День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

 

Щорічно 14 грудня, згідно з Указом Президента України від 10 листопада 2006 року № 945/2006, в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна аварія в історії людства – відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС, у результаті яких сумарна радіація ізотопів, викинутих у повітря, становила 50 мільйонів кюрі, що в 30–40 разів більше, ніж під час вибуху бомби в Хіросімі у 1945 році.

Десятки тисяч українців вступили у смертельний поєдинок з невидимим ворогом — радіацією, що потрапила в повітря після вибуху на Чорнобильській атомній станції…

«Це неприйнятне місце для будівництва…»

Рішення про спорудження Чорнобильської атомної електростанції ухвалив Київський обком компартії Української РСР. Офіційно. А неофіційно розмістити її всього в кількох десятках кілометрів від багатомільйонного Києва «порадила» москва. Вища українська партноменклатура розуміла всю небезпеку такого «сусідства», але заперечити «старшим товаришам» ні в кого не вистачило сміливості. Окрім тодішнього президента Академії наук УРСР Бориса Патона. Але й він, попри величезний авторитет як в наукових колах, так і серед кремлівського істеблішменту, не зумів переконати москву у згубності такого рішення.

І в 1972-му році почалося будівництво. Незабаром кдб Української РСР, який контролював це будівництво, почав повідомляти вищому партійному керівництву республіки про «систематичні порушення технології провадження будівельно-монтажних робіт». Наприклад, у січні 1979 року чекісти писали до цк кпу УРСР:

«За оперативними даними, на окремих ділянках будівництва другого блоку Чорнобильської атомної електростанції (АЕС), мають місце факти відходу від проєктів та порушення технологій ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків». Якою була тамтешня реакція — невідомо. Натомість відомо, що таких «сигналів» вище партійне керівництво отримувало десятки. Про це свідчать розсекречені архіви кдб УРСР. Врешті решт наприкінці квітня 1986 року тодішній партійний господар України Володимир Щербицький отримав доповідну записку наступного змісту:

 «26 квітня 1986 року в 01 годині 25 хвилин у приміщенні 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС при підготовці його до планового середнього ремонту стався вибух із наступною пожежею, яку невдовзі ліквідували. Від вибуху завалився шатер перекриття реакторного і дах машинного залів, загорівся дах 3-го енергоблоку, через що останній аварійно зупинили. До 6-ї годині того ж дня пожежу на даху цього енергоблоку також ліквідували. Проводяться роботи із локалізації епіцентру аварії із використанням вертольотів. З цією ж метою залучені війська радіаційної і хімічного захисту.

Станом на 8 годину ранку 28 квітня радіаційна ситуація характеризувалася рівнем радіації гамма-часток: на 3-му і 4-му енергоблоках 1000–2600, на окремих ділянках в межах міста — 30-160 мікрорентгенів на секунду. Здійснюються заходи з недопущення розповсюдження панічних чуток і тенденційної інформації».

Щоб читач краще зрозумів всі наслідки катастрофи, скажу, що рівень радіаційного забруднення, відображений у доповіді, перевищував допустимий у сотні разів!

За радянських часів вважалося, що в усьому винен персонал станції. Але можна навести десятки документальних підтверджень грубих порушень під час спорудження Чорнобильської АЕС, задокументованих кдб під грифом «цілком таємно». Але мова не стільки про процес будівництва, скільки про ліквідацію наслідків катастрофи, людей, які вгамовували атомного джина.

«Навіть дозиметрів на всіх не вистачало…»

Сьогодні мало хто знає, що в ті тривожні весняні дні на Чорнобильській атомній міг статися ще один вибух, який — за висновками закордонних експертів — був би «катастрофічним не лише для України, а й усієї Європи». Річ у тім, що коли в горловину реактора було скинуто тисячі тонн різних матеріалів, виникла ймовірність того, що його бетонна основа, на якій він і тримався, може проломитись. І тоді  обломки блоку могли б потрапити у ємність з водою, що була внизу, спровокувавши новий вибух. Для того, щоб цього не сталося, потрібно було — для зливу води — пробити отвір. З числа цивільних фахівців охочих добровільно взятися за цю роботу не виявилося. Бо всі ж розуміли, чим це загрожує. Тоді підлеглі Володимира Гребенюка капітан П. Зборовський, молодші сержанти П. Авдєєв, Ю. Коршунов, проклавши труби і установивши насосну станцію, понад добу відкачували воду…

Протягом кількох місяців військовики дезактивували близько одного мільйона квадратних метрів внутрішніх приміщень головного корпусу станції, опрацювали спеціальними розчинами сотні тисяч квадратних метрів інших будівель, вивезли майже 30 тисяч кубометрів радіаційного ґрунту, а близько 200 тисяч квадратних метрів території станції покрили залізобетонними плитами.

До виконання робіт, пов’язаних з усуненням самої аварії та її наслідків, були залучені понад 600 тисяч осіб з числа військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості. Приблизно третина із них, а це 165 тисяч – 

отримали інвалідність.

Учасників ліквідації держава не забезпечила як слід навіть елементарними засобами захисту. 

Люди втомлювалися. Скаржалися на нудоту, головні болі і нудоту,непритомніли.Не вистачало протигазів, комплектів спеціального одягу, через що доводилося зменшувати перебування людей поблизу 4-го енергоблоку та інших об’єктів станції, де рівень радіації перевищував допустимий у 30–40 разів. Техніка не витримувала навантажень і виходила з ладу, солдати замінювали її на іншу і продовжували працювати, розгрібаючи завали і дезактивуючи промислову територію станції.

На жаль, з року в рік чисельність учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС зменшується. За інформацією Національної сервісної служби України, станом на 01.07.2022 статус учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС мали 161 347 осіб, з них, категорії 1 (особи з інвалідністю) 49709 осіб, категорії 2 – 88 409 осіб, категорії 3 – 23 229 осіб.

Захист прав і свобод осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, перебуває на постійному контролі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Катастрофа озвалась і через десятиліття. У 2012 році почалася реалізація проєкту «Укриття». Рухома конструкція довжиною 165 метрів і вагою понад 36 тис. тонн накрила четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС. Термін експлуатації укриття – 100 років. Учасники ліквідації наслідків аварії знову продемонстрували як ефективні інженерні рішення, так і виняткову відвагу й жертовність.

 Чорнобиль — не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності десятків тисяч наших земляків, які брали участь у ліквідації її наслідків. Ризикуючи своїм життям і здоров’ям, вони виконали свій обов’язок і захистили людство від згубного впливу й подальшого поширення радіації. Подвиг цих людей навічно залишиться в пам’яті українського народу.