На допомогу 3-класникам: легенди рідного краю

 Вивчаючи історію ми натрапляємо на велику кількість назв міст, містечок, сіл, річок, озер, урочищ тощо. Одні назви мають давнє походження і збереглися дотепер, інші назавжди зникли у вирі історичних подій. Всі ці географічні об’єкти об’єднуються поняттям топоніми, а наука, що їх вивчає називається топоніміка (від грецького topos – «місце, місцевість» і onima – «і’мя»).
Назви географічні об’єкти часто отримували в залежності від історичних подій, ландшафту, імен і прізвищ людей, від соціальної приналежності і роду занять жителів тощо. Нерідко ці назви залишили по собі відгомін у легендах і переказах. Останні є зразками фольклору, а він, в свою чергу, є складовою усних джерел історії.

Кожен, хто не байдужий до історії рідного краю, мабуть, не раз задавав собі такі питання: коли була заселена людьми наша місцевість, хто саме заснував поселення? Адже територія нинішньої Кіровоградщини була на перехресті багатьох історичних подій, не раз знаходилась в центрі національно-визвольної боротьби.
        Що нам відомо про наших далеких предків?
         „Хто ми? Хто наші предки?”, - запитує Ліна Костенко у відомій поемі-феєрії    „Скіфська Одіссея ”:
                         ... чому на землях цих, де Київ,
                        іще до літописних лихоліть,
                        так, наче нам хто чорну дірку виїв
                        у історичній пам’яті століть ?

Кожен народ має свої легенди. Легенда – один із важливих елементів національної самоідентифікації людини, інструмент, що пов’язує кожну особистість з історією становлення її нації.Легенди і перекази служать збереженню в пам’яті і передачі даних про історичне минуле народу, намагаються пояснити виникнення різних явищ природи, фіксують народні знання та уявлення тощо. Топонімічні легенди і перекази пов’язують походження певних загальновідомих і місцевих географічних назв з історичними особами і подіями. Вони розкривають їх на тлі певної доби в житті народу. Це досить численна група творів, бо з кожним селом, містом, річкою, горою і т.д. обов’язково пов'язаний якийсь переказ або легенда. Як правило, в глибині першого є певне історичне зерно, легенда ж користується домислом, в ній може бути щось фантастичне, неймовірне.

Несе свої води Синюха. Первісна назва Синіє Води (пор. ще Синиця, Синька), виникла через синій колір прісної води, що особливо впадало у вічі при переході до лісостепу від степу, з його, здебільшого іншого кольору і непридатними для вживання, водами річок Жовта, Зелена, Чорний Ташлик, Мертвовод та інших. Ще в XI-XII ст. вона із своєю притокою Вись для Київської Русі слугувала водним рубежем від нападу половців.

                  Ріки дитинства кришталеве лоно,
                        мов друге небо, світиться між  трав.
                        Була Синюха в давнину кордоном
                        двох дужих  ворогуючих держав.
                        І пращур мій, тут змурувавши хату,
                        у плині звичних клопотів і справ
                        тримав пістоля й шаблю на підхваті,
                        а в час тривожний у жупані й спав.
                        Середньовічний місяць блідочолий,
                        печально визираючи з-за хмар,
                        мов рахував могили в Дикім полі
                        по всіх нашестях турків і татар.
                                       А.Загравенко. Кордон

        Річка Сухий Ташлик – ліва притока Синюхи. Назва походить від тюркського: ташлик (дослівний переклад - кам’яний ) – Суха річка серед каменю.
        Річка Чорний Ташлик –права притока Синюхи – річка серед чорного каменю.
        Річка  Ятрань –права притока Синюхи. На грецькій мові Ятрань (ятер) – лікар. Чому саме так назвали річку? Бо тут на її берегах росла величезна кількість лікарських рослин, які греки використовували в медицині. Та й вода чиста, мов сльоза, повітря цілюще, наповнене духмяним ароматом.

Черпніть із Ятрані води,
Вдихніть пахучого настою,
де очі радують красою
і литий колос, і плоди.
Священні хліб наш і меди.
Священна велич супокою
над знаменитою рікою,
де чесних пращурів сліди.
І птахів спів на всі лади,
і синява над головою,
і дуб з осколком під корою –
усе це наше назавжди.
Черпніть із Ятрані води.
А.Загравенко. Ятранські ронделі

                              

       На правому березі Синюхи стоїть село Торговиця (Новоархангельський район). Перша згадка про Торговицю датується 1331 роком, хоча історія його сягає у далеку сиву давнину. Точну дату виникнення Торговиці ще не встановлено. Дехто запевняє, що ця подія трапилась „в літо 1032р”, коли Ярослав Мудрий почав ставити міста на Росії. Інші називають XII століття, коли на землях Київської Русі бурхливо виростали „гради” - міста. Давня Торговиця до монгольських часів мала своїх умільців-ремісників. З півночі сюди підступали ліси, що зумовило розвиток теслярства, бондарства, бортництва (розведення бджіл у бортах  для одержання меду). Жінки традиційно ткали полотно. На чорноземах збирали добрий урожай. А близькість кочового степу сприяло розвиткові скотарства. Отже у цих місцях було чим торгувати. На велелюдних торгах у Торговицю сходились жителі Галичини, Київщини, Волині, Владимиро-Суздальського князівства, волохи, литвини, угорці. Торговиця стала одним із осередків нової спільності: тут оселилися не тільки найсміливіші, а й вмілі люди, котрим треба було і господарювати, і боронити себе в разі потреби.
     

Легенди про назву Ятрань

• Колись давно, коли на наші землі нападали турки й татари, жила в селі дівчина на ім’я Ятрана. Вона була дуже гарна і розумна. Усі її в селі любили й поважали. Одного разу на село напали татари. Старих і малих жорстоко вбили, а молодих забрали в полон. За Ятраною гналися з арканами два татарини. Вона бігла до річки. Хотіла втопитися, щоб не стати полонянкою. Дівчина стрибнула у воду і втопилася, а за нею й татари.

Річка, яка протікала через село, не мала ніякої назви, і тому на честь цієї дівчини і названо її Ятранню. А два місточки, які є в нашому селі, то два татарини.

• У селі жила дівчина, яка провела свого коханого козака на війну. Він обіцяв, що незабаром повернеться і ні на трохи не забариться. Але проходив час, його ще так і не було.Минав час, дівчина за ним дуже сумувала і щосили благала у Бога його повернення. Щодня приходила до верби, біля якої вони розійшлися.Одного разу вона не повернулася, тому жителі села почали її шукати. Побачивши, що на тому місці, де вона була, утворилась велика, гарна і швидкоплинна річка, вони заплакали.
  

На честь цієї дівчини, яку звали Ятрань, назвали так і річку. А люди, які опромінили свої серця жалістю до дівчини, перетворились на верби. Вони й досі звиваються над рікою.

 

Кальниболота – село Новоархангельського району знаходиться на лівому березі Великої Висі . Вперше згадується у писемних джерелах 1736. За легендою тут була річечка з брудною водою схожа на калюжу та великі болота , від цих двох слів і утворилася  назва села. Деякі дослідники стверджують, що кальнами називали диких кіз, які водилися в цій місцевості. 

 

Від легенд про славетну столицю нашої рідної України, й до місцевих переказів про невеличкі міста та селища,річки та озера,про рослинний та тваринний світ,про явища природи можна дізнатися за посиланням http://kazkar.info/ua/legendi_ukra_ni/