День пам'яті жертв Чорнобильської катастрофи

Цього року минає 37 років з моменту найбільшої в історії аварії в ядерній енергетиці. Катастрофа забрала життя сотень людей і завдала непоправної шкоди екології. Відтоді в цю дату в Україні щороку вшановують усіх людей, хто загинув чи постраждав від цієї катастрофи, а також вшановують ліквідаторів наслідків аварії.

 Чи знаєш ти, світе,
                  Як сиво ридає полин?
                  Як тяжко, як тужно
                  Моєму народу болить...

 ... Дніпро, Прип'ять, українське Полісся... Місця на диво красиві. До того рокового дня - 26 квітня, вони були місцем відпочинку тисяч людей. Але все це було до 26 квітня 1986 року. А цього дня, вірніше, тихої весняної ночі, о першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.. Оспіваний мирний атом, здавалося б, приручений, покірний і керований, вийшов з-під влади людини, вивертаючи на земну поверхню вогняне нутро з незримою отрутою радіації, неначе збулись пророчі слова святого Івана Богослова:        "... велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. А ймення зорі тій - Полин..."(Книга "Вічної Книги"). І стали називати цю прекрасну землю страшним і приреченим словом " зона". Села, ліси, поля - все тут стало порожнім. Більш ніж 130 тисяч чоловік зі скарбом, який могли винести в руках, залишали свій край. Яка тоді була весна! А по автошляхах - автобуси, машини... Нове місце, може, і краще, але чуже. Людям хотілося вірити, що ненадовго. Але...

Першими до палаючого четвертого реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежники караулу, охорони станції на чолі з 23-річним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Із усіх можливих рішень Правик вибрав найбільш правильне – направив свій загін на дах машинного залу, адже в цьому залі знаходилися всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли перетворитися у бікфордів шнур.
Через 5 хвилин із міста Прип’ять зі своєю групою прибув теж 23-річний лейтенант Віктор Кібенок. Але ще понад півгодини обов’язки керівника гасіння пожежі виконував Володимир Правик. Одну годину 20 хвилин він знаходився у зоні підвищеної радіації.Віктор Кібенок із своїм караулом гасив вогонь зсередини станції. Розпечена маса заливала чоботи, обпалювала ноги. Важко було пересуватися, але бійці крок за кроком відвойовували у вогню площу. Кібенок не пам’ятав, як прибула допомога, як добрався до драбини і спустився вниз. Він втратив свідомість, його винесли у безпечне від вогню місце. Коли прийшов до тями, перше, що він запитав: «Як там?». Почувши «загасили», Віктор полегшено зітхнув.

У вогні і боротьбі пожежники намагалися врятувати чергових атомників, які потрапили у смертельну небезпеку. Але ...  

Серед тих тридцяти, хто загинув, приборкуючи ядерну стихію –пожежники... Молоді... Їм ще тільки починати жити, кохати, народжувати дітей, приносити радість у свої оселі ... У кожного були свої плани, надії, бажання. Все було попереду, але хто міг передбачити?! Та ніч для них була фатальною. Вони не озиралися, не відступали, не ховалися за спини інших. В самому пеклі аварії вони виконували свій обов’язок до останнього подиху. Їх шість ... Перших!

Чорнобильська катастрофа: історія трагедії, яка сколихнула світ

Що сталось на ЧАЕС у квітні 1986-го 

У ніч на 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній відбувалась планова зупинка реактора 4 енергоблоку. Перевірка обладнання мала б тривати 20 секунд. Але щось пішло не так. Потужність різко знизилась і почалось отруєння активної зони реактора ядерними компонентами. Близько 01:23 ночі з різницею в дві секунди відбулися два вибухи на четвертому реакторі ЧАЕС.

Четвертий енергоблок ЧАЕС зазнав значних руйнувань, реактор був знищений повністю і почалась пожежа. Обвалилася частина будівель. Величезна кількість радіоактивних речовин було викинута в атмосферу. Радіоактивна хмара поширилась на територію України, Білорусі, росії, накрила більшу частину Європи і навіть досягла східної частини США.

Пожежа на ЧАЕС тривала багато днів. Перші вогнеборці — ліквідатори аварії не знали про радіаційну небезпеку і масово захворіли на променеву хворобу, а згодом померли від неї.

Тодішня влада замовчувала факт катастрофи. Але 27 квітня із Прип’яті розпочали евакуацію населення. Відтоді це місто стало привидом. А навколо самої електростанції створили 30-кілометрову зону відчуження.
 

Що трапилось далі

Ще у 1986 році над зруйнованим енергоблоком збудували бетонний саркофаг. Майже 2 роки Чорнобильська атомна продовжувала працювати та виробляти електроенергію. А в лютому 1990 року Верховна Рада УРСР вирішила вивести станцію з експлуатації. Остаточна зупинка ЧАЕС відбулась 15 грудня 2000 року.

Згодом, 29 листопада 2016 року, над атомною збудували потужніший саркофаг. Він знижує рівень радіації. Строк його служби, згідно з проєктом, становить 100 років.

Після початку повномасштабного вторгнення росіяни захопили ЧАЕС. Вони кілька разів вимикали зовнішнє живлення станції, а це загрожувало світові новою ядерною катастрофою. А ще рили окопи в рудому лісі, дістаючи на поверхню поховані радіоактивні речовини. Чорнобильську атомну звільнили від окупантів 31 березня 2022 року.
 

Вшанування жертв трагедії
На міжнародному рівні Генеральна Асамблея ООН у 2016 році проголосила 26 квітня Міжнародним днем пам'яті про Чорнобильську катастрофу. Аварія сильно підірвала довіру громадськості до ядерної енергетики. З 1986 по 2002 рік у світі не було побудовано жодної атомної електростанції.

Точне число жертв аварії встановити не вдалося, оскільки багато людей вмирали через роки. За приблизними розрахунками, від аварії на ЧАЕС постраждали більше 1,7 мільйона людей. А ліквідаторами аварії визнали понад 520 тисяч осіб.

 

Літературна фото-ілюстративна виставка в бібліотеці у пам'ять трагедії на Чорнобильській атомній станції