Гуманіст. Мислитель. Педагог

         Учитель, герой і поет            
З серцем палаючим Данко   
Справжній палкий гуманіст 
Щастя творив до останку.    
Григорій Орел

Людяність за В.О. Сухомлинським немислима без доброти. Читаючи твори В. О. Сухомлинського, можна із впевненістю сказати, що вони зможуть якнайкраще допомогти виховувати у малят ці риси характеру.

В. О. Сухомлинський увійшов в історію української педагогіки як педагог-гуманіст, творець педагогічної системи, в центрі якої перебуває дитина як унікальна особистість.

Різноплановий та багатоаспектний творчий доробок В. О. Сухомлинського налічує 48 книг, 500 наукових статей, більше як 1500 оповідань і казок для дітей. На початок ХХІ століття вийшло 65 його творів тиражем близько 15 млн примірників. Вони перекладені на 59 мов народів світу. Найбільш відомі книги В. О. Сухомлинського: «Серце віддаю дітям» (видана на 32 мовах світу, має 55 видань); «Народження громадянина»; «Павлиська середня школа»; «Як виховати справжню людину»; «Сто порад учителеві»; «Розмова з молодим директором»; «Книга про любов» та інші.

Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського глибоко вивчається в Україні та багатьох країнах світу. У листопаді 1990 року засновано Українську асоціацію Василя Сухомлинського, цього ж року в Німеччині (м. Марбург) було створене Міжнародне товариство послідовників Сухомлинського, з 1998 року спадщину педагога популяризує Всекитайське товариство прихильників В. Сухомлинського.

 

Афоризми Василя Сухомлинського:

– Виховуй у собі Людину — ось що найголовніше, інженером можна стати за п’ять років, учитись на людину треба все життя.
– Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе
– Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини — ніщо.
– Нікчемність — рідна сестра підлості.
– Розніжені й розбещені індивідууми формуються тоді, коли в їхньому житті домінує єдина радість — радість споживання.
– Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини.
– Той, хто не знає меж своїм бажанням, ніколи не стане гарним громадянином.
– Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.
– Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.
– Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.
– Совість — це емоційний страж переконань.
– Роки дитинства — це насамперед виховання серця.
– Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось несумірно дорожче за власне життя.
– Там, де є суворість і вимогливість жінки, дівчини, юнак стає справжнім чоловіком.
– Той, хто по-справжньому любить Батьківщину, — з усякого погляду справжня людина.
– Людина така, яке її уявлення про щастя.
– Егоїзм — першопричина раку душі.
– Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок.
– Там, де в жінок не розвинуте почуття честі й гідності, процвітає моральне невігластво чоловіків.
– Якщо люди говорять погане про твоїх дітей — вони говорять погане про тебе.
– Багато лих мають своїми коренями саме те, що людину з дитинства не вчать керувати своїми бажаннями.
– Музика — це мова почуттів.
– Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором’язлива.
– Закоханий у себе не може бути здатний на справжню любов.
– Перш ніж полюбити в дівчині жінку, полюби в ній людину.
– Людина звелася над світом усього живого насамперед тому, що горе інших стало її особистим горем.
– Сім’я — це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави.
– Слово — найтонший дотик до серця; воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом… Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і посіяти зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі… 

Десять “не можна” Василя Сухомлинського:

1. Не можна ледарювати, коли всі працюють; ганебно байдикувати, розважатися, коли – ти добре знаєш про це – старші працюють і не можуть дозволити собі відпочинку.

2. Не можна сміятися над старістю і старими людьми це величезне блюзнірство; про старість треба говорити тільки з повагою; у світі є три речі, з яких ніколи не можна сміятися, патріотизм, справжня любов до жінки і старість.

3. Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо зі стариками; не гідно людської мудрості й розсудливості поспішно висловлювати сумнів щодо істинності того, що радять старші; якщо в тебе просяться на язик якісь сумніви, придер ж їх у голові, подумай, розміркуй, а потім спитай у старшого ще раз – спитай так, щоб не образити.

4. Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі… У товариша твого є, а про тебе батьки не подбали: від своїх батьків ти не маєш права вимагати нічого.

5. Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі, – кращий шматочок на столі, смачнішу цукерку, кращий одяг. Умій відмовитися від подарунка, якщо ти знаєш, що в цій речі мати відмовила собі; думка про право на якусь винятковість – це отрута твоєї душі; велике щастя відчувати нетерпимість до цієї отрути.

6. Не можна робити того, що осуджують старші, – ні на очах у них, ні десь на стороні; кожний свій вчинок розглядай з погляду старших: що подумають вони; особливо неприпустимі настирливість, намагання без потреби нагадувати про себе, виставляти напоказ свої домагання: мати і батько ніколи не забувають про тебе; якщо ти не на очах у них, вони думають про тебе більше, ніж тоді, коли ти крутишся поруч; пам’ятай, що в матері і батька є свій духовний світ, вони іноді хочуть залишитися наодинці з собою.

7. Не можна залишати старішу рідну людину одинокою, особливо матір, якщо в неї нема нікого, крім тебе; в радісні свята ніколи не залишай її саму; ти сам – твоє слово, твоя усмішка, твоя присутність – єдина її радість; чим ближчий кінець людського життя, тим гостріше переживає людина горе своєї самотності; залишати одиноким дідуся, старого батька, навіть тоді, коли ти сам уже став старим, – нелюдяно, дико; пам’ятай, що в житті людини настає такий перюд,коли ніякої іншої радості, крім радості людського спілкування в неї вже не може бути.

8. Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради в старших, особливо в діда, не попрощавши ся з ними, не дочекавшись від них побажання щасливої дороги і не побажавши їм щасливо залишатися.

9. Не можна сидіти, коли поруч стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка; не чекай, поки з тобою привітається старший, ти повинне першим привітати його, зустрівшись, а прощаючись, побажати доброго здоров’я; у цих правилах етикету закладено глибоку внутрішню суть – повагу до людської гідності; не вміючи поважати її, ти уподібнюєшся невігласу, який плює у прекрасні хвилі моря; море величезне у своїй величі і красі, і цим ти його не зневажиш, не принизиш, а тільки зганьбиш себе.

10. Не можна сідати до столу, не запросивши старшого; тільки моральний невіглас уподібнюється тварині, що вгамовує свою жадобу сама і боїться, щоб її родич, присутній при цьому, не урвав шматка собі; людська трапеза – це не вгамовування голоду, не фізіологічний акт у ланцюгу обміну речовин; люди придумали стіл не тільки для того, щоб ставити під нього ноги, а на стіл спиратися; за столом відбувається цікаве духовне спілкування людей; якщо ти запросив старшого розділити з тобою трапезу, ти зробив йому велику приємність.

Десять “негідно” Василя Сухомлинського:

1. Негідно добувати свої благополуччя, радощі, втіху, спокій за рахунок утисків, невлаштованості, горя, хвилювання іншої людини. Не давай себе скривдити, але й інших не кривдь…

Ми прагнемо до того, щоб у дитячому колективі панувала гармонія благополуччя, радості, щастя. Благополуччя однієї дитини не повинно обмежувати благополуччя іншої.

2. Негідно залишати товариша в біді, небезпеці, проходити байдуже повз чуже горе, страждання. Моральна глухота і сліпота, здерев’яніння серця — одна з найогидніших вад. Відчуття чужої біди і розуміння того, що залишитися осторонь від цієї біди бридко і гидко, — одна з основних ліній всієї виховної роботи.

3. Негідно користуватися результатами праці інших, ховатися за чужу спину.Це сфера дуже тонких духовних стосунків. Бути трудівником — честь, бути дармоїдом — безчестя. Виховання такого погляду ми вважаємо осередком переконань, на основі яких формується громадянин.

Дуже важливо, щоб першим здивуванням, першим одкровенням, яке переживе людина, була думка: це зробив я, своїми власними зусиллями, цього досяг я своїм розумом.

4. Негідно бути боязким, розслабленим; ганебно виявляти нерішучість, відступати перед небезпекою, нити. Боязкість і нерішучість породжують боягузство, підлість, зрадництво. Хоробрість і відвага — джерела мудрості. Там, де небезпечно, я повинен бути першим — таке моральне правило наш педагогічний колектив прагне зробити нормою поведінки.

Я переконаний, що тільки у хоробрісті та відвазі людина по – справжньому висловлює і пізнає сама себе.

5. Негідно давати волю потребам і пристрастям, що ніби вийшли з-під контролю людського духу. Тобі хочеться їсти або пити, відпочити або погрітися біля вогнища — цього потребує твоє тіло, але не забувай, що ти — людина! Задовольняючи свої потреби, ти повинен проявляти благородство, стриманість, витримку. Це не тільки скромність. Це щось вище і значніше: владарюючи над своїми потребами і пристрастями, ти підносиш свою духовну суть.

6. Негідно мовчати, коли твоє слово — це чесність, благородство і мужність, а мовчання — легкодухість і підлість. Негідно говорити, коли твоє мовчання — чесність, благородство й мужність, а слово — легкодухість, підлість і навіть зрада. Як багато говорить про гідність людини, її уміння бути мудрим володарем слова, майстром, що володіє цим тонким людським інструментом!

7. Негідно справжньої людини не тільки обманювати, лицемірити, плазувати, пристосовуватися під чиюсь волю, але й не мати власного погляду, втратити своє обличчя. Огидно гидко нашіптувати. Нашіптувати, обмовляти товариша — рівнозначно пострілу в спину.

Тут ми вступаємо в сферу дуже тонких людських стосунків, благородство і чистота яких багато в чому визначають моральний погляд людини на все життя.

Щоб виховувати мужність слова і мужність мовчання, вихователю самому треба бути шляхетним і мужнім.

Треба вміти поважати власний погляд, переконання маленької людини, особливо підлітка, навіть тоді, коли не все у його поведінці, здається, нам зрозумілим і виправданим.

8. Негідно легковажно кидатися словами, давати нездійсненні обіцянки. Одну з дуже тонких граней людського характеру, яку відточує вихователь, я бачу в тому, щоб вихованець був особистістю кристально чистого і твердого слова.

Для цього необхідно виховання в юній душі того, що я назвав би благородством волі. З малих років людину треба вчити ставити перед собою цілі, спрямовані на самовиховання, самовдосконалення.

Нехай ця мета спочатку буде, здавалось б, незначною; але людина не повинна жити даремно; нею має рухати прагнення; досягнення мети хай приносить їй радість і гордість.

9. Негідна надмірна жалісливість до самого себе, як і безжальне ставлення, байдужість до іншої людини. Негідне надмірне перебільшення особистих кривд, горя, страждання. Негідна слізливість. Людину прикрашає витримка. Сльози, які розраховані на те, щоб викликати жалість близьких, не тільки принижують людину, а й послаблюють її здатність до самовиховання витримкою, благородством волі.

10. Негідно пиячити і переїдати. Алкоголь і людина так само несумісні, як розпуста і вірність. Алкоголь затуманює свідомість і звільняє інстинкт, зводячи людину до тваринного стану. Я вважаю, лише важливою місією школи затвердити в юній душі презирство до цієї мерзоти.