пʼятниця, 2 лютого 2024 р.

Імператор залізних строф

2 лютого(20 січня за старим стилем) 1897 року у Новоархангельську народився Євген Маланюк, письменник, публіцист, культуролог, літературний критик. Під час Української революції та українсько-більшовицької війни 1917–1921 років служив у Армії УНР. Лицар Хреста Симона Петлюри.
Як писав у спогадах Євген Маланюк:«Матері я завдячую дві речі: серце і мистецтво. Батькові – життьову свою невдачу… З батька мого був «інтелігент», що, всупереч всім обставинам і спокусам, залишився національним до кінця, не зрадивши ні свого роду, ні своєї раси».

Учасник Першої світової війни,яка для Євгена Маланюка закінчилася восени 1917 року. Маланюк перемінюється з демобілізованого старшини бувшої російської армії у вояка і громадянина україської держави, він до останнього дня розділяв злети й поразки армії УНР, до кінця залишився її вірним воїном. Незначний, мабуть штрих, але в еміграції вже по війні, Євген Филимонович відрекомендувався як старшина Української Армії.

Шлях на еміграцію був неймовірно тяжким. Вояк УНР Леонід Романюк так зафіксував його у своєму спогаді – есе Рік 1920. Важкий грудень , болючий час.... Щойно залишило наше військо Україну Наддніпрянську і тут на Українській Галицькій Землі ми, під охороною чужого війська, вичерпані фізично,поранені духовно, чекаємо на переведення за Поліські фронти до таборів інтернованих. Сумно,соромно,прикро,боляче...

  Після поразки УНР серед інтернованих вояків Армії УНР опинився у Польщі. У таборі інтернованих вояків УНР в Польщі Євген Маланюк поринув з головою в літературну діяльність. Так поезія Євгена Маланюка народжувалась з потреби спілкування з Батьківщиною, і витворилась вона у сповненій гніву і любові, болю і відчаю монолог поета, продовжений на роки та десятиліття.1923-го виїхав до Чехословаччини. У середовищі української еміграції друзями й найближчим оточенням Євгена Маланюка були Леонід Мосендз, Олег Ольжич, Олена Теліга, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська. 1925-го в Подєбрадах виходить перша збірка поезій Євгена «Стилет і стилос».З 1929-го – знов у Польщі. Наприкінці ІІ світової війни – наступна еміграція, спершу до Німеччини, а далі до США.

У своїх творах Євген Маланюк багато розмірковує про причини поразки Української Народної Республіки:«Хтось сказав, що українці не вміють шанувати своїх героїв. А там, де немає пошани до визначних особистостей, не може витворитися традиція, що грає таку велику ролю в вихованні нації, в накресленні її історичних завдань і шляхів… Через усю нашу історію проходить яскрава національна риса індивідуалізму, яка, на жаль, принесла більше шкоди, ніж користи, з огляду на трагічні для нас обставини… Ця риса вдачі і привела нас на чужину».
Ідея утвердження державності України — центральна ідея поезії Євгена Маланюка. Поет звертається до витоків української державницької традиції — князівсько-дружинницької доби, періоду гетьманування Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, в ній прагне відшукати підстави для творення сучасної держави. У творенні свого образу України Євген Маланюк виходить із конкретних історичних та географічних реалій, бо саме Україна — це місце трагічної зустрічі Заходу та Сходу, цією обставиною зумовлене те, що вона довгий час лишалася об'єктом, а не суб'єктом історичного процесу.

Водночас Євген Маланюк — це і ніжний лірик.Він жив болісним почуттям розлуки з рідним краєм, який дедалі частіше поставав перед ним, як спогад дитячих літ та юності. Чужина будила ностальгічний щем, карала самотою. Україна приходила в мріях, зʼявлялась у снах, в його молитовних одкровеннях.

                            Все сняться материнні руки

                            Стара солома рідний стріх

                            Все сниться гук весни і вітер

                            Веселий вітер світлих літ

                            А тут молюсь убогий митар,

                            Шукаю Твій вогненний слід...

                            Ні! Не знайти! Ніхто незнає

                            Ніхто не чув Твоїх плачів

                            Біля всесвітнього Синаю,

                            Як завже: золото й мечі.

Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968-го в Нью-Йорку.Похований поет в Нью-Джерсі.  

Людиною прийшов у цей світ, людиною мусив і відійти. Митцем. Поетом. Князем духу залишився у памяті поколінь, що в особі Євгена Маланюка матимуть класика української літератури.

 

 У бібліотеці ліцею  презентована книжкова виставка до дня народження Євгена Маланюка.Випускникам ліцею була запропонована мультимедійна подорож "Імператор залізних строф " . Учні ознайомилися із біографією відомого земляка,переглянули документальний фільм про життя і творчість Євгена Маланюка. Спадщина поета продовжує служити людям, захоплює нас своєю актуальністю, своїм багатством, красою слова, поетичністю.

        А десь Вона —
         не знаю чим! — живе:
         Архангород, Синюха,

         Скалеве,
         Торговиця…
         І над розлогим степом
        Таке ясне херсонське
         наше небо.
         Нема на світі

         інших Батьківщин
         Понад одну, що є наказ і чин.
         Нема землі,
         коханої так палко.
        Як та, що в ній що
         не верста, то — балка.

         А там — байрак.
         А там — горби могил,
         І хмари-велетні,
         і синій небосхил.

 

 

 

 

 

 



 


Відео про Є.Маланюка:

ЄВГЕН МАЛАНЮК д\ф (2020) 

 Євген Маланюк: "Вороги НЕ згинуть, як роса"

Евген Маланюк однозначний проти малоросів | Велич особистості   

Нариси з історії нашої культури: 1/4. Геокультура України. Евген Маланюк. 1953 рік. 
Київська Держава Середньовіччя. Евген Маланюк. (Нариси з історії нашої культури, 2/4).

Цікаві факти про Євгена Маланюка

Сайти, де містяться твори та інформація про Є.Маланюка:

https://nlu.org.ua/vustavki.php?id=543

http://www.pysar.net/poet.php?poet_id=42

http://uk.wikipedia.org/wiki/




Немає коментарів:

Дописати коментар