досліждення та Українським Інститутом (@UkrainianInstitute) розповідаємо історію української обрядової пісні, що в обробці Миколи Леонтовича стала легендарною. 

 Фільм «Щедрик проти “русского міра”» розкриває захопливу історію про те, як візит на світський концерт 1 січня 1919 року навів Симона Петлюру на думку доручити диригенту Олександру Кошицю створення хору й відрядити його у світове турне для промоції української культури. За збігом сучасної історії, сюжет фільму порушує низку актуальних проблем сьогодення — протидії російській культурній експансії та пропаганді, питання культурної дипломатії України, місця українського культурного продукту у світі та його боротьби за себе.

«Щедрик» звучав та продовжує звучати і в українських домах, і на кращих концертних майданчиках світу. Щедрівка, на основі якої композитор Микола Леонтович створив легендарну пісню, підкорила світ. Але мало хто знає, що вона ще й стала символом багаторічної боротьби українців за незалежність від Р*сії. У 2023 році виповнюється 101 рік від дня американської прем’єри «Щедрика» та 145 років із дня народження геніального композитора Миколи Леонтовича.Перегляньте досі невідому історію однієї з найвідоміших у світі пісень,яка  стала можливою завдяки опрацюванню архівних матеріалів, доступ до яких був заборонений більш як на пів століття. За справу взялася Тіна Пересунько — наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, засновниця Інституту Леонтовича та авторка книги «Культурна дипломатія Симона Петлюри: “Щедрик” проти “р*сского мира”. Місія капели Олександра Кошиця (1919–1924)». Вона вперше дослідила історію інтернаціоналізації «Щедрика» й показала, як події столітньої давності відгукуються досі. Разом із авторкою досліждення та Українським Інститутом (@UkrainianInstitute) розповідаємо історію української обрядової пісні, що в обробці Миколи Леонтовича стала легендарною. 

 

День Збройних сил України — святковий день на честь ЗСУ, встановлений постановою Верховної Ради України 1993 року. Відзначається щорічно 6 грудня — в день ухвалення 1991 року Закону України «Про Збройні сили України». Збігається з початком Першого зимового походу армії УНР.

День Збройних Сил — свято, яке від часу його заснування завжди зустрічали з гордістю та пошаною.

Особливого значення цей день набув останні 9 років, після початку збройної російської агресії проти України.У 2014 році наші воїни  з честю виконали своє призначення, зупинивши підступного ворога на сході країни.

Збройні сили України (абревіатура ЗСУ) — військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладені завдання з оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

 Українське військо спирається на багатовікову історію та славні традиції. Символічно збігається з початком Першого Зимового Походу армії УНР. Виставка «Українське військо: 1917–1921» Українського інституту національної пам’яті розповідає про початки Українського війська та його організацію, легендарних командирів, роди військ, однострої та відзнаки, зброю, найвизначніші військові формації та бойові операції 1917-1921 років, вшанування пам’яті і відновлення мілітарних традицій.

 https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-ukrayinske-viysko-1917-1921.

Загальнонаціональним це свято стало після початку широкомасштабного нападу російської федерації на Україну. Сьогодні ми вдруге відзначаємо День Збройних сил України в умовах великої війни за державний суверенітет і незалежність України, за право українського народу на вільне життя у вільній країні.

Збройні сили — це міцний щит і разючий меч України. Мужні воїни української армії, найкращі сини і дочки українського народу, твердо тримають ворожий удар і безжально б’ють ворога, неухильно наближаючи перемогу.

ЗСУ - міць, сталь, незламність, воїни, титани, сила, честь! Честь на якій тримається наше життя, спокій, кордони, нові ранки, свята й все, що нас оточує. Можливість жити, працювати і допомагати. Можливість спати, їсти й жити. Нині кожен день – це День Збройних сил України!

Наші Збройні сили-єдині зі своїм народом,боронять рідну землю, у вогні боїв та під обстрілами, у негоду міцно тримають оборону та нищать підступного ворога.

Слава, честь і подяка всім в лавах  Збройних сил України!

Матеріали до Дня Збройних сил України

Зимові народні звичаї та традиції українського народу

 В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, буде покараний людьми й Богом. Така людина блукає світом, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо вона загублена для свого народу. Традиції, як неписані закони, народжуються разом із народом і передаються з покоління в покоління, тобто стають традиційними. Ми також не повинні їх забувати.

Зимовий цикл свят припадає на поворотний момент у природі – зимове сонцестояння та на початок нового року, коли у людини виникає природне бажання передбачити майбутнє і водночас вплинути на нього. Саме тому в обрядах зимових свят так багато колядувань, щедрувань, ворожінь. В народі говорять: «Зима прийшла і празничків привела». І дійсно взимку майже щодня – свято. Зимових свят чекають з нетерпінням  дорослі і діти. Та чи знаємо ми, коли і як їх святкувати?

Від 1 вересня 2023 року ПЦУ та УГКЦ перейшли на новоюліанський календар, тому дати багатьох церковних свят змінилися. Зміни торкнулися і другого найбільшого релігійного свята — Різдва Христивого. Тому від 2023 року українці будуть святкувати його 25 грудня, тобто на 14 днів раніше, ніж до цього.

• 6 грудня – День святого Миколая. Миколай Чудотворець - один із найшанованіших святих у православ'ї. Його вважають покровителем сиріт, бідних, хворих, мандрівників, військових та ув'язнених. Вважається також, що цей святий став прообразом Санта-Клауса. Це найбажаніший день у році для дітлахів. Легендарний  святитель Миколай – це не вигадана постать, на кшталт Діда Мороза чи Санта Клауса. За легендою більшість своїх справ, він намагався робити без розголосу, допомагав анонімно. Саме тому в день святого Миколая повелося робити подарунки дітям.  Напередодні свята діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями  і вкидають їх в поштову скриньку або кладуть за вікно і моляться до нього, просячи передусім здоров’я собі та батькам. А в ніч на 6 грудня до кожної дитини приходить Святий Миколай і кладе під подушку подарунки.
  
• 24 грудня  – Святий вечір. За давньою традицією, різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань. Вечір цей зветься Святвечором. Це одне з найбільш  важливих родинних свят, магічний день, коли кожна сім’я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди. За традицією, весь день перед Різдвом нічого не їдять – чекають на першу зірку, що сповіщає про народження Ісуса Христа. І тільки після настання вечора родина збиралася на урочисту вечерю. На стіл подавали 12 пісних страв. Важлива подія цього вечора – діти носять кутю до близьких родичів та хрещених батьків і просто до сторонніх людей. Колядники з Зіркою ходили від оселі до оселі, співали колядки, бажали урожаю, багатства, усіляких гараздів. У відповідь господарі нагороджували колядників солодощами та грошима.
  
• 25 грудня  – Різдво. Це свято народження Ісуса Христа у Вифлеємі ( Ісус у перекладі з єврейської означає «Спасіння».
• Різдво – одне з 12 найбільших християнських свят. Після святкової літургії завершується Різдвяний піст і починається Коляда – це бог свята й миру давніх слов’ян. В цей період співають різдвяних пісень бажаючи господарям щастя й злагоди. Колядники заходили до кожної хати, а в церквах ставили вертепи – виставу про народження Ісуса Христа. Від цього дня і аж до Стрітення (15 лютого)  вітають один одного словами: «Христос народився!» – «Славімо його!».
• 31 грудня– Щедрий вечір (свято Маланки). Вечір перед старим Новим роком має третю назву – Щедра кутя, коли готують м’ясні страви.  Головним дійством на Щедрий вечір є щедрування – співані побажання щастя господарю та всій його родині! Щедрівників, як і колядників, теж заведено  обдаровувати солодощами та грошима. На щедрий вечір не можна  було лаятися, щоб тихо і спокійно жилось весь рік.
• 1 січня – Новий рік за старим стилем (свято святого Василя). Головний обряд цього свята  – засівання. Зерно є символом нового життя, тому заходячи в хату, її обсипали зерном. Засівали хлопці, дівчатам цього робити було  не можна. Традиційні  промовляння: « Сієм, сієм, засіваєм, з Новим роком вас вітаєм! Сійся, родися жито, пшениця, усяка пашниця!». Господарі ж у свою чергу обдаровували посівальників пирогами, горіхами, цукерками й дрібними грошима. Зерно після посівальника збирали і віддавали курям – «щоб добре неслися». Неродючі  дерева «страшили» сокирою.
• 5 січня –Голодна кутя. Головні страви – кутя, узвар і декілька пісних страв. Також традиційно в цей вечір спалювали Дідуха – зробити це було потрібно обов’язково, щоб душі предків відлетіли і не залишилися у нашому світі. Попіл зі згорілого Дідуха розкидали по городу – на добрий урожай. 
• 6 січня –  Богоявлення (Водохреща або Йордан). Це свято, яке нагадує про хрещення Ісуса Христа в річці Йордан. Коли Ісусу Христу виповнилося 30 років, він прийняв  хрещення від Івана Хрестителя . Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді, а свято називають Богоявлення. Вважалося, що вода цього дня стає цілющою, нею умивались дівчата, щоб бути вродливими, нею лікували хвороби і захищалися від нечистої сили.
• 2 лютого – Стрітення Господнє, це останнє з 12 найбільших християнських свят, яке завершує Різдвяний цикл. За народними віруваннями воно знаменує стрітення зими з весною. За традицією, у церкві на Стрітення святять «стрітенську воду» і «громничну свічку», яку зберігали  удома і запалювали під час грози, аби уберегтися від блискавок, від пожеж, від війни. Цій воді приписувалась магічна сила. ЇЇ вважали цілющою водою. Нею натирали хворі місця і вірили, що допоможе, вірили й у те, що вона допомагає проти «лихого ока» та інших злих чар. На Стрітення починали писати писанки. Це дуже давня  традиція, пов’язана з ритуалом весняного пробудження природи.

 

А он де, під тином, опухла дитина

Голоднеє мре…

І не в однім отім селі,

а скрізь на славній Україні…

Т.Г. Шевченко

Щороку в четверту суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 років., про що не повинен забувати жоден українець, адже «хто не пам’ятає минулого, той приречений пережити його знову».Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця.
Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно – надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!

 Саме цим страшним подіям  присвячені були години памʼяті для учнів 5-Б та 6-Акласі.

В шкільній бібліотеці також оформлено виставку"Україна памʼятає...Світ визнає".

Запали свічку пам'яті — поділись теплом з захисником

Відео із закликом 25 листопада 2023 року вшанувати пам’ять жертв Голодомору хвилиною мовчання та акцією «Свічка у вікні»

 До Дня пам’яті жертв Голодомору Український інститут національної пам’яті ініціює акцію «Пам’ятай про жертв Голодомору. Підтримуй тих, хто бореться за Україну». Закликаємо вас зігріти своїм теплом і підтримати тих, хто зараз протистоїть ворогу на передовій. Задонатити знайомим волонтерам на такі необхідні зараз бійцям необхідну амуніцію, техніку та інвентар. Розшукати адресу найближчих волонтерських центрів і допомогти з плетінням маскувальних сіток чи виготовленням окопних свічок. Передати з волонтерами дитячі листи і малюнки, сувеніри-обереги, смаколики і нашу віру в них. Нехай наша пам’ять стане дієвою.

Символом акції стала окопна свічка, адже живий вогонь - це символ пам'яті, це тепло, це надія. Надія на те, що нам вистачить сил вистояти та перемогти. Бо ми – народ-воїн. День пам’яті жертв Голодомору. Запали свічку пам'яті за вбитими голодом. Передай тепло, стань поряд із тим, хто нині бореться, аби більше цього ніколи не сталось.

Зніманню відео сприяли командування бригади швидкого реагування Національної гвардії України «Рубіж» та бійці 8-ї роти батальйону «Свобода». Режисерка – Діана Горда. У ролику знялася Віра Горда та бійці 8-ї роти батальйону «Свобода» бригади швидкого реагування НГУ «Рубіж».

10 фактів про Голодомор

На думку більшості істориків, причиною виникнення в Україні та інших частинах СРСР голоду 1932-33 років стала примусова і репресивна для селян політика хлібозаготівлі, яку провадила комуністична влада.

Від голоду в Україні, відомого як Голодомор, померло, за уточненими даними, від 3 до 3,5 мільйона людей. Кількість жертв у всьому Союзі оцінюють до семи мільйонів.

Понад 20 країн визнали голод в Україні 1932-33 рр. геноцидом української нації. Однак це питання досі викликає запеклі дискусії серед істориків та політиків.

1. Геноцид


Автор фото, president.gov.ua 

Моторошна описка в акті про смерть Андрія Остапенка, 1933 рік

2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. За законом, публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не уточнюється.
Однак серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.
При цьому "батько Конвенції про геноцид", доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав цей термін, у 1953 році сказав, що "винищення української нації" - це "класичний приклад геноциду".
У 2010 році президент України Віктор Янукович, виступаючи у Стасбурзі в ПАРЄ, заявив, що "визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо". За його словами, це була спільна трагедія держав, що входили до складу СРСР.
Такої ж думки дотримується і російський уряд.

Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан як окрема держава.

2. Кількість жертв

Ще один камінь спотикання серед дослідників проблеми – кількість жертв Голодомору.
Це число вираховують, порівнюючи смертність у охоплених голодом регіонах з нормальним рівнем смертності.
Через брак достовірних демографічних даних того періоду чисельність втрат серед українців оцінюють дуже по-різному: від 1,8 до 7,5 і навіть 10 млн.
Однак більшість фахівців нині сходяться на думці, що прямих жертв Голоду було 3-3,5 млн.
За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, їх було 3,2 млн.
У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору вказано число 3,9 млн.
"Президент Віктор Ющенко зробив своїй країні ведмежу послугу, заявивши про 10 мільйонів смертей і втричі завищивши кількість убитих українців", - написав американський історик Тімоті Снайдер.

 

З тим, що дані екс-президента перебільшені, погодилися Стівен Дж. Віткрофт, Станіслав Кульчицький, Людмила Гриневич та інші дослідники цієї теми.
Серед дослідників також немає єдиної думки щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР у 1932-33 рр. Деякі іноземні історики говорять про 5,5-8 мільйонів загиблих, стверджуючи, що більше половини з них були українцями.
За підрахунками Снайдера, серед мільйона жертв на території Російської РСР близько 200 000 були етнічними українцями.

3. Географія голоду

У 1932-33 роках масовий голод був також на Поволжі і Кубані (де жило багато етнічних українців), у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані.
Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді була складом УРСР.
Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% - росіянами, 1,4% - євреями та 1,1% - поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.
Дослідники відзначають, що розподіл жертв Голодомору за національністю відповідає національному розподілу сільського населення України.
"Вивчаючи дані РАГСів про національну приналежність померлих, ми бачимо, що в Україні люди гинули за ознакою місця проживання, а не національності. Невисока питома вага загиблих росіян і євреїв у їхній загальній кількості, оскільки вони жили переважно в містах, де функціонувала карточна система забезпечення продовольством", - пише історик Станіслав Кульчицький.

4. Де не було Голодомору?
За даними Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі.
Попри це, 1500 колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.

5. Дюранті і перша згадка в пресі


Автор фото, president.gov.ua

 Вимерле від голоду село на Харківщині, 1933 р.

Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян.
Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.
Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.
У березні сенсаційні відкриття Маґеріджа спробував заперечити кореспондент "Нью-Йорк Таймс" у Москві Волтер Дюранті. Його замітка називалася: "Росіяни голодують, але не вмирають від голоду".
Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду.
Дюранті відомий також тим, що єдиний з іноземних журналістів взяв інтерв’ю в Йосипа Сталіна та отримав Пуліцерівську премію за свою діяльність. В Україні деякі активісти вимагали, щоб Пуліцерівський комітет посмертно відібрав у Дюранті цю престижну журналістську нагороду, однак цього не відбулося.

6. Офіційне визнання
Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про "труднощі з продовольством", але не про голод.
Із вуст партійного високопосадовця слово "Голодомор" вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр.
Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки "Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів".
За словами Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стала бібліотечним раритетом.
У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.

7. Натуральні штрафи


Автор фото, memorialholodomors.org.ua

 Трудівник колгоспу з села Ольшана Харківської області, комсомолець Гончаренко охороняє насіннєві і страхові фонди, 1933р.
У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували будь-яке інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було.
Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.
Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: "У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали".
87-річна Ніна Карпенко з села Мацківці, Лубенського району Полтавщини, розповідає, що в селі досі пам'ятають людей, які від імені влади відбирали в своїх сусідів харчі.
У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: "Найбільший результат дає застосування натурштрафів. За корову і свиню нині колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються".
На Поволжі та Північному Кавказі натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично.

8. Закон "про п’ять колосків"


Автор фото, memorialholodomors.org.ua

Комсомолець Іван Дибенко стереже колгоспний урожай. Полтавщина, 1932р.
У серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та "інші антисоціальні елементи" розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.
Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшкуючих обставин – 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії.
За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п’ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.
За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.
Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.

9. Чорні дошки
 

Символічні "чорні дошки" з назвами сіл - частина Меморіалу пам'яті жертв голодоморів у Києві

 У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства.
На боржників, які потрапили на ці "чорні дошки" (на противагу до "червоних дощок" – списків пошани), накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.
У роки голоду потрапляння села на "чорну дошку" означало вирок його жителям.
Право вносити села і колективи до такого списку мали обласні представництва ЦК Компартії України за поданням районних і сільських осередків. Іншими словами, формально це була ініціатива знизу.
Система "чорних дощок", окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані – територіях, де жило багато українців.

10. Канібалізм
Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей.
"Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: "Їсти власних дітей – це варварство", - пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету.
За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.